Цвинтар українських солдат у Ланцуті. Як йому знову стати українським?

Усього було поховано близько 400 солдат УНР і УГА. Але в 1974-му з наказу польських комуністів обеліск та надгробні хрести було знесено, а сам цвинтар зрівняли з землею. На його місці влаштовано символічне кладовище солдат Польського війська, які загинули у Другу світову війну.

Процес українсько-польського історичного примирення витримує чергове випробування. Після того, як уже вкотре відкладено у довгу шухляду відкриття меморіалів жертвам українсько-польської війни у Сагрині (Польща) та Острівках (Україна), на порядок денний виступає нове непорозуміння.

У травні 2011 року секретар польської Ради охорони пам'яті боротьби та мучеництва Анджей Кунерт повідомив дуже обнадійливу новину. А саме, що "за кілька місяців в Польщі з’являться два меморіали солдатів УНР, які на боці польської армії воювали проти Червоної армії під час польсько-більшовицької війни".

Доктор Кунерт мав на увазі цвинтарі у Пикуличах (біля Перемишля) та у Ланцуті (неподалік Ряшева). Щодо останнього, то він додав, що "все вказує на те, що відбудеться досить безпрецедентна подія: поява польсько-українського військового цвинтаря, на якому буде гідно вшановано пам’ять близько 700 солдатів армії Петлюри, які воювали на боці Польщі”.

До речі, це стало чи не єдиним висловлюванням очільників Республіки Польща, яке відображає офіційну позицію щодо українського цвинтаря в Ланцуті. На жаль, якихось пояснень щодо того, яким чином український військовий цвинтар перетворився в українсько-польську некрополію п. Кунерт не надав. А зробити це було б не зайвим.

На підтвердження благих намірів Львівська обласна рада навіть виявила готовність фінансувати будівництво (фактично відновлення) меморіалу воїнів армій УНР та УГА та облаштування військового цвинтаря. На це у обласному бюджеті на 2011 рік були передбачені відповідні асигнування. Та, нажаль, справа до урочистостей так і не дійшла.

Щоб зрозуміти, у чому справа, потрібно зазирнути у історію.

Відомо, що протягом 1918—21 у польському Ланцуті (біля Ряшева) розміщувався один із таборів для утримання військовополонених та інтернованих солдатів зі складу Української Галицької Армії та Армії Української Народної Республіки (“Oboz jeniecki N3”, Lancut).

1918 тут розміщувалися також полонені українці з російської армії (бл. 10 тис.) та вояки сформованої і відправленої в Україну Сірої дивізії. Восени 1919-го в табір були скеровані близько 900 інтернованих вояків-галичан із Корпусу Січових Стрільців полковника Євгена Коновальця.

До речі, від кінця 1919 року. з інтернованих українських військовиків почали формуватися частини Армії УНР - зокрема 6-та Січова стрілецька дивізія полковника М.Безручка (діяла у складі 3-ї армії Війська польського).

Згадка про Безручка у фільмі "Варшавська битва" (ФОТО)

Після поразки армії УНР в кампанії з Червоною армією в листопаді 1920 року та переходу українських солдатів на територію Польщі (за приблизними підрахунками було їх понад 19 тисяч осіб), з 25 листопада 1920 року їх розмістили в таборах інтернованих у середній та західній Польщі. Чи не найбільший із них був у Ланцуті.

Умови перебування в таборі Ланцута були вкрай важкими. Українців розмістили в колишніх двірських стайнях, добудованих бараках, у будинку домініканського монастиря. Кілька разів було зафіксовано епідемію інфекційних хворіб, зокрема тифу, дизентерії і холери. В окремі дні помирало по кілька десятків осіб.

У грудні 1919 року померло 56 осіб, у січні 1920 р. – 139 осіб, у лютому 1920 р. – бл. 100 осіб. Усього - близько 400 українських солдатів.

До слова, серед померлих у ті дні зареєстровано також єдину жінку – 20-річну Тамару Павліковську родом із Умані. На початках померлих захоронювали поруч, біля бараків. Згодом їх ексгумовано і перепоховано на  міському цвинтарі Ланцута.

Ще у ті роки місце поховання було облаштовано як окремий військовий цвинтар воїнів українських армій УНР та УГА. Невдовзі, у 1921 році, там повстав меморіал за проектом скульптора Олекси Харківа.

Обеліск воїнам армій УНР та УГА в Ланцуті (скульптор О.Харків) 

Пам’ятник являв собою трьохметровий обеліск, що височів на трирівневому фундаменті і завершувався хрестом Львівського братства, на вшанування похованих тут галицьких стрільців.

На честь вояків-наддніпрянців на фронтовій частині було вміщено хрест київського Володимирського братства, а під ним напис - "Вірним синам України - старшини". Довкола було вирізьблено орнамент, що нагадував герб гетьмана Івана Мазепи.

На протилежному боці різьб’яр Олекса Стовбуненко помістив карабін, схрещений із козацькою шаблею, а під ним - голову з буйною козацькою чуприною під шапкою-кримкою із традиційним трикутним стягом. На правому боці обеліску було виліплено степову дорогу, а при ній - тополю і хатину, типову для наддніпрянського села.

Меморіал та цвинтар в Ланцуті у такому вигляді простояли десь до 1974 року. Саме тоді, за наказом польської комуністичної влади, обеліск та надгробні хрести було знесено, а сам цвинтар було зрівняно із землею. На його місці було влаштовано символічне цвинтарне поле Польського війська ("Kwatera wojska polskiego”), які загинули у Другу світову війну.

