Спецпроект

1970: Брежнєв вітає громадян з Новим роком. ВІДЕО

З цієї промови дорогого Леоніда Ілліча розпочалася традиція регулярних телевізійних привітань керівників країни. Тут Брєжнєв говорить іще чітко і адекватно, навіть із левітанівськими інтонаціями.

Телевізійне привітання Леоніда Брєжнєва з новим 1971 роком започаткувало традицію особистих новорічних звернень першої особи в державі до радянського - а потім і українського - суспільства.

Вперше радянська влада звернулася до громадян СРСР - через радіо - у грудні 1941 року. Голова Центрвиконкому СРСР (де-юре спікер радянського парламенту) Михайло Калінін привітав народ з новим 1942 роком і розповів точку зору влади на перебіг війни з нацистською Німеччиною.

Так тривало три роки - очевидно, поки Сталін не переконався, що Радянський Союз виграє Другу світову.

У 1956-1969 роках звернення було безособовим і передавалося від імені Центрального комітету КПРС (керівного органу партії), Верховної Ради і Ради Міністрів (уряду) СРСР.

У телевізійному вітаннІ з новим 1971 роком генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брєжнєв читає не з електронного підкажчика, а з паперової роздруківки.

Генсек говорить без звичного старечого шамкання, в нього ще доволі сильний голос, який наприкінці навіть збивається на левітанівські інтонації. Це вже в другій половині 1970-их, страждаючи від атеросклерозу мозкових судин і астенії, Брєжнєв стане героєм анекдоту.

Телезвернення Брєжнєва 1978 року дивіться у розділі "Дайджест"

Похорон Брєжнєва 1982 року дивіться у розділі "Відео"

Започатковуючи традицію новорічних телевітань (вона занепаде в часи престарілих генсеків і повернеться за Горбачова), Леонід Ілліч звітує про здобутки і окреслює перспективу на майбутнє.

Багато радянського бюрократичного новоязу, але можна зрозуміти, що у країні побудовані нові дороги, підприємства, міста, зібрано найбільший в історії СРСР урожай зерна й бавовни, радянський космічний апапарт висадився на Місяць, а міжнародний авторитет "як ніколи високий".

Про міжнародний вплив СРСР: у промові Брєжнєв вітає не тільки робочих, селян, солдат, жінок, молодь і решту радянських громадян, але й усіх землян - від "борців проти колоніалізму" до "прогресивної інтелігенції капіталістичних країн". 

Для історичної паралелі можете порівняти месиджі, які хотів донести до народу Брєжнєв, із новорічними вітаннями Горбачова (1989), Кучми (2002), Ющенка (2007) і Януковича (2010).

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.