Спецпроект

Греко-католики vs ОУН: боротьба за "душі молоді" в 1930-х

Для українських націоналістів пріоритетом був свій народ, а вже потім церква. Однак саме такі переконання і методи боротьби суперечили християнським принципам і стояли на заваді підтримки ОУН з боку УГКЦ.

В українському суспільстві Галичини у міжвоєнний період було дві сили, які найбільше впливали на суспільно-політичні погляди населення. Традиційно першість у цьому питанні тримала Українська Греко-Католицька Церква (УГКЦ), яка за відсутності державності була найбільшим моральним авторитетом і виразником як релігійних, так і політичних почуттів українців.

В умовах польської окупації, яка розпочалась з 1918 року, відбулась радикалізація суспільства, і другою впливовою силою став виступати український націоналістичний рух, об'єднаний в 1929 році в Організацію Українських Націоналістів (ОУН).

Прихильники митрополита Андрея Шептицького - переважно консерватори за світоглядом - вважали, що лише демократичним шляхом та власною працею з молоддю вдасться в перспективі реалізувати українську національну ідею, здобувши державність.

Прометеї двох народів: люди, які примиряли Польщу і Україну

В свою чергу, відчуваючи наростання радикальних настроїв у суспільстві, ОУН залучала молодь до підпілля, пропонуючи концепцію перманентної революції - постійного тиску на владу. В своїй роботі ОУН заради цієї мети вважала за потрібне використовувати як збройні, так і пропагандивні методи.

Боротьба за прихильність населення - так би мовити сучасними категоріями, за електорат - призводила до протиставлення націоналістів позиції Церкви та тих політичних сил, які спирались на її авторитет та підтримку.

Пропонуючи два шляхи боротьби, але ставлячи ту ж мету, ці гравці гостро конкурували за активістів, особливо за молодь.

Найбільшою подією 1930-х років для українських католиків стала консолідуюча акція - з'їзд організації "Українська Молодь Христові" у Львові. Ініціатором проведення були Українська Греко-Католицька Церква, католицькі партії і мирянські організації.

Реакція радикальної націоналістичної молоді була негативною: дії католиків та свою роль під час з'їзду націоналісти розцінили як битву за "душі молодих людей". У націоналістичній газеті "Наш Клич" опубліковано "Резолюцію студентів проти з'їзду української католицької молоді".

У статтях оунівці заявляли, що панування над душами молоді нікому не віддадуть. Вони вважали, що виховання молоді - це завдання націоналістичних організацій.

 Дмитро Донцов, ідеолог українського націоналізму, доктор юридичних наук, український літературний критик, публіцист, філософ. Архів Центру досліджень визвольного руху (ЦДВР)

Виступаючи проти свята УМХ, оунівці намагалися взяти першість у залученні молоді: стверджували, що потрібно провадити енергійну боротьбу з католицько-консервативним табором за вплив на нове покоління.

24 травня 1933 року в Стрию Олекса Гасин, який був членом ОУН, виголосив реферат "Націоналізм та релігія". Він підкреслив, що для українських націоналістів пріоритетом є свій народ, а вже потім церква. На його думку, церква мала б підтримати ОУН. Однак саме такі переконання і методи боротьби націоналістів суперечили християнським морально-етичним принципам і стояли на заваді їх підтримки з боку Церкви.

Ще більше посприяв протистоянню атентат [терористичний замах на життя] наступного року.

На початку серпня 1934 року в Галичині розгорівся один із найбільших скандалів, який тільки могло собі уявити тогочасне українське суспільство. Два стрижні української національної ідентичності різко і надовго протиставились один одному.

Все розпочалось із вбивства бойовиком ОУН директора Львівської академічної гімназії у Львові, колишнього старшини Січових Стрільців, товариша митрополита Андрея Шептицького Івана Бабія - буцімто за "угодовську" позицію останнього.

