7 березня 1917

7 березня 1917: Перші дні революції

Ми вважали тоді Грушевського за "некоронованого короля України", який, як приїде, то дасть всьому порядок і лад.

З першого ж дня революції київське громадянство, як вівці без чабана, безпорадно товклося в задніх кімнатах клубу, бо передні були зайняті військовим шпиталем.

Найенергійніші старшини клубу, М. Синицький та В. Королів, запропонували нам, щоб ТУПівська рада, яка збиралася завжди по четвергах у мене, засідала щовечора в клубі, щоб раз у раз було відомо громадянству, про що вона міркує і що вирішує, бо всі почувають відсутність керуючого центру.

Рада складалася тоді з таких осіб: А. Вязлова, А. Вілінського, Д. Дорошенка, О. Єфремова, Ф. Матушевського, В. Прокоповича, А. Ніковського, А. Черняхівської, О. Андрієвської та мене, крім того, на засідання ми запрохували раз у раз дружину проф. М. Грушевського, щоб через неї і він, як почесний член ТУПу, був у курсі справ.

 Ліворуч - Володимирська, 42, де знаходився "Український клуб "Родина". Українська Центральна Рада народилася в одній з кімнат клубу

 

Ми раз у раз допитувалися в неї - чи скоро приїде й професор, бо всі ми вважали його тоді за "некоронованого короля України", який, як приїде, то дасть всьому порядок і лад.

З того часу засідання ТУПівської ради перенесено було в задню кімнатку клубу, а громадянство наповняло дві перших великих кімнати.

По проекту Короліва та Синицькото намічено було секретарів по ріжних галузях діяльности і рішено скликати ТУПівський з’їзд, а потім і Всеукраїнський конгрес.

Але не все громадянство признало над собою зверхність ТУПівської ради.

На друге ж засідання ради в клубі прийшли: І. Стешенко, Д. Антонович та О. Степаненко, як представники якихось десяти соціалістичних організацій, але на наше запитання не могли перечислити тих організацій, бо очевидно, що тоді ще такого числа соціалістичних організацій не було.

Вони рішучо заявили, що вважають свої організації рівноправними з ТУПівською і вимагають, щоб в раду увійшло від кожної їхньої організації по стільки ж делегатів, скільки є членів ТУПівської ради.

Незважаючи на наші доводи, що ТУПівська рада є тільки виконавчий орган безпартійної організації, яка має свої громади майже по всіх містах України, в які входять і поодинокі соціалісти, вони стояли на тому, що вони являються делегатами теж від всеукраїнських соціалістичних організацій, і коли ми не згодимось прийняти їх, то вони заснують свою окрему раду, і пішли на нараду до Педагогічного музею.

Щоб не розбивати сил і не витворювати двох центрів, ми рішили з'єднатися з тими делегатами від соціалістичних організацій" і таким чином повстала Центральна Рада.

Але співділання з такими безпринципними демагогами, як О. Степаненко та інші, що несподівано поставали соціалістами, мене хворого так знеохотило, що я з того часу перестав ходити на зібрання Центральної Ради.

В такий рішаючий і гарячий момент особливо відчувалася відсутність української преси, яка давала б тон, напрям і до голосу якої прислухалося б громадянство.

Всі певні були, що я зараз же відновлю "Раду", але у мене тоді абсолютно не було грошей і в банках ніде не можна було позичити, а незабутнього мого спільника В. Симиренка вже не було на світі, він помер 1915 року.

Я подав думку, щоб за видання газети взялося Товариство підпомоги українській літературі, науці і штуці, але в Києві було тоді тільки три члени того Товариства: В. Леонтович, С. Єфремов і я; Ф. Матушевський був на Кавказі, І. Шраг жив у Чернігові, П. Стебницький в Петербурзі, а М. Грушевськнй був на засланні в Москві; то ми рішили якнайшвидше порозумітись з ними, а тим часом я подав військовому командуванню заяву, що відновлюю закриту 1914 року "Раду".

Саме тоді приїхав з Москви М. Грушевський, і коли я побачився з ним, він уже був освідомлений про заснування Центральної Ради і видимо був дуже задоволений, що його позаочно вибрано головою, тому я й не здіймав питання про це, а сказав йому про думку організувати видання газети під фірмою Т-ва підпомоги.

Він нічого принципіяльно не мав проти того, і ми рішили просити В. Леонтовича, як голову Т-ва, скликати зібрання якнайшвидше.

На відході М. Грушевський спитав мене, як я думаю - чи безпечно тепер робити купчу (контракт) на землю, яку він сторгував, щоб мати самостійний ценз по повіту до Державної Думи, щось коло 100 десятин.

На це я відповів йому: - На мою думку, не варто купувати землі, бо Установчі збори, на яких переважатимуть селяне, певне, реквізують поміщицькі землі за ціну дешевшу, як ви за неї заплатите.

Так він землі і не купив.

Чикаленко Є. Щоденник (1918-1919). - К.: Темпора, 2011. – С. 25-26.

Закордонне представництво УГВР. "Америка нам допоможе!"

Після того, як органи нквс урср у 1944 році отримали інформацію про створення Української Головної Визвольної Ради (УГВР) і захопили протоколи установчих зборів цього повстанського тимчасового парламенту або уряду воюючої України, перед ними постало завдання знайти всіх його активних діячів. Але пошуки на українських теренах виявилися марними.

Опіум, вбивства, валютні спекуляції: китайські таємні організації в радянській Україні

Для більшості маловідомим залишається факт, що у першій половині XX cтоліття в Україні існувала доволі помітна китайська діаспора. Китайці оселилися в багатьох містах та навіть селах переважно на півдні та сході країни, а райони, де вони колись компактно проживали, до сих пір в народі називаються "шанхаями". Там, де виникали китайські діаспори, неодмінно з'являлися і злочинні угруповання та таємні містичні братства, більш відомі в масовій культурі як тріади.

Від символу до імені: у пошуку власних моделей військового цвинтаря

Присвячені невідомому солдату монументи можна знайти у Франції, США, Британії, Канаді та інших країнах умовного Заходу. Зрештою, традиція символічних і цілком реальних могил невідомих солдатів народилася саме у Західній Європі. Асоціація могили невідомого солдата з Радянським Союзом радше пов'язана з зацикленістю політики пам'яті сучасної Росії на Другій світовій війні, ніж із якоюсь особливою прихильністю радянців до невідомих солдатів.

Володимир Лаврик: віднайдений епізод з литовського життя офіцера Армії УНР

Щонайменше 70 майбутніх офіцерів міжвоєнного Війська Литовського народилися в Україні. Сотні пов’язані з українськими теренами навчанням, юнацькими роками, участю у боях Першої світової війни, пролитою кров’ю у боротьбі за вільну Україну. Водночас, литовська земля народжувала майбутніх бійців українських визвольних змагань, героїв Війни за незалежність.