1986: спогади очевидців аварії на ЧАЕС. "Чорнобиль. Пряма мова"

Свідки та ліквідатори розповідають про пережите.

Представлені тут кадри - аудіовідеоінсталяція з арт-проекту "1986. Два погляди" фотошколи Віктора Марущенка, присвяченого 25-річчю аварії на ЧАЕС. Проект виставлявся у галереї "Лавра" у квітні 2011 року. Організатори люб'язно поділилися з ІП відео.

Свідки катастрофи та ліквідатори її наслідків слухають самих себе, свої спогади про радіоактивну весну-літо 1986 року. Їхні емоції записані на відео і змонтовані разом з аудіодоріжкою їхніх спогадів.

Ця частина проекту називається "Чорнобиль: Пряма мова".  Іншою частиною були записи людей 1986 року народження, які говорили про своє сприйняття Чорнобиля. Але ми зосередилися на свідках історії.

Аудіоскладова проекту фактично є унікальним записом в жанрі так званої "усної історії". Серед тих, хто свідчить, є такі люди:

- Віктор Шорін (60 років [всі дані про вік датовані 2011 роком - ІП]), пожежник. Працював на даху реактора одну хвилину щодня. Перебував у Чернобилі з 28 червня по 5 вересня 1986 року. Після аварії працював токарем.

- Анатолій Кіфа (у 2011-му мав 55 років). Мобілізований 28 квітня 1986 року. Працював біля реактора - займався очищенням території, навантаженням піску та свинцю в парашути [вочевидь, ідеться про мішки, якими в перші тижні після аварії закидували з гелікоптерів тлііючий реактор - ІП], допомагав евакуювати місцевих жителів. 5 травня був вивезений із зони на "швидкій допомозі" за станом здоров'я.

- Юрій Вацкель (54 роки). Був у Чорнобилі з 28 травня по 14 липня. Перебував у мобілізаційному складі київського полку Цивільної оборони. Викликали вночі, очолив пожежний взвод. Займався безпосередньою дезактивацією станції.

- Андрій Мизько (51 рік). Штурман вертольоту Мі-6 - одного з десятків гелікоптерів, із яких скидали на реактор свинець та пісок. До аварії служив у Ленінградському військовому окрузі. 8 екіпажів підняли по тривозі і на Ан-12 перевезли до Чернігова. З чернігівської бази [військовий аеродром "Півці" - донедавна закинутий, Янукович-молодший проводив на злітній смузі авторалі, у зв'язку з агресією РФ діяльність аеродрому поновлено - ІП] і проводилися вильоти на станцію.

Гелікоптери Мі-6 на кладовищі опроміненої техніки в Чорнобилі

Працював у зоні з 5 по 27 травня 1986 року. Зробив 11 вильотів на реактор, потім відправили в Афган. "Я навіть не можу порівняти перебування в Чорнобилі з війною в Афганістані". Інвалід 2-ої групи.

- Володимир Мусієць (73 роки) - командир військової частини Чорнобиль-2. У частині налічувалося 900 офіцерів і 2 тисячі солдатів, які з 4-ої години ранку 26 квітня приступили до ліквідації аварії. Закінчив роботу в зоні 25 серпня 1988. У званні полковника пішов у відставку. Інвалід 2-ої групи.

- Михайло Ревчук (53 роки). До аварії працював в управлінні пожежної охорони міста Києва (ВПЛ-8). У Чорнобилі перебував з 11 травня по 6 червня 1986-го. Займався дезактивацією приміщень і територій. Лопатами знімали шар зараженої землі. Інвалід 2-ої групи з 2008 року.

- Ігор Кекух (69 років). До аварії - підполковник медичної служби. Відряджений у зону з Полтавського гарнізонного госпіталю. У липні-серпні працював лікарем-терапевтом у діагностичному центрі Чорнобиля. Онкохворий, 2 група інвалідності.

- Віктор Печений (56 років). До аварії працював зв'язківцем. У Чорнобилі був із 28 квітня по 15 травня. Виконували брудну роботу (навантаження піску і свинцю), жили в наметах на березі Прип'яті, спали одягненими по 4 години на добу.

У 2011-му Віктор мав останню стадію раку легенів, інвалід 1-ої групи. Через суд добився пенсії, належної за законом (8 мінімальних окладів = 6500 грн), яку Пенсійний фонд тут же самовільно відібрав, перевівши його на пенсію по групі інвалідності ( 2800 грн). "Чорнобиль забрав у мене все".

Дивіться також:

1986: перша інфа про аварію на радянському ТБ. ВІДЕО

1986: новинний сюжет про Чорнобиль на американському ТБ. ВІДЕО

"Подвиг, рівний фронтовому". Як КДБ УРСР брав участь у ліквідації

Валентина Шевченко: "Провести демонстрацію 1 травня 1986-го наказали з Москви"

З чого почався Чорнобиль. КПРС ігнорувала попередження про можливу аварію

Кримська АЕС. В СРСР боялися, що з нею станеться "фукусіма"

Віртуальна 3D-модель міста Прип'ять. ВІДЕО

Інше за темою "Чорнобиль"

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.