23 червня 1917

23 червня 1917: Голос організованого українства

Ось до чого зводиться ввесь зміст універсалу. Нового в йому тільки те, що він зібрав й освітив усі ті бажання, що розкидані були досі в порізнених постановах та резолюціях, і виложив їх у точній, ясній та дужій формульовці. Він не починає нової сторінки українського життя, а швидше закінчує попередню цією чеканною формульовкою.

Опублікований учора універсал Української Центральної Ради притягає загальну до себе увагу, викликає запальні змагання й неоднакову оцінку.

Варто ще раз вернутись до його, бо як-не-як, а це акт великої ваги, бо він підводить певний підрахунок, коли не здобуткам, то настроям серед нашого народу.

В цьому, що це підрахунок, і лежить найбільша його вага. 

З такого погляду він може навіть декого – і з друзів, і з ворогів – розчарувати, і це оригінальне розчарування вчувається вже у ворожому стані.

Справді – готували люди зброю, можна сказати, завзято заходжувались обороняти себе – і раптом показалося, що й зброя непотрібно вийнята з піхов, і оборонятись нема од чого.

Проголошення Першого Універсалу

Української Центральної Ради на Софійській площі у Києві

  

"Позитивні домагання Центральної Ради, – пише, напр., д. Браз у "Киевской Мысли", – досить помірковані і, коли виходити з погляду політичної законності всяких організаційних заходів – бездоганні".

"Хто обстоює ідеї самовизначення народів, той мусить признати, що в позитивних міркуваннях Універсала нема нічого ні захватного, ні авантюристського" і "проблему українську Центральна Рада поставила на справедливу путь", – додає той же автор, що взагалі неприхильно оцінює акт Центральної Ради.

І для нас ці прикмети, зазначені з ворожого боку, може, найбільш цінні.

Не вносячи ніяких нових елементів до постановки української справи, Універсал проте дає певний синтез тому, на чому сходиться, можна сказати, все свідоме й організоване українство, він робить підрахунок настроям і вводить їх у певні організаційні форми.

Потреби й інтереси народу українського, також і всіх національних меншостей на Україні Універсал становить за підвалину українських домаганнів, і цим самим повинен би розвіяти страхи у полохливих і розчарувати тих, що сподівались і бажали бурі.

Подобається це кому чи не подобається, а українство лишається на позиції сили організаторської, шляхом ладу та спокою йде і з того шляху сходити не думає.

Перша шпальта газети "Нова Рада", яку редагував Сергій Єфремов.

26(13) червня 1917 року газета опублікувала Перший Універсал Української Центральної Ради 

Ось до чого зводиться ввесь зміст універсалу.

Нового в йому тільки те, що він зібрав, мов у одному фокусі, й освітив усі ті бажання, що розкидані були досі в порізнених постановах та резолюціях численних з’їздів та зібраннів, і виложив їх у точній, ясній та дужій формульовці.

Він не починає нової сторінки українського життя, а швидше закінчує попередню цією чеканною формульовкою.

І це, очевидно, мусіли признати навіть ті, хто неприхильно оцінює акт Центральної Ради.

А коли так, то рація самої неприхильності у щирих демократів падає. Нас знов лякають небезпекою для здобутків революції, застерігають перед розбиттям сил, перед хатніми чварами.

Ці страхи й перестороги вже не раз направлялися на адресу українства, але ніколи ще не потрапляли туди, куди їх націлено.

Не потрапляють і тепер.

Не до війни, не до звади кличе Універсал, не ворожнечу роздмухує.

Навпаки.

Українство ще раз простягає вільну дружню руку всім, хто справді хоче ладу, а не анархії, хто бажає творчої роботи, а не безладдя, хто заходжується кувати щастя вільної України у вільній Росії, а не шматувати її.

І коли цей голос організованого українства донесеться до сусідів, коли вони скинуть нарешті полуду з очей і приймуть простягнуту по-братерському руку, то цим справді можна почати нову сторінку в нашій спільній історії – сторінку довір’я, доброї злагоди та спільної роботи.

Цього потребує і Україна, і ціла Росія. В цьому й порятунок для обох, а не в дрібних передирках та старечому воркотінні, які давно вже час закинути.

Нова рада. 1917. 27(14) червня.

Тексти Сергія Єфремова, що опубліковані книжкою "Публіцистика революційної доби. 1917-1920", були люб’язно надані видавництвом "Дух і Літера". Відповідальний редактор – проф. Владислав Верстюк.

Цього ж автора:

 17 червня 1917: Чадний огонь

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.

Як українські націоналісти 1 травня святкували в рідному місті Путіна

Первинно 1 травня, як міжнародний день боротьби за права робітників, встановив ІІ Соціалістичний інтернаціонал у 1889 р. Усі українські партії початку XX століття вважали себе частиною соціалістичного руху. Включно із націоналістичною Українською Народною Партією (УНП), створеною М.Міхновським. До того, як російські комуністи та німецькі нацисти поставили «свято праці» на службу своїм ідеологіям, українські націоналісти виводили українців 1 травня на демонстрації, але виключно під синьо-жовтими прапорами. За право українських робітників на власну українську державу.