8 липня 1917

8 липня (25 червня) 1917: Луганськ. Перший український з’їзд

"Признать зараз же Українську Центральну Раду своїм найвищім адміністративним урядом"

25 го червня ц. р. відбувся в місті Луганську повітовий з'їзд всіх волостних та сільських кооперацій, скликаний агітаційною комісією, українського т-ва „Просвіта".

На порядку дня було перше прочитання Універсала, а далі доклади історичний, економично-політичний та шкільно-просвітний.

Після звичайного привітання гостей прибувших із волостей, сіл та „Просвіт", головою „Просвіти» д. Лисенком, відкривається засідання з'їзду, вибраним головою д. Н. Стефановичем.

Д. Стефанович на початку з'їзду дає короткій звіт про працю з перших днів революції, аж до сьогодня, Укр. Центральної Ради, а дальше звертається до присутних з проханням, щоб уважно вислухали голос нашої Центральної Ради, Універсал.

Універсал читає писарь з'їзду д. Паньківський, під час коли всі гості вислухують його піднявшися з своїх місць.

„Просвіта" пропонує приняти слідуючі обмірковані нею резолюції що до Універсалу:

1) Урочисто привітать цей голос нашої найвищої на Україні власті;

2) а) Признать зараз же Українську Центральну Раду своїм найвищім адміністративним урядом, б) і звернутися негайно, до всіх урядів в повіті, т. є. до городської, земської та всіх волостних управ, як теж і кооперації, щоб вони обов'язково признали Українську Центральну Раду за найвищий адміністративний орган на українській землі;

3) Назначення податків на громадян українців, згідно з потребами Укр. Центр. Ради.

Всі присутні вітають Універсал бурними оплесками та гучним далеко-лунаючим „слава!“.

Микола Стефанович - голова першого українського повітового з’їзду у Луганську, один із засновників луганської Просвіти, співробітник повітового земства.
Микола Стефанович - голова першого українського повітового з’їзду у Луганську, один із засновників луганської Просвіти, співробітник повітового земства.

Дальше приступає з'їзд до обмірковування другої і третьої резолюції, винесених „Просвітою".

З'їзд одноголосно признає Українську Центральну Раду, як свій найвищий адміністративний уряд на українській землі. Що до третьої резолюції завязуються довгі дискусії.

Голова з'їзду д. Стефанович такої думки, що, як ми розішлем Універсал та відозви до укр. сільського населення це буде досить, щоб українське селянство розбудилося з національного сну.

Що до третьої резолюції, обміркованої „Просвітою" з'їзд так і не виносить ніякого рішучого слова, а оставляє вирішення грошевих зборів на «Просвіту» на майбутній повітовий комітет.

Після короткої перерви засідання починаються доклади. Після докладів виказується коротка дискусія по поводу програми укр. школи.

Намагаються деякі зараз випрацювати програму, але це викликає протести і питання відкладаються на слідуючий з'їзд, якій має відбутися 23-го липня ц. р.

П'яте й останнє засідання з'їзду - вибори повітового комітету, котре відкладається до слідуючого з'їзду, з тою порукою, що „Просвіта" вибере з поміж своїх, тимчасовий чисто організаційний комітет, якій би підготовив на 23-е липня з'їзд.

Тим з'їзд скінчиться. Присутні відспівують „Заповіт" Шевченка й голосним „Слава" - на честь України покидають помешкання з'їзду.

Нова рада, 1917, № 84, 9 (22) липня

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.