АНОНС: вшанування українця, який загинув під час грузино-російської війни 1992-1993 років

14 серпня в Тбілісі в Кафедральному православному Соборі відбудеться урочисте вшанування воїнів, які загинули під час грузино-російської війни

Про це повідомив на своїй сторінці у Фейсбук, колишній вояк УНСО Ігор Мазур – "Тополя".

Ця війна почалася 14 серпня 1992 року в Абхазії, де російські спецслужби розпалили вогонь абхазького сепаратизму. Потім все повторилося в Осетії.

"На боці сепаратистів воювали ті ж понаєхавшиє з рашки "вчорашні" кадрові військові, казачки, чеченці, вірмени, придністровські "добровольці". На допомогу Грузії прийшли ми українці - кілька сотень хлопців з УНСО зі зброєю в руках захищали територіальну цілісність Сакартвело (так називають свою державу грузини)" - йдеться у дописі Ігоря Мазура.

Семеро українців були нагороджені Президентом Грузії Едуардом Шеварнадзе орденом Вахтанга Горгасалі ІІ-го ступеня посмертно. Ще двадцятеро були нагороджені орденом Вахтанга Горгасалі ІІІ-го ступеня.

"Один з героїв - Леонід Ткачук, який загинув в бою за селище Шрома, був похоронений в центральному парку Сухумі на алеї Слави. Так сталося що в тому бою саме я закрив йому очі. Коли абхази взяли місто то ця могила і могили грузинів , які були поруч, були понівечені. Це було 28 років назад. І ось місяць назад дякуючи Червоному Хресту, пройшли переговори між ворогуючими сторонами. Це привело до того що абхазька сторона передала в Тбілісі цинкові гроби з тілами 4 грузинів і "Цвяха" (позивний Леоніда Ткачука). Провели експертизи і підтвердилося що це насправді ті воїни, які загинули ще в 1993 році" - повідомляє Ігор Мазур.

Сергій Ткачук -
Сергій Ткачук - "Цвях"

14 серпня у Тбілісі в Кафедральному православному Соборі відбудеться урочисте вшанування воїнів, які загинули під час грузино-російської війни, у тому числі і Леоніда Ткачука.

15 серпня тіло Леоніда Ткачука буде доставлене в Україну для перепоховання на Личаківському кладовищі у Львові.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.

Світозар Драгоманов. Боротьба за добре ім’я батька під прискіпливим стеженням НКВС

Стеження тривали упродовж трьох років і завершилися викликом на початку 1938 року до управління нквс. Але найбільші побоювання Світозара Драгоманова не справдилися. Його не заарештували. В обмін на свободу запропонували стати секретним співробітником. Під диктовку чекістів одразу ж змусили написати підписку. Але агент "Відданий" виявився не настільки відданим, як того хотіли чекісти.

На Афоні були врятовані 200 старовинних книжок з українського козацького скиту Чорний Вир: Сергій Шумило отримав рідкісну можливість їх дослідити

"Колись ці примірники Острозької Біблії були частиною бібліотеки українського козацького скиту Чорний Вир, який за допомогою ченців пощастило виявити на Афоні. Цей скит вже давно, на жаль, стоїть пусткою, покинутий людьми. Проте його бібліотека зберіглася. Вона складається приблизно з 200 українських стародруків XVI — XVIII століть".