АНОНС: Лекція-презентація: "Козаки - вогнепальна піхота"

Історія повна міфів та вигадок. Шабля, шапка з довгим шликом, шаровари, кінь, бойовий гопак...

Таку лекцію анонсує Національний музей історії України.

 

Чому цей образ козака є поширеним і водночас неправдивим? Що спільного між запорожцями та французькими мушкетерами? Як розвивалася військова справа в Європі протягом століть? Чи допомагав диявол Бертольду Шварцу створювати порох?

Як перемогти іспанську терцію? За що козаки мають дякувати Леонардо да Вінчі? Як насправді виглядало дипломатичне листування козаків? Скільки характерників необхідно для перемоги?

Ці та інші питання, про які ви навіть не замислювалися, можна буде ообговорити з Віталієм Павленком – реконструктором запорожців часів гетьмана Сагайдачного, популяризатором історії і руйнівником брехливих міфів про козацтво.

Захід відбудеться в рамках "Днів воєнно-історичної реконструкції", ініційованих громадським проектом "LikБез. Історичний фронт" у Національному музеї історії України.

Час: 1 червня, субота, 14.00

Місце: Національний музей історії України, вул. Володимирська 2 (4 поверх), м. Київ

Вхід за музейним квитком вартістю 10 грн.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.