Спецпроект

"Де нема рицаря - приходить бандит". Як влада відмовилася від 600-річчя Грюнвальду

"Яке має відношення ця перемога до перемоги української зброї? Ну, я не бачу перемоги української зброї і це неподобство", - сказав Вадим Колесніченко. А Чечетов додав: "Это абсолютно третьестепенные вопросы".

600-та річниця Грюнвальдської битви, яку святкували держави колишньої Речі Посполитої, залишилося поза увагою Української держави. Вона відзначалася або на суто регіональному рівні, або у "виїзному" режимі. Натомість офіційний Київ захопився реанімацією трупу радянського історичного тоталітаризму.

Для тих, хто не знає, про що йтиметься, нагадаємо: 15 липня 1410 року біля містечка Грюнвальд (на території сучасної Польщі) відбулася одна з найкрупніших битв часів середньовіччя.

В ній війська Польщі під командуванням короля Ягайла-Владислава Ольгердовича і війська Великого князівства Литовського (Литовсько-руської держави) під командуванням великого князя Вітовта Кейстутовича розгромили військо Тевтонського ордену.

В результаті битви було зупинене просування Ордену на слов'янські землі, він почав слабшати, а через кілька років визнав залежність від короля польського і великого князя литовського.

Одна з реконструкцій битви під Грюнвальдом. Це, очевидно, король польський Ягайло (у короні і з гербовими жовто-синіми кольорами) і князь литовський Вітовт

В битві на боці польсько-литовсько-руському брали участь війська з нинішніх українських земель, а також підрозділи з Чехії (є версія, що саме під Грюнвальдом Ян Жижка втратив своє перше око), Моравії, Молдавії і Кримського ханату.

Велика Грюнвальдська імпреза з нагоди 600-ої річниці відбувалася в Польщі. Тривала шість днів - з 13 по 18 липня. Розповідати про неї можна багато, тому зарази економії часу рекомендую всім спеціально створений з нагоди ювілею сайт.

У святкуванні взяли участь президенти Польщі і Литви - Броніслав Коморовський і Даля Грібаускайте. Навіть президент Молдавії Міхай Гімпу був на полі Грюнвальдської битви - це при тому, що 600 років тому там був лише невеличкий молдавський загін.

Був і нинішній великий магістр Тевтонського ордену єпископ Бруно Пляттер. Були офіційні церемонії вшанування героїв із покладанням вінків, були наукові конференції, рицарські поєдинки і, звичайно, інсценізація самої битви.

А це представники німецького католицького ордену

Представництво України було більш ніж скромним. Рідний Мінкульт фінансував поїздку українських реконструкторів на грюнвальдські урочистості. Там вони "воювали" як у складі тевтонів, так і "ягеллонських сил".

Участь у грюнвальдських торжествах у Польщі брала делегація Меджлісу кримсько-татарського народу на чолі з керівником відділу зовнішніх зв'язків Алі Хамзіним.

В самому ж Криму, як повідомила історик Гульнара Абдулаєва, справа обмежилася епізодичними публікаціями в місцевій пресі.

Не можна сказати, щоб про відзначення цієї дати в Україні взагалі не йшлося.

В останній рік президентства Віктора Ющенка - а саме 22 листопада 2009 року - міністри закордонних справ земель колишнього Великого князівства Литовського, а нині незалежних держав України, Литви і Білорусії обговорювали питання про створення спільної робочої групи на рівні профільних відомств з питань спільної історико-культурної спадщини.

Бойова хоругва військового підрозділу з руського Холму. Цей та інші малюнки хоругов: ЖЖ joanerges

За повідомленням прес-служби Міністерства закордонних справ, яке тоді очолював Петро Порошенко, міністри "погодились вивчити можливість спільного відзначення 600-ї річниці Грюнвальдської битви".

Через три дні пан Порошенко обговорював це ж питання зі своїм польським колегою Радославом Сікорським. Сторони, повідомляла прес-служба українського МЗС, "домовились розробити спільні заходи з метою відзначення у 2010 році 600-ї річниці Грюнвальдської битви та 90-ї річниці Варшавської битви".

