Наш обов'язок - вшанувати жертв розстрілів у Бабиному Яру

Цього року Україна відзначатиме 80-ті роковини початку масових розстрілів у Бабиному Яру. Наш обов’язок – гідно вшанувати пам’ять жертв цього злочину нацистського режиму незалежно від їхньої національності, віросповідання чи політичних поглядів – євреїв, ромів, українських націоналістів, полонених червоноармійців, кожного, чий земний шлях обірвався в Бабиному Яру

Замість системної державної політики з меморіалізації Бабиного Яру бачимо проштовхування владою приватного проєкту, в якому ключову роль відіграють російські олігархи, варварське будівництво на території цвинтаря та інші провокаційні дії.

Мета Москви очевидна - через проєкт російських олігархів, закамуфльований під "міжнародний", втягувати Україну в російсько-радянський простір деформації пам'яті. І водночас провокувати конфлікт, щоб звинуватити Україну і українців в антисемітизмі. Але для чого українська влада допомагає державі-агресору втілити цей сценарій?

 

Разом з тридцятьма колегами з різних фракцій зареєстрував у Верховній Раді проєкт постанови "Про додаткові заходи з ушанування пам'яті жертв трагедії Бабиного Яру та Голокосту".

Цей проєкт доручає уряду:

невідкладно розширити межі та охоронні зони національного заповідника "Бабин Яр", внести всі об'єкти, пов'язані з ушануванням жертв злочинів нацистського та комуністичного режимів на цій території, до реєстру нерухомих пам'яток України;

затвердити державну Концепцію розвитку меморіалізації Бабиного Яру, розроблену фахівцями-істориками на замовлення мінкульту і національного заповідника;

на основі цієї концепції розробити державну програму, що передбачатиме як належне фінансування з бюджету, так і можливість приватних пожертв.

Не менш важливим у проєкті постанови є пункт про неприпустимість участі в будь-якій формі в реалізації заходів із вшанування жертв Бабиного Яру представників держави-агресора, у тому числі через підставні організації.

Розгляд цієї постанови в парламенті чітко покаже, хто справді дбає про збереження і вшанування пам'яті жертв Бабиного Яру, а хто працює на московський сценарій. Хочу вірити, що здоровий глузд і відповідальність 

Борис Антоненко-Давидович: "Любов до України підкаже вам ваші обов'язки"

40 років тому, 8 травня 1984 року, в Києві помер Борис Антоненко-Давидович (справжнє прізвище Давидов) — вояк Армії УНР, письменник, перекладач, член літературної організації Ланка-МАРС. У 19-річному віці Борис Давидов служив козаком в лавах Запорізького корпусу. В квітні 1918-го він брав участь у поході на Крим, та залишив дещо кумедний спогад, як його, зеленого, полковник Петро Болбочан призначив комендантом станції Мелітополь.

Наталя Дзюбенко-Мейс: Тільки пам'ять може зупинити безумство воєн і ненависті. Пам'яті Джеймса Мейса

3 травня виповнюється двадцять років з часу відходу у вічність американського дослідника історії України, виконавчого директора американської конгресової комісії по вивченню Великого Голоду 1932-33 років в Україні, професора Джеймса Мейса. Тема Голодомору ламала і мучила його. Ця тема випалила йому душу й призвела до трагічного кінця.

Дарця Веретюк : Національне Військове Меморіальне Кладовище. Як уніфікувати пам'ятні знаки?

Військові меморіальні комплекси - це не про нагромадження окремих пам'ятників і безпросвітну скорботу. Увесь комплекс є великим пам'ятником на знак шани і поваги до свідомого зрілого рішення чоловіків і жінок стати на захист країни і її територіальної цілісності. Це про їх подвиг, безвідносно віку, кольору шкіри, зросту, довжини волосся, релігійних вподобань, статків, професій та інших розрізнюючих ознак. Бо була одна на всіх ознака, котра всіх об'єднала — ідея свободи та незалежності.

Дмитро Крапивенко: Алла Пушкарчук - Рута, яку не вберегли

Загинула Алла Пушкарчук (Рута). Тендітна дівчина, що пішла на війну ще у 2014-му, залишила світ мистецтва, навчання в університеті Карпенка-Карого і омріяну кар'єру театрознавиці.