23 червня 1917

23 червня 1917: Голос організованого українства

Ось до чого зводиться ввесь зміст універсалу. Нового в йому тільки те, що він зібрав й освітив усі ті бажання, що розкидані були досі в порізнених постановах та резолюціях, і виложив їх у точній, ясній та дужій формульовці. Він не починає нової сторінки українського життя, а швидше закінчує попередню цією чеканною формульовкою.

Опублікований учора універсал Української Центральної Ради притягає загальну до себе увагу, викликає запальні змагання й неоднакову оцінку.

Варто ще раз вернутись до його, бо як-не-як, а це акт великої ваги, бо він підводить певний підрахунок, коли не здобуткам, то настроям серед нашого народу.

В цьому, що це підрахунок, і лежить найбільша його вага. 

З такого погляду він може навіть декого – і з друзів, і з ворогів – розчарувати, і це оригінальне розчарування вчувається вже у ворожому стані.

Справді – готували люди зброю, можна сказати, завзято заходжувались обороняти себе – і раптом показалося, що й зброя непотрібно вийнята з піхов, і оборонятись нема од чого.

Проголошення Першого Універсалу

Української Центральної Ради на Софійській площі у Києві

  

"Позитивні домагання Центральної Ради, – пише, напр., д. Браз у "Киевской Мысли", – досить помірковані і, коли виходити з погляду політичної законності всяких організаційних заходів – бездоганні".

"Хто обстоює ідеї самовизначення народів, той мусить признати, що в позитивних міркуваннях Універсала нема нічого ні захватного, ні авантюристського" і "проблему українську Центральна Рада поставила на справедливу путь", – додає той же автор, що взагалі неприхильно оцінює акт Центральної Ради.

І для нас ці прикмети, зазначені з ворожого боку, може, найбільш цінні.

Не вносячи ніяких нових елементів до постановки української справи, Універсал проте дає певний синтез тому, на чому сходиться, можна сказати, все свідоме й організоване українство, він робить підрахунок настроям і вводить їх у певні організаційні форми.

Потреби й інтереси народу українського, також і всіх національних меншостей на Україні Універсал становить за підвалину українських домаганнів, і цим самим повинен би розвіяти страхи у полохливих і розчарувати тих, що сподівались і бажали бурі.

Подобається це кому чи не подобається, а українство лишається на позиції сили організаторської, шляхом ладу та спокою йде і з того шляху сходити не думає.

Перша шпальта газети "Нова Рада", яку редагував Сергій Єфремов.

26(13) червня 1917 року газета опублікувала Перший Універсал Української Центральної Ради 

Ось до чого зводиться ввесь зміст універсалу.

Нового в йому тільки те, що він зібрав, мов у одному фокусі, й освітив усі ті бажання, що розкидані були досі в порізнених постановах та резолюціях численних з’їздів та зібраннів, і виложив їх у точній, ясній та дужій формульовці.

Він не починає нової сторінки українського життя, а швидше закінчує попередню цією чеканною формульовкою.

І це, очевидно, мусіли признати навіть ті, хто неприхильно оцінює акт Центральної Ради.

А коли так, то рація самої неприхильності у щирих демократів падає. Нас знов лякають небезпекою для здобутків революції, застерігають перед розбиттям сил, перед хатніми чварами.

Ці страхи й перестороги вже не раз направлялися на адресу українства, але ніколи ще не потрапляли туди, куди їх націлено.

Не потрапляють і тепер.

Не до війни, не до звади кличе Універсал, не ворожнечу роздмухує.

Навпаки.

Українство ще раз простягає вільну дружню руку всім, хто справді хоче ладу, а не анархії, хто бажає творчої роботи, а не безладдя, хто заходжується кувати щастя вільної України у вільній Росії, а не шматувати її.

І коли цей голос організованого українства донесеться до сусідів, коли вони скинуть нарешті полуду з очей і приймуть простягнуту по-братерському руку, то цим справді можна почати нову сторінку в нашій спільній історії – сторінку довір’я, доброї злагоди та спільної роботи.

Цього потребує і Україна, і ціла Росія. В цьому й порятунок для обох, а не в дрібних передирках та старечому воркотінні, які давно вже час закинути.

Нова рада. 1917. 27(14) червня.

Тексти Сергія Єфремова, що опубліковані книжкою "Публіцистика революційної доби. 1917-1920", були люб’язно надані видавництвом "Дух і Літера". Відповідальний редактор – проф. Владислав Верстюк.

Цього ж автора:

 17 червня 1917: Чадний огонь

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.

Винуватці Абхазької війни

Ця війна забрала життя близько 4000 людей з абхазької сторони та близько 12-15 тисяч з грузинської. Понад 300 тисяч мешканців Абхазії, переважно грузини, стали біженцями. В їх будинках зараз живуть абхази. Вони продають ці будинки громадянам Росії як свою власність. І це, здебільшого, вина трьох людей