Митрополит Шептицький не забарився із відповіддю і у пастирському листі різко засудив діяльність "українських терористів" з ОУН. Заява митрополита була опублікована в популярних галицьких часописах - зокрема, в "Ділі", "Новій Зорі", "Меті".

"Якщо хочете зрадливо вбивати тих, що противляться вашій роботі, прийдеться вам убивати всіх учителів і професорів, що працюють для української молоді, всіх батьків і матерів українських дітей, усіх настоятелів і провідників виховних українських інституцій, усіх політиків і громадянських діячів.

А передовсім прийдеться вам скритовбивствами усунути перешкоди, які у вашій злочинній і глупій роботі ставляє духовенство разом із єпископами.

 Митрополит Андрей Шептицький розмовляє з дітьми. Архів ЦДВР

Бо ми від літ стверджували, і стверджуємо, й не перестанемо повторяти, що злочин є завсіди злочином, що святій справі не можна служити закривавленими руками. Не перестанемо твердити, що хто деморалізує молодь, той злочинець і ворог народу".

"Коли я називаю Андрея Шептицького святим, я не перебільшую"

Цей теракт став піком і до цього складних взаємин між модерним українським націоналістичним та консервативним рухом у Галичині. Ця ситуація змусила задуматись як націоналістів, так і консерваторів над важливим питанням: якою ціною українці готові пожертвувати заради створення Української держави?

Відповідь не далась ні одним, ні другим зразу. Обидві сторони протягом наступних років гостро дискутували.

Степан Бандера на "Львівському процесі" заявив:

"Ми вміємо цінити життя своє та інших, але наша ідея вартує, щоб посвятити мільйони жертв для її реалізації. Міра нашої ідеї - це віддати своє життя та інших їй".

УГКЦ в особі митрополита Андрея Шептицького, підтримуючи ідею української державності, так бачив роботу над її втіленням:

"В єдності, ладі та карності [відповідальності] зорганізованої акції, стоячи на ґрунті легальности супроти держави, якої ми є горожанами [громадянами], будемо посвячувати наші сили, щоб на всіх ділянках народного і політичного життя законними засобами здобувати для нашого Народу щораз то більшу освіту, культуру, добробут та права".

 Станіславівський (Івано-Франківський) єпископ Григорій Хомишин - церковний діяч, автор книги "Українська проблема", на сторінках якої гостро критикував радикальний націоналізм. Архів ЦДВР

Попри гостру дискусію, вбивство Бабія остудило голови і націоналістів, і консерваторів.

Перші, зрозумівши хибність своїх дій, ще декілька років змушені були відбиватись від осуду суспільства.

Другі, оцінивши силу та бажання ОУН здобути власну державу, кинули всі сили на спрямування націоналістичного руху в правильне русло. Критика Церквою дій, які суперечили християнським нормам посприяла переосмисленню ідеології, і в результаті - і методів роботи.  

Суспільний осуд вбивства Бабія в подальшому пішов на користь ОУН. Можливо, ставши причиною того, що українські націоналісти не пішли ганебним шляхом деяких інших націоналістичних рухів Центрально-Східної Європи, таких як румунська "Залізна гвардія", хорватський рух "Усташів", чи угорська партія "Схрещені стріли".

Натомість і ОУН, і УГКЦ, попри всі суперечки та дискусії у мирне міжвоєнне двадцятиліття, змушені були домовлятись під час Другої світової війни. Церква підтримала намагання ОУН створити Українську державу 31 червня 1941 року, а багато священників-капеланів УПА загинули разом із своїми вірними у боях проти німців та каральних загонів НКВД.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.

Винуватці Абхазької війни

Ця війна забрала життя близько 4000 людей з абхазької сторони та близько 12-15 тисяч з грузинської. Понад 300 тисяч мешканців Абхазії, переважно грузини, стали біженцями. В їх будинках зараз живуть абхази. Вони продають ці будинки громадянам Росії як свою власність. І це, здебільшого, вина трьох людей