Греко-католики vs ОУН: боротьба за "душі молоді" в 1930-х

В українському суспільстві Галичини у міжвоєнний період було дві сили, які найбільше впливали на суспільно-політичні погляди населення. Традиційно першість у цьому питанні тримала Українська Греко-Католицька Церква (УГКЦ), яка за відсутності державності була найбільшим моральним авторитетом і виразником як релігійних, так і політичних почуттів українців.

В умовах польської окупації, яка розпочалась з 1918 року, відбулась радикалізація суспільства, і другою впливовою силою став виступати український націоналістичний рух, об'єднаний в 1929 році в Організацію Українських Націоналістів (ОУН).

Прихильники митрополита Андрея Шептицького - переважно консерватори за світоглядом - вважали, що лише демократичним шляхом та власною працею з молоддю вдасться в перспективі реалізувати українську національну ідею, здобувши державність.

Прометеї двох народів: люди, які примиряли Польщу і Україну

В свою чергу, відчуваючи наростання радикальних настроїв у суспільстві, ОУН залучала молодь до підпілля, пропонуючи концепцію перманентної революції - постійного тиску на владу. В своїй роботі ОУН заради цієї мети вважала за потрібне використовувати як збройні, так і пропагандивні методи.

Боротьба за прихильність населення - так би мовити сучасними категоріями, за електорат - призводила до протиставлення націоналістів позиції Церкви та тих політичних сил, які спирались на її авторитет та підтримку.

Пропонуючи два шляхи боротьби, але ставлячи ту ж мету, ці гравці гостро конкурували за активістів, особливо за молодь.

Найбільшою подією 1930-х років для українських католиків стала консолідуюча акція - з'їзд організації "Українська Молодь Христові" у Львові. Ініціатором проведення були Українська Греко-Католицька Церква, католицькі партії і мирянські організації.

Реакція радикальної націоналістичної молоді була негативною: дії католиків та свою роль під час з'їзду націоналісти розцінили як битву за "душі молодих людей". У націоналістичній газеті "Наш Клич" опубліковано "Резолюцію студентів проти з'їзду української католицької молоді".

У статтях оунівці заявляли, що панування над душами молоді нікому не віддадуть. Вони вважали, що виховання молоді - це завдання націоналістичних організацій.

Дмитро Донцов, ідеолог українського націоналізму, доктор юридичних наук, український літературний критик, публіцист, філософ. Архів Центру досліджень визвольного руху (ЦДВР)

Виступаючи проти свята УМХ, оунівці намагалися взяти першість у залученні молоді: стверджували, що потрібно провадити енергійну боротьбу з католицько-консервативним табором за вплив на нове покоління.

24 травня 1933 року в Стрию Олекса Гасин, який був членом ОУН, виголосив реферат "Націоналізм та релігія". Він підкреслив, що для українських націоналістів пріоритетом є свій народ, а вже потім церква. На його думку, церква мала б підтримати ОУН. Однак саме такі переконання і методи боротьби націоналістів суперечили християнським морально-етичним принципам і стояли на заваді їх підтримки з боку Церкви.

Ще більше посприяв протистоянню атентат [терористичний замах на життя] наступного року.

На початку серпня 1934 року в Галичині розгорівся один із найбільших скандалів, який тільки могло собі уявити тогочасне українське суспільство. Два стрижні української національної ідентичності різко і надовго протиставились один одному.

Все розпочалось із вбивства бойовиком ОУН директора Львівської академічної гімназії у Львові, колишнього старшини Січових Стрільців, товариша митрополита Андрея Шептицького Івана Бабія - буцімто за "угодовську" позицію останнього.

Митрополит Шептицький не забарився із відповіддю і у пастирському листі різко засудив діяльність "українських терористів" з ОУН. Заява митрополита була опублікована в популярних галицьких часописах - зокрема, в "Ділі", "Новій Зорі", "Меті".

"Якщо хочете зрадливо вбивати тих, що противляться вашій роботі, прийдеться вам убивати всіх учителів і професорів, що працюють для української молоді, всіх батьків і матерів українських дітей, усіх настоятелів і провідників виховних українських інституцій, усіх політиків і громадянських діячів.

А передовсім прийдеться вам скритовбивствами усунути перешкоди, які у вашій злочинній і глупій роботі ставляє духовенство разом із єпископами.

Митрополит Андрей Шептицький розмовляє з дітьми. Архів ЦДВР

Бо ми від літ стверджували, і стверджуємо, й не перестанемо повторяти, що злочин є завсіди злочином, що святій справі не можна служити закривавленими руками. Не перестанемо твердити, що хто деморалізує молодь, той злочинець і ворог народу".

"Коли я називаю Андрея Шептицького святим, я не перебільшую"

Цей теракт став піком і до цього складних взаємин між модерним українським націоналістичним та консервативним рухом у Галичині. Ця ситуація змусила задуматись як націоналістів, так і консерваторів над важливим питанням: якою ціною українці готові пожертвувати заради створення Української держави?

Відповідь не далась ні одним, ні другим зразу. Обидві сторони протягом наступних років гостро дискутували.

Степан Бандера на "Львівському процесі" заявив:

"Ми вміємо цінити життя своє та інших, але наша ідея вартує, щоб посвятити мільйони жертв для її реалізації. Міра нашої ідеї - це віддати своє життя та інших їй".

УГКЦ в особі митрополита Андрея Шептицького, підтримуючи ідею української державності, так бачив роботу над її втіленням:

"В єдності, ладі та карності [відповідальності] зорганізованої акції, стоячи на ґрунті легальности супроти держави, якої ми є горожанами [громадянами], будемо посвячувати наші сили, щоб на всіх ділянках народного і політичного життя законними засобами здобувати для нашого Народу щораз то більшу освіту, культуру, добробут та права".

Станіславівський (Івано-Франківський) єпископ Григорій Хомишин - церковний діяч, автор книги "Українська проблема", на сторінках якої гостро критикував радикальний націоналізм. Архів ЦДВР

Попри гостру дискусію, вбивство Бабія остудило голови і націоналістів, і консерваторів.

Перші, зрозумівши хибність своїх дій, ще декілька років змушені були відбиватись від осуду суспільства.

Другі, оцінивши силу та бажання ОУН здобути власну державу, кинули всі сили на спрямування націоналістичного руху в правильне русло. Критика Церквою дій, які суперечили християнським нормам посприяла переосмисленню ідеології, і в результаті - і методів роботи.  

Суспільний осуд вбивства Бабія в подальшому пішов на користь ОУН. Можливо, ставши причиною того, що українські націоналісти не пішли ганебним шляхом деяких інших націоналістичних рухів Центрально-Східної Європи, таких як румунська "Залізна гвардія", хорватський рух "Усташів", чи угорська партія "Схрещені стріли".

Натомість і ОУН, і УГКЦ, попри всі суперечки та дискусії у мирне міжвоєнне двадцятиліття, змушені були домовлятись під час Другої світової війни. Церква підтримала намагання ОУН створити Українську державу 31 червня 1941 року, а багато священників-капеланів УПА загинули разом із своїми вірними у боях проти німців та каральних загонів НКВД.