Спецпроект

Початок Чорнобиля. КПРС ігнорувала попередження про можливу аварію

Звіти КДБ наглядно демонструють ефективність радянського керівництва. Інформацію про халатність, аварії чи численні витоки радіаційних речовин з ЧАЕС протягом 1971-1986 років Компартія кваліфікувала як дезінформацію і активно припиняла "поширення чуток".

Українське законодавство забороняє обмежувати доступ до інформації про стан навколишнього середовища та екологічні катастрофи. В радянські ж часи будь-яка інформація, включно з даними про техногенні чи природні аварії, яка проливала світло на негаразди в "країні розвинутого соціалізму", була таємною. Її ретельно охороняли, навіть, якщо за це довелося платити життям та здоров'ям тисяч громадян.

Всюдисущі "органи" акуратно збирали такі матеріали, обробляли їх і доповідали вищому партійному керівництву країни. Партія, в свою чергу, приймала певні рішення не рахуючись з інтересами "простих смертних" та не ставлячи їх до відома.

Часом рішень просто не приймали, адже якщо про проблему ніхто не знав, то й гострої потреби на неї реагувати не було. Аварія 26 квітня 1986 року в Чорнобилі могла відбутися тільки в такій країні.  

Чорнобильська атомна електростанція ім. В.І.Леніна вважалася стратегічним економічним об'єктом СРСР. Тому КДБ (Комітет державної безпеки - ІП) наглядало за нею з перших днів спорудження.

"Відповідно з директивами 24 з'їзду КПРС, - читаємо в інформаційному повідомленні чекістів від 19 вересня 1971 року, - в Київській області в Чорнобильському районі поблизу села Копачі споруджується перша в УРСР Чорнобильська АЕС електричною потужністю 2,0 млн кВт".

Далі подається технічна характеристика об'єкта. При цьому спецслужба писала, що повний опис технічних особливостей є тільки у міністерства енергетики СРСР, а відповідне відомство УРСР ними не володіє і не має досвіду експлуатації атомних станцій.

Вже на самому початку звучать застереження:

"Питання відбору, розстановки і навчання будівельно-монтажного і експлуатаційного персоналу Чорнобильської АЕС слід проводити більш ретельно, ніж на звичайних електричних станціях, адже наслідки халатного і зловмисного ставлення персоналу АЕС можуть призвести до важчих і небезпечніших для оточуючих результатів".

Кадебістські звіти про ЧАЕС аж до самої аварії у квітні 1986 рясніють інформацією про недбальство та зловживання у спорудженні та експлуатації станції.

Як КДБ УРСР інформував про Чорнобиль і боровся з наслідками

17 серпня 1976 повідомлялося про можливий зрив запланованого на наступний рік відкриття станції через запізнення будівельників. А під час спорудження використовувалися неякісні матеріали.

Ось лише деякі витяги з повідомлення про технічні порушення:

"гамма-просвічуванням на трубах були виявлені раковини і тріщини, в результаті труби виявилися непридатними для експлуатації і мали бути відправленні заводу для усунення браку в заводських умовах... Всі труби з порушенням правил після ремонту на АЕС прийняті під монтаж...

Бучанський цегляний завод (Київська область) систематично постачає будівництву АЕС низької якості облицювальну плитку та цеглу (45 одиниць міцності проти норми 75)...

В квітні 1976 в результаті порушення технології бетонування баку для рідких радіоактивних відходів ємкістю 5000 кубічних метрів через халатність прораба сталеве облицювання бака було деформоване. В результаті при введенні в експлуатацію бака через тріщини на облицюванні міг відбутися витік радіоактивних відходів і забруднення навколишнього середовища".

Ситуація не змінилася і через кілька років, коли почав працювати перший реактор станції.

17 січня 1979 року "згідно з отриманими оперативними даними на окремих дільницях будови другого блоку Чорнобильської атомної електростанції зафіксовано факти відходу від проектів і порушення технології ведення будівельних і монтажних робіт, що може призвести до аварій та нещасних випадків".

А вже за місяць, 19 лютого, відбулася аварійна зупинка першого енергоблоку АЕC.