Дещо раніше - 4 червня 2009 року - в посольстві Україні в Республіці Білорусь між українськими дипломатами і представниками білоруської інтелігенції відбулася розмова про те, як було би добре разом вшанувати пам'ять героїв Грюнвальду.

На полі Грюнвальду - хоругва з Галича

А іще перед тим, 18 березня 2009 року посол України в Литві Ігор Прокопчук обговорював питання грюнвальдських урочистостей з литовським міністром культури Ремігіюсом Вілкайтісом.

Посол висловив "зацікавленість та готовність української сторони долучитися до спільних литовсько-польських заходів з відзначення 600-річчя Грюнвальдської битви".

Але "зацікавленість та готовність" з боку офіційного Києва згинула, як роса на сонці, після зміни влади.

Два законопроекти "Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2010 році", розроблені депутатом Володимиром Яворівським (№ №5413 і 6124) були дружно завалені парламентом в лютому і червні 2010 р.

Львівська хоругва

"Яке має відношення спільна перемога (Королівства Польського і литовсько-руської держави Великого князівства Литовського. - Ю.Р.) до перемоги української зброї, коли під час Грюнвальдської битви були війська польські, литовські і, в тому числі, мабуть, деякі українські полки? Ну, я не бачу перемоги української зброї і це неподобство", - заявив з парламентської трибуни представник парламентської більшості, "регіонал" Вадим Колесніченко. 

Про те, як Вадим Колесніченко вимагав увести в українську мову слово "руський", читайте в розділі "Коротко"

А для його колеги по фракції, Михайла Чечетова, це взагалі "абсолютно третьестепенные вопросы". І даремно їхній опонент Михайло Косів з БЮТ переконував, що "в Грюнвальдській битві брали участь 40 українських полків з усіх тодішніх територій України".

Вадим Колесниченко правий: те, що він не бачить у Грюнвальдській битві "перемоги української зброї", це справді "неподобство" (правда, з нього такий історик, як із Януковича балерина, про що засвідчила його бродяча виставка на тему ОУН-УПА).

Хоругва з Перемишля

Нардепа можна вибачити хіба що тому, що на той момент України як державного утворення ще не існувало.

Однак мало хто з українських фахових істориків зараз заперечує, що і Велике князівство Литовське, і Річ Посполита - це теж витоки нашої державності.

Від себе додамо метафору: литовсько-руська держава - історична, так би мовити, бабуся України (якщо матір'ю вважати Річ Посполиту; Київська Русь тоді виходить прабабусею).

Що ж до пана Косіва, то, на жаль, його сентенція про "сорок полків" страждає неточністю.

Найкращим джерелом тут залишається "Історія Польщі" Яна Длугоша, історика скрупульозного, хоча й небездоганного. В ній подається перелік хоругов (саме хоругов, а не полків!), які брали участь у Грюнвальдській битві.

Серед них - хоругви із земель, які зараз входять до складу України, а також тих, що століттями, іще з часів Володимира Великого, були спірними між Польщею і Руссю, але входять зараз до складу Польщі.

Хоругви з Поділля. Хто був у Кам'янці, впізнає його сучасний герб

Отже, далі подаємо за Длугошем:

"Дванадцята - землі леопольської (львівської; тут і далі виділене мною. - Ю.Р.), мала на знамені жовтого лева, який ніби збирається на скелю, на лазурному полі...

Чотирнадцята хоругва, землі перемишльської, мала на знамені жовтого орла з двома головами, повернутими рівномірно в різні боки, на лазурному полі...

Шістнадцята хоругва, землі холмської, мала на знамені білого ведмедя, який стоїть між двома зеленими деревами, на червоному полі.

Сімнадцята, вісімнадцята і дев'ятнадцята - землі подільської, котра мала три знамена через багаточисельність свого населення; кожне з них мало сонячний лик на червоному полі.

Хоругва Корибута (його родовий герб "Погоня")

Двадцята - землі галицької, мала на знамені чорну галку з короною на голові на білому полі...

Тридцять дев'ята - Спитка з Ярослава, мала на знамені серп Місяця з зіркою посередині на лазурному полі.

