Спецпроект

Безсонна ніч лауреатки Нобеля. "Ніч Музеїв" у Варшаві

Насправді у цю ніч були відкриті не тільки музеї. Кожний бажаючий міг посидіти за робочим столом польського прем’єра Дональда Туска або зайти у парламент. А черга до президентського палацу сягнула 400 метрів завдовжки.

На варшавському Палаці науки і культури тиждень тому з'явився величезний портрет Марії Склодовської-Кюрі. Нобелівська лауреатка широко позіхала. Спробую обмежитися евфемізмом:  можна було зрозуміти, що коїться у неї в голові. Вона рекламувала чергову "Ніч музеїв".

Позіхання всесвітньовідомої варшав'янки не мало значити, що всі ті "нудні" музеї навівають тільки сон. Просто після того, як відвідуєш всі 230 майданчиків, відкритих у "Ніч музеїв" у Польщі - будеш почуватися дещо втомленим. Що і вирішили показати автори плаката.

Насправді у цю ніч були відкриті не тільки музеї.

Кожний бажаючий міг зайти до кабінету мера Варшави Ганни Ґронкевич-Вальс в уряді "мяста столєчнеґо" або посидіти за робочим столом польського прем'єра Дональда Туска.

Свої двері відкрили також сейм із сенатом (палати парламенту Польщі) та президентський палац. Черга до резиденції голови держави сягнула 400 метрів завдовжки.

До Королівського замку (там триває показ "Дами з горностаєм" великого Леонардо) вишикувалася не набагато менша черга. Так само складно було потрапити, наприклад, до Етнографічного музею, де цього вечора відбувався концерт музики Анд. 

Нічна черга до Леонардо

Найцікавіші імпрези анонсували також музей Варшавського повстання та музей Палацу на воді в королівських Лазенках.

У Лазенковському парку чекали на концерт гітариста групи Genesis Стіва Гакетта, а також на явлення тіні короля Стася у підсвітлених спеціальними лампами алеях парку. 

Музей етнографії, як і багато інших майданчиків "Ночі музеїв", був святково освітлений

У музеї Варшавського повстання показували стрічку "Місто руїн", в якій за допомогою найсучасніших технологій відтворена Варшава після звільнення від нацистів.

Цей фільм - 3D симуляція прольоту літака (чи птаха) над зруйнованим містом - позаяк не має жодного сюжету і дикторського тексту,  сприймається неймовірно емоційно. Тільки музика і руїни.

Між іншим, про нацистів. Їх я теж зустрів.

З метро "Свєнтокшистська" ескалатор вивозив просто до майданчику... між двох барикад, поміж якими відбувалася жвава перестрілка: повстанці оборонялися проти нацистів.

Українці і росіяни у Варшавському повстанні

Але то було потім: я потрапив до цього майданчику саме під час приготувань, коли "повстанці" дружньо обнімалися і тисли руки "нацистам" - своїм колегам з інших клубів історичної реконструкції.

Якийсь хлопчик років 7 вимагав, щоб батько йому купив такий саме "правдивий карабін машинови".

Реконструктори готуються відтворити події Варшавського повстання 1944 року

Наступна імпреза зустріла мене на світлофорі: переді мною зупинився "огірок" - автобус часів соціалістичної Польської народної республіки.

В цей день на деяких маршрутах працювали "антикварнi" автобуси і трамваї. І ніхто з польських патріотів не скаржився про "ностальгію за тоталітарним минулим" - бо це просто ностальгія за минулим. Навпаки, варшав'яки шкодували, що в столиці досі немає музею транспорту.

У кількох місцях можна було побачити різноманітні проекційні шоу: наприклад, на будинку, де народилася Марія Склодовська-Кюрі, або просто на мурах Старого Міста. Там відбувалася презентація віртуального "Музею втраченого".

Ідея музею - показати всі ті скарби, які Польща втратила у 1939-1945 роках - під час ІІ світової війни. Хтось із промовців рекомендував глядачам: "Ось прийшов ти до якогось музею у Німеччині - упізнав картину з польського музею - написав на сайті: "Знайшов!" А далі ми вже якось тому зарадимо..."

Кілька шедеврів, вивезених під час війни, Міністерству культури вже вдалося повернути до зібрань музеїв Польщі.

Проекційне шоу на мурах Старого Міста. Хаос сплутаних ліній поступово пертворюється на втрачені шедеври

Всю ніч варшав'яки кружляли від музею до музею. Такого скупчення людей у центрі міста я не бачив ані на День незалежності, ані на Великдень.

Вся Варшава дійсно пішла у музей. І ніхто не спав. Правда, то й не дивно - спати було просто неможливо: звідусіль було чути музику і... не тільки музику! Від метро "Свентокшистська" було чути вибухи та кулеметні черги. Реконструктори почали свою імпрезу.

Київ ігнорує світову "Ніч Музеїв". Бо нема охорони

З вежі Палацу культури позіхала втомлена Склодовська-Кюрі. Як на мене, трохи завчасно - "Ніч музеїв" тільки починалася.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.