Спецпроект

1970: Брежнєв вітає громадян з Новим роком. ВІДЕО

З цієї промови дорогого Леоніда Ілліча розпочалася традиція регулярних телевізійних привітань керівників країни. Тут Брєжнєв говорить іще чітко і адекватно, навіть із левітанівськими інтонаціями.

Телевізійне привітання Леоніда Брєжнєва з новим 1971 роком започаткувало традицію особистих новорічних звернень першої особи в державі до радянського - а потім і українського - суспільства.

Вперше радянська влада звернулася до громадян СРСР - через радіо - у грудні 1941 року. Голова Центрвиконкому СРСР (де-юре спікер радянського парламенту) Михайло Калінін привітав народ з новим 1942 роком і розповів точку зору влади на перебіг війни з нацистською Німеччиною.

Так тривало три роки - очевидно, поки Сталін не переконався, що Радянський Союз виграє Другу світову.

У 1956-1969 роках звернення було безособовим і передавалося від імені Центрального комітету КПРС (керівного органу партії), Верховної Ради і Ради Міністрів (уряду) СРСР.

У телевізійному вітаннІ з новим 1971 роком генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брєжнєв читає не з електронного підкажчика, а з паперової роздруківки.

Генсек говорить без звичного старечого шамкання, в нього ще доволі сильний голос, який наприкінці навіть збивається на левітанівські інтонації. Це вже в другій половині 1970-их, страждаючи від атеросклерозу мозкових судин і астенії, Брєжнєв стане героєм анекдоту.

Телезвернення Брєжнєва 1978 року дивіться у розділі "Дайджест"

Похорон Брєжнєва 1982 року дивіться у розділі "Відео"

Започатковуючи традицію новорічних телевітань (вона занепаде в часи престарілих генсеків і повернеться за Горбачова), Леонід Ілліч звітує про здобутки і окреслює перспективу на майбутнє.

Багато радянського бюрократичного новоязу, але можна зрозуміти, що у країні побудовані нові дороги, підприємства, міста, зібрано найбільший в історії СРСР урожай зерна й бавовни, радянський космічний апапарт висадився на Місяць, а міжнародний авторитет "як ніколи високий".

Про міжнародний вплив СРСР: у промові Брєжнєв вітає не тільки робочих, селян, солдат, жінок, молодь і решту радянських громадян, але й усіх землян - від "борців проти колоніалізму" до "прогресивної інтелігенції капіталістичних країн". 

Для історичної паралелі можете порівняти месиджі, які хотів донести до народу Брєжнєв, із новорічними вітаннями Горбачова (1989), Кучми (2002), Ющенка (2007) і Януковича (2010).

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.