Загальний вигляд військового цвинтаря воїнів армій УНР та УГА в м. Ланцут, перетворений на цвинтар Війська польського. Фото 2011 року

Підкреслимо, символічне, адже на цьому полі поховання польських військовослужбовців практично не відбувались.

Уже в наш час польська влада на цвинтарі виставила ряди кам’яних хрестів. Тобто, на кістках українських воїнів армій УНР та УГА було споруджено хрести, де були вказані імена польських воїнів, що в різні часи загинули у боях, але поховані у інших місцях.

Поруч було встановлено таблицю пам’яті Ю. Пілсудського та групові могили польських солдатів, полеглих у Ланцуті у вересні 1939 року.

Важко зрозуміти, якими саме спонуканнями керувалися поляки, вчиняючи по суті акт вандалізму. Навряд чи це було прагнення до гідного відзначення пам’яті своїх бойових союзників чи готовність до українсько-польського історичного примирення, декларованого Україною та Польщею протягом останніх років.

Один із символічних польських пам’ятників на цвинтарі воїнів армій УНР та УГА в Ланцуті. Фото 2011 року

Ще з дев’яностих років минулого століття українська громадськість наполягала на відновленні українського цвинтаря та меморіалу. Однак, польська сторона, засадничо визнаючи факт руйнації некрополії та не схвалюючи вандалізм, вчинений владою ПНР, особливо не поспішала з вирішенням даного питання.

Річ зрозуміла, адже у такому разі полякам, довелося б погодитись на демонтаж символічних надгробків польським воїнам. Із політичної точки зору, для наших сусідів таке рішення було б дуже не простим.

Після багаторічних переговорів на різних рівнях, зокрема між Державною міжвідомчою комісією з увічнення пам’яті жертв війни і політичних репресій (м. Київ) і Радою охорони пам’яті боротьби і мучеництва польського народу (м. Варшава) сторони досягнули компромісу.

Полягав він у тому, що цвинтар фактично ставав польсько-українським. Його територія умовно ділилася на дві половини – "українську" і "польську".

Ескіз майбутнього військового меморіалу у м. Ланцут (Польща)

До слова, у дещо схожому випадку із польськими похованнями на Личаківському цвинтарі у Львові (т.зв. "Цвинтар Орлят"), українська сторона була менш "принциповою" та з легкістю погодилась на збереження меж і довоєнного вигляду кладовища, заплющивши очі на контраверсійні символи ("меч-щербець" та інші міліарні деталі). І це при тому, що пропозиції щодо його облаштування були різні…

Передбачається, що на нашій частині, буде відновлено довоєнний меморіал воїнам армій УНР та УГА. Поруч буде встановлено барельєф Головного отамана Симона Петлюри із двомовним текстом, а на окремих плитах будуть викарбувані прізвища похованих українців. Також буде встановлено понад 30 однакових символічних гранітних козацьких хрестів.

Треба визнати, українська сторона пішла на максимально можливі поступки, погодившись на збереження на цвинтарі і його головній алеї існуючих польських символів: таблицю пам’яті Ю. Пілсудського,  центральний хрест, групову могилу польських солдатів, полеглих у Ланцуті у вересні 1939 року. Таким чином українці дали можливість зберегти обличчя полякам.

Але не вирішеним залишається питання. Як бути із тими символічними хрестами польським військовим, які без погоджень із українською стороною були встановлені тепер вже на "українській" частині цвинтаря?

Ряди символічних хрестів польським воїнам, встановлених на українському цвинтарі в м. Ланцут. Фото 2011 року

Ось що з цього приводу каже голова всеукраїнського громадського об’єднання "Закерзоння" Володимир Середа:

"Такі дії польської сторони стали викликом та зневагою з боку Польщі до пам’яті своїх колишніх союзників у боротьбі за відродження незалежної Польської держави. Коли на місці поховань українців, на їхніх кістках, встановлено рівними рядами на однаковій відстані один від одного однакові символічні хрести з прізвищами польських вояків, то як розцінювати це з точки зору християнських засад?"

Тим часом, Львівська обласна рада підтверджує свої наміри фінансування меморіалу воїнам армій УНР та УГА в Ланцуті. Роботи будуть здійснюватись комунальним підприємством ЛОР з питань здійснення пошуку поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортації та політичних репресій "Доля".

Але чи до початку робіт буде знято усі гострі кути?

Битва за Шостку 1918 року

Шість діб, з 2 по 8 квітня 1918 р., шосткинці билися з більшовицькою Особливою армією Ремньова. Билися з тими самими петроградськими загонами матросів, що 29 січня 1918 р. вбивали київських студентів під Крутами. Шосткинські робітники ціною своїх життів зберегли пороховий завод для Української держави.

Антон Дробович: Гри в одні ворота не буде

Розмова з Антоном Дробовичем, головою Українського інституту національної пам’яті (УІНП) про польсько-українські відносини, спільні плани та проекти, виклики на новій посаді, а також про те, кого він вважає героями України. Інститут Антон Дробович очолив у грудні 2019 року, після того, як виграв конкурс, попереднім керівником був Володимир В’ятрович.

Луцьк в окупації: побороти епідемії й вижити!

Луцьк – одне з перших українських міст, яке було окуповане вермахтом вже надвечір 25 червня 1941 року. Нова окупація приносить не тільки усі «принади» нацистського режиму, але й епідемії

Як і чому вікінги опинилися у Західній Україні

Як тут опинилися скандинави? Вони були важливою частиною державного апарату Русі, особливо в період правління князя Володимира. З літопису відомо, що Володимир був змушений тікати у Швецію після невдачі у міжусобній війні. Звідти він повернувся із армією варягів, які допомогли відвоювати спадщину.