23 (10) червня: Перший універсал Центральної Ради

Вона складалася з представників українського організованого селянства, робітництва та поступової, демократичної інтелігенції.

Після упадку царської влади в Росії (березень 1917 року) всі народи царської імперії заявили своє право на вільне життя. Заявив своє право на самоозначення і український народ.

Відома річ, що Україна вступила в спілку з Московським царством року 1654 (Переяславський договір). Козацька рада під проводом гетьмана Богдана Хмельницького визнала над Україною протекцію московського царя.

Україні були заґарантовані вільності: окреме військо, зносини з чужими державами, власні суди і закони. Московські царі силою та криводушністю скасували пізніше автономні права України і обернули наш край у свою провінцію.

Всі культурні права українського народа були скасовані, Україну вирішено в Москві „обрусить”. Аж до революції 1917 року із Україні під царською владою не було українських шкіл, і тому все, що проходило науку в російській школі, покидало рідну мову і переходило до російської національносте.

Міста в Україні центри культури, освіти, торговлі та промисловости були зросійщено. Величезна більшість інтелігенції дивилася на українську мову згорда, як на „мужицьку”.

В наших народніх масах теж ширилася непошана до своєї рідної мови, як до чогось нижчого.

Про свою історію українська народна маса дуже мало знала, забулося й те, що Україна заключила 1654 року союз не з московським народом, а з царем московським.

Тому, на основі державного права, з упадком царської влади в Росії, зв’язок України з Московською державою перестав існувати.

Довголітня неволя під Московським царством затемнила національно-політичну свідомість у нашім народі. Тому, хоч і впала царська влада в Росії, Україна не могла відразу стати на ноги.

Тут виправдався погляд нашого ученого політика Драгоманова, що народові несвідомому та неорганізованому дуже тяжко, а то й неможливо вирватися з неволі.

Українська Центральна Рада почала роботу для організації та освідомлення, українських народніх мас.

Треба було починати „з азбуки”: школи, просвіти, газети, книги, курси, театри, лекції, а поруч з тим кооперативні організації, товариства, політичні партії.

Сам голова Української Центральної Ради, заслужений професор Михайло Грушевський, мусів писати для несвідомої народньої маси книжечки під назвою: „Хто такі українці і чого вони хочуть”, або „Якої ми хочемо автономії та федерації”.

Бо й назва „українець” була для несвідомих людей нова і незвичайна, а слова „автономія” або „федерація” лякали масу, що не уявляла собі, як це Україна може жити без московської опіки.

Українська Центральна Рада чула слабість своєї позиції в тодішній Україні, переповненій російським військом.

Тому на перших порах Центральна Рада, під проводом українських соціалістичних партій, поставила домагання до російського тимчасового уряду, щоб він визнав в основі право України на автономний устрій.

Делегація Української Центральної Ради з участю Сергія Єфремова, В. Винниченка, М. Ковалевського, О. Пількевича і інших писала в своїй „Декларації” до російського тимчасового уряду про внутрішній стан України в травні 1917 року: „Пануючі кляси на Україні не українці. Промисловість у руках буржуазії російської, жидівської, французької, торговельну, а також велику частину аграрної буржуазії творять поляки, росіяни й українці, що давно називають себе „русскими”.

Так само всі адміністративні посади в руках не українців. Тільки сфери визискуваних велика частина міського пролетаріяту, ремісники і дрібні службовці українці.

Таким чином, у даний момент немає на Україні української буржуазії, що признавала б себе такою. Наслідком цього серед українських партій досі не було ні одної, яка не внесла б до своєї програми ідеї соціялізму”.

Відома річ: політика числиться силою. Нашу слабість бачили російські провідники 1917 р. і тому на дуже скромні домагання Централ. Ради не дали задовільної відповіді.

Центральна Рада після цього показала російському урядові, що за нею стоїть українська народня маса.

В середині червня 1917 року в Києві відбувся з’їзд Всеукраїнської Селянської Спілки. Цей з’їзд вибрав свою Раду селянських депутатів, що ввійшла в склад Центральної Ради.

Слідом зійшовся в .Києві Український Військовий З’їзд. На цьому з’їзді виявився поступ української національної свідомости.

Делегати військового з’їзду зверталися до Центральної Ради, щоб вона негайно приступила до організації автономної України.

Також цей з’їзд підсилив Центральну Раду своїми делегатами в числі 130 осіб. Підчас військового з’їзду Центральна Рада видала свій Перший універсал до українського народу.

Перечисливши всі свої спроби порозумітися з російським урядом у справі автономної України, Центральна Рада заявляла „Однині самі будемо творити наше життя”.

Це було рішуче слово.

Але ще мусіли минути місяці організаційної політичної роботи, щоб підготувати Україну до будування автономного ладу.

Проте Перший універсал Центральної Ради творить у нашій історії межу, що відділяє одну добу від другої: на місце слів прийшло діло, організація, боротьба.

Обставини 1917—1918 року (світова війна) не дали українському революційному рухові нормально розвинутися.

Україна пережила великі катастрофи, мусіла принести страшні криваві жертви в боротьбі за свою волю, і все ж опинилася надалі в чужому ярмі.

Але спомин з нашої «революційної весни”, згадка про Перший універсал Центральної Ради лишається в наших серцях.

Бо в цьому документі сказано те, що вічно живе в кожнім народі: це стремління до волі й незалежности, бажання творити своє життя власними силами.

Центральна Рада хотіла, щоб на Україні була „в своїй хаті своя правда, і сила, і воля”.

Перший універсал Центральної Ради був першим кроком відродженого українського народа в революції 1917 року на шляху до волі через організацію широких мас.

В цьому його історичне значіння.

Наше життя, 1947, № 24, 22 червня, С. 3-4.