20 квітня 1917

20 (7) квітня 1917: Нова національність

Він знає, що з його великоросіянин ніякий, за українця ж визнати себе страшнувато: ще ж недавно все зле та лихе лопатою горнув він на те українство

"Киевлянин" подав недавно дуже цікаву звістку. В Києві закладається "Общество юго-россов", щоб об'єднати якісь ближче не означені "демократичні" елементи на території України.

"Юго-россом, - пояснює замітка, - зветься той, хто визнає за свою мову - російську літературну мову, а за місце своєї роботи - територію вільної України.

Товариство силкуватиметься вияснити й оборонити права національної меншості й боротися з усякими вузьконаціональними течіями, хоча б звідки вони виникали.

Вирішаючи всі громадські справи, товариство йде попліч з українською демократією, вимагаючи всюди пропорціонального представництва" ("Киевлянин", ч. 86).

Ще раз кажу - звістка надзвичайно інтересна: вона зазначає той шлях, яким можуть піти в недалекім часі стосунки між українською демократією та сторонніми елементами з тієї меншості, що вважає себе на українській землі за російську.

Цілком натурально, що така група, працюючи на Україні, хоче йти в контакті й добрій злагоді та порозумінні з українською демократією, бо тільки за такою обопільною згодою й може бути якась продуктивна робота.

Тим більше, що особливо попервах, на початку нового життя, можуть траплятися і взаємні непорозуміння, і деяка нерівність у роботі, і навіть просто нервовість, що залежить од малої знайомості з настроями й внутрішнім життям сусідів на одній території.

Ця мала знайомість і тепер уже виявляється досить. Напр., серед київського громадянства ходять чутки про "засилье" українців, які ніби хочуть вигнати з України мало не всіх неукраїнців, або принаймні звести їх на становище поневолених національностей.

Звичайно, що такі чутки і теревені не спираються на які-небудь факти, або офіціальні заяви з українського боку.

Газетна публікація програми Товариства "юго-росов"

Спершу здивування - "одначе, їх не так-то вже й мало!", потім переляк - "а ну ж ну, вони почнуть поводитись не так, як у пристойному громадянстві належить", нарешті й обурення - "занадто багато хочуть, коли домагаються якоїсь там автономії".

Це просто безмежна область того обивательського настрою, що найскладніші питання з одного маху розрубає; це наслідок того переляку, що охопив деякі круги місцевого, з національного погляду цілком невиразного, громадянства, перед яким враз стали на повен зріст українські домагання, підперті тепер уже не "купкою фантастів", а широкими масами.

Такі етапи того обивательського настрою: од здивування до обурення. І це так легко зрозуміти бо звичайний обиватель не хоче завдати собі праці, щоб самому познайомитися з новим для себе з'явищем, - ні, він волить ширяти в сфері чуток та поголосок, волить і себе хоч трохи теревенями про вигадану небезпеку розважити.

Боюсь, що й на "обществе юго-россов" теж лежить - і не тонкий - намул такої ж самої обивательщини. Насамперед, що це за "юго-россы" такі і з яких таких "демократичних" елементів вони складаються? - запитає, певне, не один, прочитавши звістку в "Киевлянине".

Видима річ, що це не великоросіяни, бо останнім нема жадної потреби ховатись за нововигаданим псевдонімом.

Виходить, що це старі наші знайомі - землячки, що досі себе чванливо величали "тоже малороссами", або "малоросами, говорящими по-русски", і на цій підставі гудили українське письменство за "ковальство", "вузість" і т. ин.

"Ведь я тоже малорос и Шевченко понимаю, а вот они пишут на выдуманном галицийском наречии: какой-то "маслак", напр." - ось звичайний тип їхніх міркуваннів.

Очевидно, демократизм тут і не ночував, а просто буйний і несподіваний для цих людей зріст українства поставив їх перед фактом, якого вони поки що перетравити не можуть, з яким дати собі раду не здужають.

