В Україні можуть перепоховати вояка УНСО, що загинув у Грузії

Після 28 років досягнута домовленість про передачу праху вояка УНСО грузинській стороні, що дозволить у свою чергу поховати його в Україні.

Про це повідомив на своїй сторінці у Фейсбук, колишній вояк УНСО Ігор Мазур – "Тополя".

 
Вояки УНСО в Грузії

"28 років назад (28 липня 1993) загинув в боях під Сухумі 22-річний львівянин Роман Галазика. Він був рудий і тому псевдо у нього було відповідне – "Багряний". Він і Сергій Обух "Діброва", який загинув 19 липня 1993 року в бою за містечко Шрома поховані на Личаківському цвинтарі м. Львова.

А Олексія Ткачука (позивний "Цвях") батько, який тоді теж був у нашому підрозділі і був в тих боях вирішив поховати в Сухумі. Через два місяці абхази і "понаєхавшиє" русскіє взяли Сухумі" - розповідає Ігор Мазур.

"Грузини відступили і ми нашими малими українськими силами бійців УНСО не врятували ситуацію на фронті. 28 років сплюндрована могила з тілом мого бойового товариша була недоступна.

І ось кілька днів назад по домовленостях між сторонами прах "Цвяха" і ще чотирьох грузинів передали в Тбілісі. Батько Олексія хоче щоб тіло сина передали і перепоховали у Львові.

Потрібна мабуть буде допомога Уповноваженого по правах людини, МЗС і Міністерства ветеранів, бо грузинська сторона хоче передати прах нашого воїна офіційно під час урочистостей при поховані 12 серпня тих чотирьох грузинів яких передали абхази" - пояснює пан Ігор.

"Нікому я гадаю не потрібно нагадувати що абхази мали до тієї війни таке ж відношення як шахтарі до війни на Донбасі. І грузини і ми воюємо з роssією" - підсумовує він.

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.