Спецпроект

1970: Брежнєв вітає громадян з Новим роком. ВІДЕО

З цієї промови дорогого Леоніда Ілліча розпочалася традиція регулярних телевізійних привітань керівників країни. Тут Брєжнєв говорить іще чітко і адекватно, навіть із левітанівськими інтонаціями.

Телевізійне привітання Леоніда Брєжнєва з новим 1971 роком започаткувало традицію особистих новорічних звернень першої особи в державі до радянського - а потім і українського - суспільства.

Вперше радянська влада звернулася до громадян СРСР - через радіо - у грудні 1941 року. Голова Центрвиконкому СРСР (де-юре спікер радянського парламенту) Михайло Калінін привітав народ з новим 1942 роком і розповів точку зору влади на перебіг війни з нацистською Німеччиною.

Так тривало три роки - очевидно, поки Сталін не переконався, що Радянський Союз виграє Другу світову.

У 1956-1969 роках звернення було безособовим і передавалося від імені Центрального комітету КПРС (керівного органу партії), Верховної Ради і Ради Міністрів (уряду) СРСР.

У телевізійному вітаннІ з новим 1971 роком генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брєжнєв читає не з електронного підкажчика, а з паперової роздруківки.

Генсек говорить без звичного старечого шамкання, в нього ще доволі сильний голос, який наприкінці навіть збивається на левітанівські інтонації. Це вже в другій половині 1970-их, страждаючи від атеросклерозу мозкових судин і астенії, Брєжнєв стане героєм анекдоту.

Телезвернення Брєжнєва 1978 року дивіться у розділі "Дайджест"

Похорон Брєжнєва 1982 року дивіться у розділі "Відео"

Започатковуючи традицію новорічних телевітань (вона занепаде в часи престарілих генсеків і повернеться за Горбачова), Леонід Ілліч звітує про здобутки і окреслює перспективу на майбутнє.

Багато радянського бюрократичного новоязу, але можна зрозуміти, що у країні побудовані нові дороги, підприємства, міста, зібрано найбільший в історії СРСР урожай зерна й бавовни, радянський космічний апапарт висадився на Місяць, а міжнародний авторитет "як ніколи високий".

Про міжнародний вплив СРСР: у промові Брєжнєв вітає не тільки робочих, селян, солдат, жінок, молодь і решту радянських громадян, але й усіх землян - від "борців проти колоніалізму" до "прогресивної інтелігенції капіталістичних країн". 

Для історичної паралелі можете порівняти месиджі, які хотів донести до народу Брєжнєв, із новорічними вітаннями Горбачова (1989), Кучми (2002), Ющенка (2007) і Януковича (2010).

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.