Звернення Петлюри до українців: "Антисеміт - паршива вівця. Женіть його!"

"Єврейське населення, що, як і всі трудящі, заробляє кусок хліба своєю працею, також - як і ви, селяни - жде не діждеться визволення від комуністів-грабіжників..." Що характерно: в документі немає жодного слова "жид".

Вбивство Симона Петлюри 25 травня 1926 року було представлено засобами масової інформації як акт справедливої помсти за масові вбивства євреїв в Україні. В результаті кілер ЧК Самуель Шварцбард не лише швидко вийшов на волю в ореолі героя-месника, але й надовго закріпив за Петлюрою та українським рухом тавро антисемітизму.

Ця історія настільки сподобалася чекістам, що випробувані тоді прийоми дискредитації і пришивання антисемітського ярлика стали одним із головних методів у боротьбі з українським національним рухом.

Документи, які могли спростувати цей стереотип пильно приховувалася у їхніх архівах. В розділі "Джерела" ІП представляє один із доказів спростування міфу про Петлюру-антисеміта - звернення "До населення України" за підписом головного отамана військ Української Народної республіки.

 Джерело: Галузевий державний архів Служби безпеки України. Справа 74760, том 10. - аркуш 5

Цей документ за підписом Симона Петлюри, датований 1921 роком, підшитий у 17-томну справу Всеукраїнського центрального повстанського комітету в якості речового доказу. Тепер крупним планом:

Ліва частина документу. Зверніть увагу на чекістську примітку вгорі - "Найдена при обыске у Панька"

"...Єврейське населення - дрібні торговці, ремісники та робітники - що, як і всі трудящі, заробляє кусок хліба своєю працею, також скривджене і пограбоване більшовицькими порядками. Крам з крамниць торгівців, струмент і варстати у ремісників відбирається для комуни.

Петлюра в Парижі. Як його вбили і зробили антисемітом

Хіба це не розорення для єврейського населення? Хіба ж, загибаючи з голоду, пограбоване єврейське населення може радіти грабіжникам-більшовикам? Ні. Єврейське населення, так як і ви, селяни, жде не діждеться визволення від комуністів-грабіжників..."

Права частина документу. Хтось дописав відірвані рядки - або чекіст, або розповсюджувач. А, може, вже працівник архіву

"...Тяжко мені чути цю більшовицьку брехню про вас, брати-селяни, і коли б серед вас завелась яка паршива вівця, яка плямує усіх вас ганебними бандитськими вчинками, мусите викинути її з ваших рядів негайно..."

Джерело: ГДА СБУ Спр. 74760, т.10. - арк.5

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.