1971: "Червона Рута" стає переможцем першої радянської "Пісні року"

Відеозапис з концертного залу в "Останкіно", де молоді і нікому не відомі Івасюк, Яремчук і Зінкевич виконують аполітичний хіт про любов. 1 січня 1972 це показали по радянському ТБ. Так розпочалася переможна хода української естради Радянським Союзом і не тільки.

22 грудня 1971 року у концертному залі телестудії "Останкіно" в Москві відбувся запис першої "Пісні року" - радянської спроби зробити телевізійний фестиваль найкращих популярних пісень.

Поміж маститих грандів на кшталт Йосипа Кобзона і Лева Лещенка з їхніми творами про трудовий і військовий подвиг будівників соціалізму виступили зовсім юні гості з Буковини - Назарій Яремчук, Василь Зінкевич і автор пісні Володимир Івасюк. До речі, на тій же "Пісні-1971" співав і Едвард Хіль, який нещодавно порвав західний інтернет своїм вокалізом про "трололо".

Шлях маловідомого "вокально-інструментального ансамблю" з Чернівців (у титрах навіть назву написали неправильно - "СЕмеричка") до найпрестижнішого конкурсу СРСР почався з локального успіху - у 1970-му студент-медик Володимир Івасюк виконав cвої "Червону Руту" і "Водограй" на УТ.

Після цього "Укртелефільм" зняв у Яремчі мюзикл "Червона Рута": про те, як шахтар із Донбасу Василь Зінкевич їде за профспілковою путівкою в Карпати, де зустрічає чарівну гуцулку Софію Ротару. Поміж кількох необхідних для сюжету російськомовних діалогів вони танцюють у карпатських пейзажах і співають пісні Івасюка і Мирослава Скорика.

1971: мюзикл Івасюка про любов дончанина і галичанки (ВІДЕО)

Фільм набув неабиякої популярності, яка й закінчилася фестивалем "Пісня-1971". Соціалістична ідеологія не передбачала буржуазної конкуренції, тож усі фіналісти "Пісні року" вважалися переможцями - і в цьому є щось зворушливе.

Спочатку Володимир Івасюк поїхав у Москву просто як композитор і не планував виходити на сцену. На відео видно, що він не в сценічному "гуцульському" вбранні, а у звичайному костюмі. Але в останній момент, керівник "Смерічки" Левко Дутківський вирішив, що молоді виконавці Яремчук та Зінкевич можуть розгубитись у відповідальний момент, і попрохав Володю Івасюка заспівати разом з ними.

"Грудневого ранку ми утрьох вилетіли до Москви. Володя сидів на задньому сидінні й довершував оркестровки [аранжування для симфонічного оркестру - ІП], до нудної мелодії моторів прилучався голос гобою, флейти, скрипок, - згадував Яремчук. - ...успіх був визначним. Нас декілька разів викликали на сцену".

1 січня 1972 року концертний запис показали по Всесоюзному телебаченню. Пісня про таємничу гірську квітку розірвала СРСР, країни соцтабору і весь світ, давши старт цілому жанру "карпатських" естрадних відеокліпів із їхнім безкінечним тлом у вигляді порослих смереками гір, водоспадів і гостроверхих турбаз.

У грудні 1972-го фіналістом "Пісні року" став Івасюковий "Водограй", а далі пішло-поїхало. Володимир Івасюк став хрещеним батьком поп- і рок-музики УРСР, показавши, що українською можна співати не тільки фольклор. Він створив ще більше сотні пісень і задумувався про рок-оперу, але у квітні 1979 року пішов із дому і зник. Його повішене тіло було знайдено у Брюховицькому лісі під Львовом.

У січні 2009-го Генпрокуратура України поновила кримінальну справу про смерть композитора. У грудні 2011-го йому відкрили пам'ятник у Львові.

Іменем найпопулярнішого у XX сторіччі українського хіта був названий музичний фестиваль "Червона Рута", який із 1989-го виконував ту ж місію, що й пісні Івасюка - показував, що наша культура є не офіціозною, а повнокровною і живою.

1989: Андрій Миколайчук і його електро-панк на першій "Червоній Руті" (ВІДЕО)

4 березня 2014 року Володимиру Івасюку виповнилося б 65 років.

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».