 Група ліквідаторів у спеціальному вбранні перед виходом на дах 4-го енергоблоку. Фото: ukrmap.kiev.ua

Значний радіоактивний витік на території станції стався 20 квітня 1981 року: "Службою радіаційної безпеки ЧАЕС, - інформують партію чекісти, - визначено зону площею 180 кв.м. з рівнем радіації, який досягав 20 мікрорентген в секунду при нормі в 0,8 мікрорентген".

Того ж року КДБ звітував про те, що "за період експлуатації 1977-1981 на атомній електростанції відбулося 29 аварійних зупинок, з них 8 - з вини обслуговуючого персоналу".

На початку 1982 навчального року, 9 вересня, сталася аварія на першому енергоблоці АЕС, про що в той самий день керівництво КДБ УРСР отримало звіт свого київського підрозділу. Спочатку розраховували, що для ліквідації наслідків аварії знадобиться 5 днів.

Проте масштаби виявилися значно більшими, ніж їх хотіли представити чиновники. В повідомленні, яке керівник КДБ УРСР С. Муха надіслав керівництву партії 13 вересня, мова вже йшла про необхідних 10 днів робіт.

Створена для з'ясування обставин та результатів інциденту комісія працювала з 18 до 28 жовтня - через півтора місяці після "п'яти днів, необхідних для ліквідації наслідків"!

Члени комісії констатували: "В районі села Чистогалівка, розташованого в Пд-Пд-Зх напрямку на відстані 5 кілометрів від АЕС, на ґрунті реєструються так звані "гарячі" частинки розміром 10÷20 мікрон, активність, яких коливається від 10-7÷10-9 кюрі, що перевищує допустимі норми в сотні разів".

Саме ці "гарячі" частинки є найнебезпечнішими для людей, - зазначали експерти, - і потрапивши в організм можуть призвести "до серйозних ускладнень включно з летальним результатом через "пропалювання" тканин організму".

Очевидно, повідомляти про таку небезпеку довколишнім мешканцям було заборонено.

Незважаючи на важкі наслідки аварії, 5 листопада очільник КГБ поспішив заспокоїти Володимира Щербицького: "Обстановка в оперативному плані на АЕС і околицях нормальна. Фактів поширення панічних чуток не відзначається".

З цього чітко видно, що головне завдання полягало в блокуванні "панічних чуток", а не в попередженні громадян про небезпеку. Люди можуть вмирати - аби тихо.

Повідомлення про аварію на радянському і американському ТБ. Порівняйте (ВІДЕО)

"Ще у передаварійний період, - писав у своїх спогадах співробітник КГБ Юрій Петров, - оперативним шляхом було здобуто попереджувальну інформацію щодо численних фактів неякісного виконання будівельно-монтажних робіт, постачання бракованого устаткування, порушення принципів технологічної дисципліни та правил радіаційної й пожежної безпеки.

Лише у 1983-1985 рр. сталося 5 аварій і 63 відмови основного обладнання, що супроводжувалися значними матеріальними збитками. Тривожна інформація негайно доповідалася у вищі республіканські партійно-урядові інстанції. Однак належно реагували далеко не завжди.

Більше того, коли за матеріалами Прип'ятського міськвідділу КДБ була представлена інформація до ЦК Компартії України, котра свідчила про витік радіаційних речовин з ЧАЕС, вона була кваліфікована як дезінформація, а низка співробітників КГБ отримала стягнення по службі".

Тріщини в перекриттях третього і четвертого блоків були зафіксовані КГБ ще 17 березня 1984 року. Перший з блоків на той час працював трохи більше двох років, другий - лише вступав в експлуатацію. Але доробляти його не було часу - згодом кагебісти писали про поспіх з дотерміновим запуском реактора до чергового з'їзду партії.

Голова Президії ВР УРСР Валенина Шевченко: "Людей на першотравневу демонстрацію в 1986 році наказала вивести Москва"

В жовтні того ж року співробітники спецслужби підготували спеціальний аналіз роботи всіх чотирьох енергоблоків.

"В процесі проведення контррозвідувальних заходів нами було проведено аналіз надійності роботи енергоблоків ЧАЕС. В результаті вивчення встановлено, що перший і другий енергоблоки ЧАЕС менш надійні в плані безпеки навколишнього середовища...

