1971: "Червона Рута" стає переможцем першої радянської "Пісні року"

Відеозапис з концертного залу в "Останкіно", де молоді і нікому не відомі Івасюк, Яремчук і Зінкевич виконують аполітичний хіт про любов. 1 січня 1972 це показали по радянському ТБ. Так розпочалася переможна хода української естради Радянським Союзом і не тільки.

22 грудня 1971 року у концертному залі телестудії "Останкіно" в Москві відбувся запис першої "Пісні року" - радянської спроби зробити телевізійний фестиваль найкращих популярних пісень.

Поміж маститих грандів на кшталт Йосипа Кобзона і Лева Лещенка з їхніми творами про трудовий і військовий подвиг будівників соціалізму виступили зовсім юні гості з Буковини - Назарій Яремчук, Василь Зінкевич і автор пісні Володимир Івасюк. До речі, на тій же "Пісні-1971" співав і Едвард Хіль, який нещодавно порвав західний інтернет своїм вокалізом про "трололо".

Шлях маловідомого "вокально-інструментального ансамблю" з Чернівців (у титрах навіть назву написали неправильно - "СЕмеричка") до найпрестижнішого конкурсу СРСР почався з локального успіху - у 1970-му студент-медик Володимир Івасюк виконав cвої "Червону Руту" і "Водограй" на УТ.

Після цього "Укртелефільм" зняв у Яремчі мюзикл "Червона Рута": про те, як шахтар із Донбасу Василь Зінкевич їде за профспілковою путівкою в Карпати, де зустрічає чарівну гуцулку Софію Ротару. Поміж кількох необхідних для сюжету російськомовних діалогів вони танцюють у карпатських пейзажах і співають пісні Івасюка і Мирослава Скорика.

1971: мюзикл Івасюка про любов дончанина і галичанки (ВІДЕО)

Фільм набув неабиякої популярності, яка й закінчилася фестивалем "Пісня-1971". Соціалістична ідеологія не передбачала буржуазної конкуренції, тож усі фіналісти "Пісні року" вважалися переможцями - і в цьому є щось зворушливе.

Спочатку Володимир Івасюк поїхав у Москву просто як композитор і не планував виходити на сцену. На відео видно, що він не в сценічному "гуцульському" вбранні, а у звичайному костюмі. Але в останній момент, керівник "Смерічки" Левко Дутківський вирішив, що молоді виконавці Яремчук та Зінкевич можуть розгубитись у відповідальний момент, і попрохав Володю Івасюка заспівати разом з ними.

"Грудневого ранку ми утрьох вилетіли до Москви. Володя сидів на задньому сидінні й довершував оркестровки [аранжування для симфонічного оркестру - ІП], до нудної мелодії моторів прилучався голос гобою, флейти, скрипок, - згадував Яремчук. - ...успіх був визначним. Нас декілька разів викликали на сцену".

1 січня 1972 року концертний запис показали по Всесоюзному телебаченню. Пісня про таємничу гірську квітку розірвала СРСР, країни соцтабору і весь світ, давши старт цілому жанру "карпатських" естрадних відеокліпів із їхнім безкінечним тлом у вигляді порослих смереками гір, водоспадів і гостроверхих турбаз.

У грудні 1972-го фіналістом "Пісні року" став Івасюковий "Водограй", а далі пішло-поїхало. Володимир Івасюк став хрещеним батьком поп- і рок-музики УРСР, показавши, що українською можна співати не тільки фольклор. Він створив ще більше сотні пісень і задумувався про рок-оперу, але у квітні 1979 року пішов із дому і зник. Його повішене тіло було знайдено у Брюховицькому лісі під Львовом.

У січні 2009-го Генпрокуратура України поновила кримінальну справу про смерть композитора. У грудні 2011-го йому відкрили пам'ятник у Львові.

Іменем найпопулярнішого у XX сторіччі українського хіта був названий музичний фестиваль "Червона Рута", який із 1989-го виконував ту ж місію, що й пісні Івасюка - показував, що наша культура є не офіціозною, а повнокровною і живою.

1989: Андрій Миколайчук і його електро-панк на першій "Червоній Руті" (ВІДЕО)

4 березня 2014 року Володимиру Івасюку виповнилося б 65 років.

Година папуги. Ґудзики з Харкова

Станіслав Мікке вчепився у київського прокурора Андрія Амонса: "Хто це зробив?!" Більшість могил мала дивну рису — сліди від величезних бурів: земля була перемішана із перемеленими людськими кістками, зітлілим одягом та металевими ґудзиками. Подекуди траплялися великі грудки якогось білого хімікату.

Як дипломати УНР у Празі на інформаційному фронті воювали

Інформаційна війна – це, звісно ж, не винахід нинішнього часу. Нам часто здається, що ті інформаційні виклики, перед якими ми стоїмо сьогодні, є унікальними з огляду на нові технології, які приніс початок третього тисячоліття. Частково це правда. Сто років тому не існувало ні телебачення, ні інтернету, ні соціальних мереж. Однак вже існували газети і журнали, які були потужною зброєю впливу на громадську думку і позицію еліт.

Сталева труна на вісім персон

17 лютого 1864 року, сто п'ятдесят сім років тому, підводний човен "Hunley" конструкції Горація Ханлі атакував і потопив паровий шлюп "Housatonic" і це була перша в історії успішна атака корабля з глибини. Не надто тямущі в історії люди приписують Жулю Верну купу передбачень, і в тому числі – мало не винахід підводного човна. Це не так, це дуже сильно не так. Чистих передбачень у Жуля Верна дуже мало, а підводних човнів на той час було збудовано вже з десяток.

«Нормалізація» Ґустава Гусака

«Страх. Зі, страху, що його звільнять з роботи, вчитель навчає в школі речей, котрим не вірить. Зі страху за своє майбутнє, учень їх повторює. Зі страху, що не зможе продовжувати навчання, він вступає в Союз молоді і робить те, що йому наказують. … Зі страху через наслідки, люди беруть участь у виборах, обирають запропонованих кандидатів і роблять вигляд, що вважають це справжніми виборами…». Вацлав Гавел дописав текст, котрий отримав назву «Лист Ґуставу Гусакові». Надворі була весна 1975 року, в Чехословаччині панувала «нормалізація», а її незмінним символом був Ґустав Гусак – президент країни та генеральний секретар ЦК КПЧ. Людина карколомної і неоднозначної долі.