Спецпроект

1991: Автострада Смерті - розбомблена іракська колона в Кувейті. ВІДЕО

20 років тому знищено колону іракських військ, які відступали з Кувейту. Наслідки авіаудару стали одними із страшних символів війни у Персидській затоці - вражений цими кадрами президент США Джордж Буш оголосив про припинення бойових дій. Обережно, відео може шокувати.

Трасу №80, яка веде з Кувейту в Басру (Ірак), стали називати Автострадою Смерті після того, як у ніч із 26 на 27 лютого 1991 року літаки й гелікоптери ООНівської коаліції розстріляли на цьому шестирядному шосе колону іракської техніки довжиною в кілька кілометрів.

Іракські війська напали на Кувейт у серпні 1990 року, а в січні 1991 проти Саддама Хуссейна виступила міжнародна коаліція на чолі з США та Британією і мандатом ООН. Придушивши опір іракців повітряними ударами, союзники розпочали сухопутну операцію зі звільнення Кувейту. Іракські війська почали відступ на північ, до рідного кордону.

Увечері літак з американського авіаносця замінував шосе перед колоною відступаючих військ, а потім розбомбив її хвіст. Утворився гігантський корок із бронетехніки, автобусів та експропрійованих у кувейтців легковиків. Наступні 10 годин це скупчення транспорту бомбила й розстрілювала союзницька авіація. Аналогічні події відбувалися на сусідній автостраді №8.

За найвірогіднішими даними, загалом внаслідок авіаударів по відступаючим іракцям загинуло 800-1000 осіб. Вранці на поле побоїща на шосе №8 приїхав американський фотожурналіст Кеннет Ярецке. Поміж інших він зняв відому - шокуючу і гротескну - фотку згорілого іракського солдата, який дивиться порожніми очицями повз об'єктив.

Страшне фото відмовилася ставити у свою стрічку агенція "Асошиейтид Прес" - відповідно, воно не втрапило в більшість медіа США. 

Однак зображення спечених трупів нагадали світові справжнє обличчя війни. Усвідомивши катастрофічний потенціал, який для світлого образу миротворчої коаліції несуть буденні фото військових жахіть, президент США Джордж Буш-старший оголосив про припинення військових дій.

Фотограф Ярецке так пояснив, чому вирішив зняти жахливе видовище: "Якби я не зробив цього фото, люди на кшталт моєї мами і досі б думали, що війна - це те, що показують по телевізору". 

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.