Досить гарно ілюструє настрої й становище цих "тоже малороссов" надрукована у тому ж таки числі "Киевлянина" стаття д. Єжова, який зовсім безпорадно стоїть перед фактами й глибокодумно міркує про те, як йому бути тепер, коли з'явились несподівано оті українці. Становище справді не з гарних!

Але вихід з його зовсім не в товаристві "юго-россов".

Єсть дві реальні народності - або українська, або великоруська; створити ж раптом ще й третю - "юго-руську" - значить не тільки не знайти дверей, а попросту між двома соснами заблудитися.

"Юго-руссизм", - це не більше як ознака нерозуміння, обивательської несвідомості й обивательських же таки страхів перед чимсь невідомим, обивательського ж і "придіте поклонімося" перед традицією та рутиною.

Газетне повідомлення про "юго-росов"

Був час, коли обиватель ховався собі в теплому кубелочку тих традицій і почував себе в цьому захисті, мов за кам'яним муром. І коли цей мур враз захитався, обиватель втратив твердий ґрунт під ногами, позбувся і спокою, й пристановища.

Він знає, що з його великоросіянин ніякий, за українця ж визнати себе страшнувато: ще ж недавно все зле та лихе лопатою горнув він на те українство... Чи не попробувати чогось третього? І от пробують про всяк случай "юго-россов"...

І нехай собі пробують на здоров'я. Не надовго вистарчить цієї спроби.

Жива стихія народна кращих і більш допитливих цих переляканих тепер людей швидко заполонить і потягне за собою. Решта ж по-старому буде зітхати та бідкатись та нарікати, що от, мовляв, "кінець світу" прийшов.

І товариство "юго-россов", ця третя національність, нічого їм не поможе. Бо національності вигадати не можна, коли її мати-природа не сотворила.

Нова рада. - 1917. - 7 квітня

Микола Глущенко. «Художник» за фахом і оперативним псевдонімом розвідки

17 вересня відзначається 120-річчя від дня народження художника Миколи Глущенка. Його життя було сповнене багатьох феєричних подій, несподіваних драматичних поворотів долі і численних загадок. Окремі епізоди з його біографії породили низку легенд, які й досі бентежать уяву численних поціновувачів, мистецтвознавців, кінематографістів, письменників. Розсекречені, досі невідомі документи із Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу розставити певні акценти у всьому цьому і пролити світло на утаємничені сторінки життя митця.

Лем. Життя не з цієї землі

«Лем. Життя не з цієї землі» — це не лише біографія Станіслава Лема, а й драматична й чесна розповідь про складну історію Центрально-Східної Європи, у якій одне з чільних місць посідає Львів першої половини ХХ століття.

Дослідження демографічних втрат унаслідок Голодомору як злочин?

В історії України було немало трагічних подій, але саме Голодомор 1932—1933 рр. залишається предметом гарячих дискусій та обговорень. І стосується це не стільки сутнісної характеристики Голодомору як геноциду Українського народу, що вже визнано в Україні на законодавчому рівні, скільки полеміки стосовно кількості втрат унаслідок Голодомору і намагання окремих істориків та юристів нав’язати саме число втрат у 7—10, а тепер вже 10—12 мільйонів як незаперечну істину, що не підлягає обговоренню.

Митці і КҐБ: скелети у шафі художника Миколи Глущенка

Попри «білий» бекграунд та декаду богемного життя в Парижі, Художнику вдалося побудувати успішну кар’єру у Радянському Союзі. Його не репресували після повернення з-за кордону у тридцятих, як-то часто відбувалося з іншими поверненцями. Натомість Глущенка часто відправляли в закордонні відрядження, він вільно зустрічався з іноземцями, які приїжджали до країни Рад, супроводжував дипломатичні візити, спокійно надсилав листи за межі СРСР та отримував посилки з іноземними книгами.