Третій, четвертий і наступні блоки ЧАЕС (на той момент тільки споруджувалися - В.В.) конструктивно виконані більш надійно... Поруч з тим, за даними спеціалістів, ці блоки не гарантують надійної і безпечної роботи, оскільки випробування їх в екстремальних умовах не проводилися".

26 квітня 1986 працівники ЧАЕС провели випробовування на четвертому енергоблоці, яке обірвалося вибухом - за даними чекістських звітів - о 1:25.

Джерело: ТСН

P.S. Історична Правда пропонує згадати красивий вірш Івана Драча, який оспівував будівництво першої в Україні АЕС. Дехто вважає цей вірш пророцтвом - через образ дівчинки, яка бігає, "розбуджена громом" нібито ядерного вибуху.

Але, судячи з оприлюднених вище матеріалів, навряд чи тоді хтось усвідомлював ступінь ризику під час недбайливого поводження з "мирним атомом".

Зварники Королі

Мене вразила ця дивовижна подвійна сім'я -
Ці чотири зварники Королі впритул до королівни маленької Жанни:
Два брати-близнюки, бойки два родом десь з-під Стрия,
І сестриці-чернігівки, дві вірненькі юні дружини.

Віяло дивною чистотою у хаті: сестриці спати вкладали малу,
А брати дивилися прикипіло в щойно принесений телевізор.
Руки стискалися в Сан-Клементе, в світі, здавалось, місця немає злу.
Брат Іван, хліб до грудей притуливши, першу цілушку різав.

Позаду - Зелена Долина, Ладижин, і ось вони тут гуртом.
Хлопці в армії вже відслужили, як братани - служили в одному танку.
На осонні сушилась тараня, не зласована сибірським котом.
Брат Михайло брав шашки підряд і ставив загрозливу дамку.

- До високолегірованої сталі підпускають не кожного, хлопці, - факт,
Працюєм по третім розряду, а дівчата ще мають п'ятий. -
Крізь вікно родичався вітер, немов той чернігівський сват,
І пилюзі лісовій наступав на піщані п'яти.

- Ми варитимем для реактора герметичний крицевий кожух,
То буде вже перевірок, не продихнеш, дивися в обидва ока! -
Вітер білизну вітрилив - одчайдушний чернігівський зух,
Гроза розставляла гармати - червнева, легка, нежорстока.

І доки в нас тої розмови, сипнуло, війнуло дощем,
Не дощем - з пульверизатора хмари просвіжило одеколоном,
За хмарами вітер прищулився і в мальви сховався ущемлено,
Райдуга в небі вставала семибарвно, семиколонно.

Як один кінець райдуги доторкався далеко Стрия,
А другий спинавсь недалеко - прямо на сиві груди Чернігова,
І стояла під райдугою робітнича королівська сім'я,
І принцеса не спала, розбуджена громом, бігала.

І дихав під райдугою умитий дощем котлован
З арматурою і опалубкою, з усім металевим гілчастим лісом,
І небо таке стояло, наче ніколи не боліла його голова,
Залізні стовпи його підпирали - приварене Королями залізо.

Завтра знову робота. А сьогодні на Прип'ять та в ліс по суниці.
Футбол та школа вечірня, та щоб все було по закону.
Пора королівській казці на тім хіба зупиниться,
Як нам мала королівна махне райдугою з балкона.

Іван Драч (1974)

Список розстріляних українців у Сандармоху

5 серпня 1937 року вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) «Про антирадянські елементи». Розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху «чистка» суспільства від реальних та потенційних опонентів владі, від елементів, які «не годилися для будівництва комунізму». Теоретичне обґрунтування цих заходів здійснив новий нарком НКВД Ніколай Єжов, а вдосконалив особисто Сталін.

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.

Винуватці Абхазької війни

Ця війна забрала життя близько 4000 людей з абхазької сторони та близько 12-15 тисяч з грузинської. Понад 300 тисяч мешканців Абхазії, переважно грузини, стали біженцями. В їх будинках зараз живуть абхази. Вони продають ці будинки громадянам Росії як свою власність. І це, здебільшого, вина трьох людей