In memoriam. Померла чільна діячка ОУН Марія Макогон-Дужа

13 квітня 2019 р. відійшла від нас славної пам’яті Марія Макогон-Дужа.

Про це повідомив на своїй сторінці у Facebook дослідник українського визвольного руху – Микола Посівнич.

 Марія та Петро Дужі

Фото: Музей "Територія Терору"

Народилася 2 лютого 1925 р. у с. Речичани Городоцького р-ну Львівської обл. У 1928 р. переїхала з батьками Теодором і Оксаною до м. Львова. Навчалась у львівській початковій школі ім. М. Шашкевича. У 1937 р. вступила до гімназії Рідна школа Іванни та Іллі Кокорудзів, належала до організації "Сокіл-Батько".

З 1942 р. – член Юнацтва ОУН. У 1944 р. одружилася з хорунжим СБ і надрайоновим референтом СБ ОУН Радехівщини Володимиром Панасом - "Срібним", який загинув у Збройному підпіллі ОУН в 1953 р.

 

Заарештована органами МВД 2.11.1948 р. Перебувала у слідчій тюрмі на Лонцького у Львові. Відповідно до рішення комісії Особливої наради (ОСО "особоє совєщаниє") при МГБ СССР від 08.06.1949 засуджена за ст. 54-1"а" КК УРСР (зрада Батьківщини) та ст. 54-11 (участь у контрреволюційній організації) до 10 років позбавлення волі.

Відбувала покарання в таборах ГУЛАГу на Колимі. Працювала на лісоповалі, де умови утримання і праці були надважкими. "Просила тоді Бога, щоби впасти і щось собі зламати", – пригадувала Марія Дужа. Звільнена у 1956 р. і не отримавши прописки у Львові, у 1957-64 рр. проживала у Воркуті (Комі АРСР).

 

У 1964 р. повернулась до Львова, де в 1965 р. одружилася з колишнім політв'язнем, членом Проводу ОУН Петром Дужим. В 1966 р. закінчила навчання при Центральному статистичному управлінні за спеціальністю бухгалтерський облік.

Виховала двох доньок – Лесю і Мирославу, тішилася появою на світ 5 внуків та 8 правнуків. Була активною громадською діячкою, членкинею Всеукраїнського Братства ветеранів ОУН-УПА і Товариства політв'язнів.

 

Чин похорону відбудеться на Личаківському цвинтарі на полі Почесних поховань 16 квітня.

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.