Спецпроект

1941: закон про ленд-ліз - допомогу тим, хто бореться з нацизмом

70 років тому Конгрес США прийняв закон про ленд-ліз, який дозволяв дарувати і продавати американську зброю іншим країнам. Цей ролик наглядно пояснює економічні причини вступу США у Другу світову. Росія досі винна американцям $100 млн за поставлену зброю.

11 березня 1941 року президент США Франклін Рузвельт після бурхливих суперечок прийняв закон про ленд-ліз (від lend - "позичати" і lease - "здавати в оренду"). В перших секунди цієї кінохроніки виступає у Конгресі саме він.

Програма ленд-лізу передбачала можливість для влади продавати і надавати на безоплатній основі військову техніку і матеріали тим країнам, чия обороноздатність була важливою для США.

Спершу основним адресатом штатівської допомоги була Британія і її колонії, потім сюди ж додалися Китай та СРСР.

Цей кіноролик із Національного архіву США - продукція пропагандистського відділу американської армії 1940-их років під назвою "Чому ми боремося". Вона розповідає про причини того, що Америка відмовилася від нейтралітету і продає/позичає зброю.

В кадрі з'являється Гітлер, який говорить, що йде боротьба двох світі, один із яких має бути розбитий. "Ми є частиною того світу, який Гітлер хоче знищити, - каже диктор.- І якими ж бутуть наші оборонні можливості, якщо агресори захоплять Британію, СРСР і Китай (на цю країну претендувала Японія - ІП)"?

Далі йде чудова економічна інфографіка, яка пояснює американському глядачеві, чому ж його країна ділиться з іншими.

Якщо німці захоплять Європу, Африку та СРСР із їхніми ресурсами та індустрією, то змусять працювати на себе 700 млн із двох млрд землян. Якщо ж японці захоплять Схід, то отримають 1 млрд рабів на своїх заводах.

Така потуга країн Осі залишить американців з третиною світових ресурсів проти двох третин, з однією восьмою світового населення проти семи восьмих. Тому краще допомогти тим, хто зараз воює з німцями та японцями.

Маловідомим є один із шляхів постачання ленд-лізівських товарів в СРСР - через Іран. В Китай поставки здійснювалися через Бірму.

Загалом за роки війни СРСР отримав від союзників більше 2,7 млн тон сталі, 170 тисяч тон алюмінію, 900 тисяч тон вибухівки, 28 тисяч літаків, 10 тисяч танків, 10 тисяч гармат, 51 тисячу джипів, 130 тисяч автоматів, 36 тисяч мотоциклів, 2 тисячі паротягів, 11 тисяч вантажівок і ще багато іншого.

Більшість країн, які отримали американську допомогу, уклали угоди з США про часткове погашення боргів за ленд-ліз. СРСР уклав таку угоду в 1972 році, зобов'язавшись поетапно виплатити США $722 млн.

Після розпаду СРСР борг був переоформлений і зараз погашається Росією. До 2030 року Москва має виплатити Вашингтону ще біля $100 млн.

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.