Спецпроект

Новорічний стіл епохи дефіциту. Як святкували за Брєжнєва

Більшу частину радянського року ми задовольнялися духовною їжею чи її ерзацами. Але на новорічні свята вже так наїдалися-напивалися, що спогадів вистачало до наступної гульні. Жили бо в неповторну епоху, коли бракувало всього.

Це зараз життя нудне: є гроші - піди та накупи собі делікатесів. Але 30-40 років тому всім керували суворі закони соціалізму. Тому новорічний стіл готувався заздалегідь. Хто ж знає, де і коли виникне, скажімо, банка червоної ікри? Ось і доводилося запасати про всяк випадок.

До кінця 1970-х років кулінарна "Книга про смачну і здорову їжу", видана в 1950-х, стала антирадянською літературою, оскільки її читання навіювало небезпечні думки.

Сервірування обіднього столу за версією "Книги про смачну і здорову їжу". Фото: ofena.livejournal.com

У книзі було стільки небаченої їжі та випивки, що можна було подумати: якщо все це існувало раніше, то куди і чому воно поділося? А якщо цього ніколи не існувало, то радянська книга пише неправду?

Отже, що повинно було бути на новорічному столі епохи застою.

Окрім ікри, використовуваної в композиції святкового столу як окраса бутербродів із маслом на великому блюді, обов'язковими новорічними атрибутами були: прибалтійські шпроти, заливна риба, солоні помідори і огірки, холодець, квашена капуста.

Обкладинка "Книги..." 1950-их років видання. Зверніть увагу на тиснені продукти харчування, які оточують назву (її строгий римський шрифт ніби нагадує нам про зеніт імперії)

Чудовим блюдом вважався оселедець під шубою і риба під маринадом.

Усілякі різносоли були свої, не з магазина, їх нахвалювали, підлещуючись до господині. Але якщо їй вдавалося дістати угорське лечо або болгарський консервований перець, то домашні огірки "блідли".

Ну і, зрозуміло, хіт новорічного столу - легендарний салат "Олів'є", куди органічно вписувалася навіть варена ковбаса по 2.20, яку в звичайному її вигляді рекомендувалося ще раз варити.

Олів'є, ще не заправлений майонезом. Із ілюстрацій 1950-их

"У магазинах нічого, проте на столі - все!" - так говорили в ті далекі часи. Щось давали в пайках, які ще називали "замовленнями", щось "викидали" у продаж, а щось можна було дістати тільки по знайомству.

Фото радянських продуктових черг дивіться у розділі "Артефакти"

Так чи інакше, але у більшості громадян новорічний стіл був метою і сенсом життя господинь упродовж місяців.  

Святковий стіл нарешті готовий.

Витончено виглядає сирокопчена ковбаса, нарізана кружечками, на тлі білого, з тонкими прожилками сала і рожевої шинки.

Одне з "брєжнєвських" перевидань "Книги..." 1971-го року. Тут значно менше картинок і додано розділ "Консервування" - щоб радянські люди могли самі себе прогодувати

Салати вигинають свої горби над салатницями, мліє оселедець з тонкими кільцями маринованої цибулі у відблиску олії, а поряд чекає своєї години його брат - ще один оселедець, але одягнений у шубу.

Фрукти - яблука і цитрусові - стоять десь на тумбочці поряд зі столом, адже десерт - це на потім.

Сервірування чайного столу пересічного радянського громадянина за версією "Книги про смачну і здорову їжу"

Компот із консервованої черешні віддзеркалює світло люстри у великих скляних глеках - горілку запивати, коли вже закушувати буде нікуди.

Господиня обходить гостей, тримаючи в руках велику розмальовану тацю з нарізаними скибочками чорного і білого хліба, ніби сама його випекла.

А на кухоньці вже пріє гаряче - курка, запечена в духовці, тушкована яловичина або навіть гусак, або просто картопля, посипана кропом, з котлетами по-київськи.

Через протести французьких виноробів із Шампані замість "шампанське" зараз стали писати "ігристе вино". Але СРСР не зважав на якихось там капіталістів

А що ми пили в новорічну ніч? Та те, що і в інші дні - вино (сухе і міцне), горілку з перцем, вермут і лікер.

У новорічну ніч магазини працювали аж до 23.00. Втім, якщо зазвичай пили горілку по 3.62, то в святкові - по 4.12. Якщо буденне вино було плодовоягідним, то святкове - марочним.

Радянські новорічні прикраси дивіться у розділі "Артефакти"

Зрозуміло, жодна новорічна гульня не обходилася без "Советского шампанского". Для більшості наших людей це був дивний напій: коштує дорого, а толку від нього мало.

Використовувалося шампанське тільки у двох випадках - на весіллях і в Новий рік. 

Унікальний архівний запис - Леонід Брєжнєв вітає дітей з новим 1979 роком, оголошеним ООН роком дитини. Зворушують технічні моменти: наїзди на крупний план обличчя, прохання змінити окуляри, інструкція з користування суфлером тощо.

Посередині відео Брєжнєва просять перезаписати звернення - "більше пауз, не розмахуйте руками". Щоб зайняти чимось руки, генсек раптом дістає з піджака кілька олівців.

А от дорослих того року йому вже не довірили вітати через прогресуючу хворобу. 

Ось, нарешті, сіли, їжу по тарілках розклали, шампанське відкрили і налили. Перший тост - проводи Старого року. У телевізорі виникає Брєжнєв.

Перше новорічне звернення Леоніда Брєжнєва дивіться у розділі "Відео"

Всі дивляться на Генерального секретаря Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу з легким здивуванням, ніби там міг з'явитися хтось інший.  

Б'ють кремлівські куранти.

...З кінця 1970-их новорічні звернення від імені престарілого і хворого радянського керівництва читав ведучий програми "Час" Ігор Кіріллов. Традицію особистих вітань відродить тільки Михайло Горбачов - останній генсек ЦК КПРС

Багато жителів країни тільки і бачили Кремль, що на банкноті номіналом у три рублі.

Але в ці самі хвилини всі були рівні, як у лазні, і перед кожним жителем країни був один і той же новорічний стіл - шпроти, сервелат, заливна риба, олів'є з неодмінною ковбасою по 2.20.

І кожен з нас бачив сотні своїх щасливих відображень в іскристих перлинах червоної ікри.

Джерело: "Тиждень"

Дивіться також:

Новорічні артефакти Української РСР. ФОТО

Образ ідеальної домогосподарки у радянській пресі. ФОТО

Гастрономи 1970-х: продавці, покупці і товари. ФОТО

Джинси епохи Брежнєва - солодкий і заборонений плід. ФОТО

Всі матеріали ІП за темою "Застой"

Словацьке національне питання та чехословацький військовий рух в Україні у 1914-1918 роках

Словаки – давні сусіди українців. Поміж Україною та Словацькою Республікою існує спільний кордон – 97 км. Водночас, про словацьку історію та культуру в Україні мало хто знає. У більшості літератури, яка виходила на території Російської імперії, словаки вважались частиною чеського народу, який мешкає в Угорському королівстві Австро-Угорської монархії. У статистичних даних про населення України, зібраних на межі ХІХ – ХХ століть, відображена змішана інформація про чехів та словаків

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».