П'ятдесят перша - Сигізмунда Корибута, литовського князя (оспіваний Анджеєм Сапковським як дещо неадекватний король чеських гуситів, уродженець Новгорода-Сіверського Корибут володів на той час землями на території сучасної Чернігівщини), мала знамено коня з вершником в обладунку на червоному полі".

Длугош також згадує про три хоругви з нинішніх українських земель в складі військ великого князя Вітовта - київську, кременецьку і стародубську.

Якщо порахувати разом - виходить дванадцять хоругов. А якщо врахувати загін кінних татар кримського хана Джелаладдіна - який, до речі, "завалив" великого магістра Тевтонського ордену Ульріха фон Юнгінгена (про що сором'язливо промовчав той же Длугош) - то і всі тринадцять.

Аж ніяк не "сорок полків" і не "мабуть, деякі українські полки".

Але цього цілком досить, аби нинішні нащадки руських рицарів і татарських вершників, які билися як у складі коронних і литовських підрозділів, мали всі підстави вважати цю перемогу своєю.

Білоруси поставилися до власної історичної перемоги з належним пієтетом. До речі, про Гольшанських "Історична Правда" ще згадає цього тижня, чекайте

Однак українські парламентарі вирішили інакше.

Тим часом сусіди і відзначали, і святкували.

Приємно здивувала Білорусія. Керівництво цієї країни донедавна важко було запідозрити у симпатіях до литовсько-руського і річпосполитського періодів білоруської національної історії.

Кліп на білоруську народну пісню про князя Вітовта дивіться у розділі "Відео" 

Це лише тепер білоруський лідер Олександр Лукашенко, коли у нього зіпсувалися стосунки з Москвою, стверджує, що білоруської державності не було би не лише без радянщини, але й без Речі Посполитої і Великого Князівства Литовського.

Перемогу під Грюнвальдом у ті дні там іменували не інакше як "Великою перемогою" (це вам, до речі, нічого не нагадує?).

З нагоди грюнвальдського ювілею вийшло кілька присвячених йому книжок. Усі вони різної якості і змісту, але чесне слово, на полиці білоруських книжкових магазинів цього літа було приємно дивитися.

Білоруська книгарня цього літа

Найкращою, мабуть, можна вважати роботу "Ваяры Грунвальдскай бітві" доктора історії Юрія Бохана - мабуть, найцікавішого зараз білоруського історика. Багатий фактаж викладений просто і популярно; крім того, в книзі є чимало ілюстрацій.

Білоруське міністерство інформації (є в них таке) навіть внесло книгу Юрія Бохана до свого реєстру соціально значущої літератури.

Кілька місяців по всій Білорусії проходили фестивалі історичної реконструкції і фольклору, присвячені грюнвальдській перемозі. Були спеціально розроблені туристичні маршрути. По білоруському телеканалу "Лад" демонструвався фільм "Два нашестя".

Дещо наївний, як на мій погляд - особливо у не дуже вдалій спробі провести паралелі між напівлегендарним грюнвальдським епізодом, коли хлопи польсько-литовського обозу нібито зупинили важкоозброєних (!) тевтонів, і війною в німецькому тилу червоних білоруських партизанів.

Але в цілому виглядало непогано - особливо на українському порожньому тлі.



В Білорусі культ Великого князівства Литовського формують і ентузіасти - ось, приміром, колектив середньовічної музики "Стары Ольса" виконує криваву баладу про Грюнвальд:

Прускіх дзесяць комтураў там важнейшых легла
Кроў струменем ліецца, немчура пабегла.

Нашы колюць, рэжуць, б'юць, волю зброі даўшы
Ды палоняць комтураў, рукі ім звязаўшы

Дзідамі там немцаў у хрыбты калолі
Ды вантробы люта ім з жыватоў паролі

Нашы моцна, смела гуф нямецкі білі
Як ваўкі пад кустам, кнехты галасілі.

До речі, ще за три місяці до початку ювілею, 7 квітня, білоруський Нацбанк ввів пам'ятні монети "Грюнвальдська битва. 600 років". А білоруська пошта якраз 15 липня випустила марку, присвячену ювілею.

