14 червня 1917

14 (1) червня 1918: Українська громада в Єсентуках гаряче вітає найвищого заступника України — Центральну Раду

Єсентуки - курортне містечко на Північному Кавказі. З усієї Російської імперії туди їздили відпочивати та "пити водичку". У 1917 році організувалась місцева українська громада на чолі із Євгеном Вировим

1 й 8 червня під проводом Вирового одбулись установчі збори "Української Громади в Єсентуках".

На перших зборах обрано було тимчасову Раду, якій доручено всі організаційні справи. Головою тимчасової Ради обрано Вирового, писарем д. Кравчинського.

Після обміркування біжучих політичних подій Центральній Українській Раді послано таке привітання:

"Українська громада в Єсентуках гаряче вітає найвищого заступника України — Центральну Раду.

Стоїмо за широку національно-територіальну автономію України і федеративну республіку. Слава невтомному діячеві нашого визволення Михайлу Грушевському".

На других більш числених зборах було заслухано доклад Вирового про визвольні змагання українців з часів Богдана Хмельницького аж до подій останніх днів.

Д-ій Гук привітав Громаду од імені 5 армії і зокрема розповів про військові українські організації. 3 його пропозиції послано було привітання другому українському військовому зʼїздові.

Потім ухвалено було вироблений Є.Вировим з доручення перших зборів статут Громади й його доклад про те, що саме повинна робити громада в Єсентуках.

Постановлено подбати, щоб у курортній читальні були українські газети, а також, щоб Громада мала свою окрему бібліотеку-читальню.

Обрано вечерову комісію, яка мав улаштувати український вечір в Єсентуках 9 липня.

Євген Вировий - засновник та перший голова українськоїгромади в Єсентуках
Євген Вировий - засновник та перший голова українськоїгромади в Єсентуках

24 іюня знову одбулись загальні збори Громади. Вировий у довгій промові зʼясував становище справ на Україні в звʼязку з проголошенням Універсалу Центральної Ради, а потім прочитав Універсал.

Громада заслухала його стоячи й покрила гучним "Слава"! Постановлено було висловити безмежне довірря Центральній Раді.

Потім ухвалено негайно замовити податкову книгу й з іюля збірати податок на рідну справу.

Перейшовши до чергових справ, Громада обрала трьох делегатів і трьох кандидатів до них у місцевий громадянський Виконавчий Комітет.

Обрано також нового голову Ради д. Висоцького; попереднього ж голову, що зрікся через те, що має скоро виїхати, постановлено вважати почесним членом Громади.

Єсентукська громада прилучилася, яко філія, до Громади Українців Пʼятигорської Округи, щоб звідти мати допомогу у своїй діяльності.

Бо самотужки навряд чи спроможеться вона багато зробити: місцеві українці дуже мляві й не призвичаїлись ще до праці.

А приїжджі перебувають тут короткий час, щоб гоїтись од хвороб, через те не можуть брать на себе біжучих справ громади.

У Пʼятигорську Українська Громада заснувалася значно давніше, має чимало членів і працює жваво, що видно хоч би з того, що місцева російська газета "Кавказский Край" (скрізь є свій "українолюбський" "Край"!) уже накинулася на неї з досить грубим наріканням за ніби то "зраду" революції загальноросійській.

Під впливом Пʼятигорської почали працювати громади ще в Кисловодському й Новогеоргієвському.

Усі ці чотири громади українців Пʼятигорської округи уже мають свого спільного представника і в Центральній Раді, а саме капітана Розсуду-Перевєрзєва, що не раз виступав на українських зборах у Пʼятигорському.

Вісник товариства "Просвіта" у Катеринославі, 1917, № 17, 18 липня.

Як дипломати УНР у Празі на інформаційному фронті воювали

Інформаційна війна – це, звісно ж, не винахід нинішнього часу. Нам часто здається, що ті інформаційні виклики, перед якими ми стоїмо сьогодні, є унікальними з огляду на нові технології, які приніс початок третього тисячоліття. Частково це правда. Сто років тому не існувало ні телебачення, ні інтернету, ні соціальних мереж. Однак вже існували газети і журнали, які були потужною зброєю впливу на громадську думку і позицію еліт.

Сталева труна на вісім персон

17 лютого 1864 року, сто п'ятдесят сім років тому, підводний човен "Hunley" конструкції Горація Ханлі атакував і потопив паровий шлюп "Housatonic" і це була перша в історії успішна атака корабля з глибини. Не надто тямущі в історії люди приписують Жулю Верну купу передбачень, і в тому числі – мало не винахід підводного човна. Це не так, це дуже сильно не так. Чистих передбачень у Жуля Верна дуже мало, а підводних човнів на той час було збудовано вже з десяток.

«Нормалізація» Ґустава Гусака

«Страх. Зі, страху, що його звільнять з роботи, вчитель навчає в школі речей, котрим не вірить. Зі страху за своє майбутнє, учень їх повторює. Зі страху, що не зможе продовжувати навчання, він вступає в Союз молоді і робить те, що йому наказують. … Зі страху через наслідки, люди беруть участь у виборах, обирають запропонованих кандидатів і роблять вигляд, що вважають це справжніми виборами…». Вацлав Гавел дописав текст, котрий отримав назву «Лист Ґуставу Гусакові». Надворі була весна 1975 року, в Чехословаччині панувала «нормалізація», а її незмінним символом був Ґустав Гусак – президент країни та генеральний секретар ЦК КПЧ. Людина карколомної і неоднозначної долі.

Формула краси. Дерев’яні церкви України: втрачене мистецтво?

Українські дерев'яні церкви – це фольклор, тільки в архітектурі. Збудовані переважно безіменними для нас майстрами на замовлення спільноти, громади села – вони могли бути (а могли не бути) шедеврами, але завжди втілювали народну уяву про красу, про велич, про присутність Бога на землі. Можливо тому знищення храмів більшовиками українці сприймали як саморуйнування. Дерев'яні церкви зникали з різних причин (вогонь і вода, шашель і грибок, занепад громади), але саме насильницька, свідома деструкція була найболіснішою – через неприродність втрати.