14 червня 1917

14 (1) червня 1918: Українська громада в Єсентуках гаряче вітає найвищого заступника України — Центральну Раду

Єсентуки - курортне містечко на Північному Кавказі. З усієї Російської імперії туди їздили відпочивати та "пити водичку". У 1917 році організувалась місцева українська громада на чолі із Євгеном Вировим

1 й 8 червня під проводом Вирового одбулись установчі збори "Української Громади в Єсентуках".

На перших зборах обрано було тимчасову Раду, якій доручено всі організаційні справи. Головою тимчасової Ради обрано Вирового, писарем д. Кравчинського.

Після обміркування біжучих політичних подій Центральній Українській Раді послано таке привітання:

"Українська громада в Єсентуках гаряче вітає найвищого заступника України — Центральну Раду.

Стоїмо за широку національно-територіальну автономію України і федеративну республіку. Слава невтомному діячеві нашого визволення Михайлу Грушевському".

На других більш числених зборах було заслухано доклад Вирового про визвольні змагання українців з часів Богдана Хмельницького аж до подій останніх днів.

Д-ій Гук привітав Громаду од імені 5 армії і зокрема розповів про військові українські організації. 3 його пропозиції послано було привітання другому українському військовому зʼїздові.

Потім ухвалено було вироблений Є.Вировим з доручення перших зборів статут Громади й його доклад про те, що саме повинна робити громада в Єсентуках.

Постановлено подбати, щоб у курортній читальні були українські газети, а також, щоб Громада мала свою окрему бібліотеку-читальню.

Обрано вечерову комісію, яка мав улаштувати український вечір в Єсентуках 9 липня.

Євген Вировий - засновник та перший голова українськоїгромади в Єсентуках
Євген Вировий - засновник та перший голова українськоїгромади в Єсентуках

24 іюня знову одбулись загальні збори Громади. Вировий у довгій промові зʼясував становище справ на Україні в звʼязку з проголошенням Універсалу Центральної Ради, а потім прочитав Універсал.

Громада заслухала його стоячи й покрила гучним "Слава"! Постановлено було висловити безмежне довірря Центральній Раді.

Потім ухвалено негайно замовити податкову книгу й з іюля збірати податок на рідну справу.

Перейшовши до чергових справ, Громада обрала трьох делегатів і трьох кандидатів до них у місцевий громадянський Виконавчий Комітет.

Обрано також нового голову Ради д. Висоцького; попереднього ж голову, що зрікся через те, що має скоро виїхати, постановлено вважати почесним членом Громади.

Єсентукська громада прилучилася, яко філія, до Громади Українців Пʼятигорської Округи, щоб звідти мати допомогу у своїй діяльності.

Бо самотужки навряд чи спроможеться вона багато зробити: місцеві українці дуже мляві й не призвичаїлись ще до праці.

А приїжджі перебувають тут короткий час, щоб гоїтись од хвороб, через те не можуть брать на себе біжучих справ громади.

У Пʼятигорську Українська Громада заснувалася значно давніше, має чимало членів і працює жваво, що видно хоч би з того, що місцева російська газета "Кавказский Край" (скрізь є свій "українолюбський" "Край"!) уже накинулася на неї з досить грубим наріканням за ніби то "зраду" революції загальноросійській.

Під впливом Пʼятигорської почали працювати громади ще в Кисловодському й Новогеоргієвському.

Усі ці чотири громади українців Пʼятигорської округи уже мають свого спільного представника і в Центральній Раді, а саме капітана Розсуду-Перевєрзєва, що не раз виступав на українських зборах у Пʼятигорському.

Вісник товариства "Просвіта" у Катеринославі, 1917, № 17, 18 липня.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.