Отже, за Білорусію, де на пост-радянському тлі (сказати б - усупереч йому) поволі формується культ князів Острозьких і Радзивіллів, можна лише порадіти. І навіть випити за них келих ювілейного шампанського "Князь Вітовт", випущеного Мінським заводом ігристих вин - знову ж таки "з нагоди".

На тлі суцільної "стидобушки", спричиненої нашими парламентарями, престиж держави рятували хіба що ентузіасти.

Якісь урочистості проходили в Івано-Франківську (де, до речі, є навіть вулиця Грюнвальдська). Але, відверто кажучи, на рівні художньої самодіяльності - доплели для чогось туди козаків, котрих на початку XV ст. взагалі ще не існувало.

А поляки на державні кошти взагалі зробили пафосну голівудщину

Доречно згадати і вихід у видавництві "Наш час" книги "Грюнвальд. Хоругви зі сходу" українського історика і реконструктора, кандидата історичних наук Михайла Відейка (між іншим, одного з кращих фахівців з трипільської культури).

Книга яскраво ілюстрована відтвореними зразками одягу, обладунків і озброєння воїнів, що билися у складі хоругов з українських земель - Київщини, Львівщини, Поділля, Волині.

Ото власне й усе.

Замість резюме

Замість долучитися до європейського свята рицарства, офіційна Україна віддала перевагу іншим речам.

З легкої руки влади чергова річниця з дня закінчення радянсько-німецької війни 1941-1945 гг. перетворилася на непристойний кітч часів "застою". Кітч, підсилений "георгіївськими стрічками" на одязі нардепів, блондинок і п'яних шмаркачів.

Більшої наруги над пам'яттю переможців годі було придумати: суворий бойовий декор, котрий у тій же Радянській Армії за просто так не давався, похабно перетворили на гламурну "фєньку".

Чудово ілюстроване видання про наших під Грюнвальдом. Без усілякої допомоги держави - може, це й непогано

І це можна списати на що завгодно - на невігластво державних чиновників, на загальний низький рівень їхньої гуманітарної освіти чи бодай ерудиції, на відсутність, зрештою, елементів рицарської культури в українській політичній традиції. На пролетарське походження тощо.

В підсумку країна залишилася на узбіччі чужого свята життя. Свята, яке українці з повним правом можуть вважати своїм.

Кобзар Тарас Компаніченко колись сказав у одному з інтерв'ю: "Там де немає рицаря, приходить бандит". Відмовившись від Грюнвальду, влада зробила черговий крок у культивуванні бандита.

Де могила Богдана Хмельницького?

Ніяких підтверджень місця розташування могили Богдана Хмельницького в нас немає. Але головне, виникли серйозні підстави взагалі сумніватися в тому, що гетьмана поховано в Іллінській церкві. Богдан заповідав поховати себе поряд зі своїм улюбленим сином.

"Месники" на горі Монастир

Справа могили "Месників" з УПА, яка кількакратно була нищена польськими вандалами, сплила під час переговорів президента України Володимира Зеленського та Польщі Анджея Дуди 12 жовтня 2020 року. Про акти вандалізму чимало писали в українських медіа. А от про саму подію, яка довела до трагічної загибелі в одному бою такої великої кількості повстанців — рядовому читачеві відомо небагато. Тож ми розповідаємо дещо детальніше про цей найтрагічніший бій УПА на Закерзонні

Список розстріляних українців у Сандармоху

5 серпня 1937 року вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) «Про антирадянські елементи». Розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху «чистка» суспільства від реальних та потенційних опонентів владі, від елементів, які «не годилися для будівництва комунізму». Теоретичне обґрунтування цих заходів здійснив новий нарком НКВД Ніколай Єжов, а вдосконалив особисто Сталін.

Українськими місцями чеської пам’яті

Празьку вулицю Соколовську та українське село Соколове під Харковом відділяють близько півтори тисячі кілометрів, однак минуле століття зв’язало ці дві віддалені локації значно міцніше, ніж то виглядає на перший погляд