Україна терористична: "неіснуюча організація" Валер’яна Осинського

У другій половині XIX століття після невдалого "ходіння у народ" розпочинається смуга революційного терору - не тільки у столиці імперії, але й і в провінційному тоді Києві. Вигадана "партія" зорганізувала два замахи з кривавими наслідками. Як це було.

Після "ходіння в народ" революційне середовище значно поріділо внаслідок репресій, яких зазнали його учасники. Нове покоління народників критично сприйняло досвід попередників, принісши свіжі ідеї в народницький рух. Саме в цей час революційний народницький рух Наддніпрянської України почав виділятися радикальністю своїх ідей.

Засулич виконує атентат на Трєпова

У 1878 р. відбулося чимало терористичних актів. Найгучнішим терактом, який спричинив хвилю тероризму, став замах 24 січня київської "бунтарки" Віри Засулич на петербурзького градоначальника генерала Федора Трєпова, який одночасно виконував обов’язки начальника столичної поліції.

Однак, поки в Петербурзі і інших частинах Російської імперії питання про тероризм не ставилося на порядок денний, то у Києві завдяки діяльності Валер’яна Осинського організувалась повноцінна терористична організація.

Валер’ян Осинський. Один із засновників "Землі і Волі". Після приїзду в Київ фактично вийшов з організації і створив у Києві власну терористичну групу

Осинський був одним із засновників "Землі і Волі", яка утворилася шляхом злиття гуртків, один із яких він очолював разом з М. Поповим. У Петербурзі відповідав за "дезорганізаторську" діяльність землевольців та конспіративні відносини з ув’язненими. Брав участь у підготовці замаху на Трепова.

Наприкінці 1877 р., на прохання народниць Віри Засулич і Марії Колєнкіної, приїхав у Київ для влаштування втечі з в’язниці організаторів "Чигиринської змови" – Лева Дейча, Якова Стефановича та Івана Бохановського.

Тоді у Києві діяв так званий "конституційний гурток", очолюваний Іваном Ювеналієвим, основною метою якого була агітація на користь конституції і пропаганда політичних ідей. Після знайомства з його ідеями Осинський став прихильником політичної боротьби та почав виступати за теракти з політичним умислом. Вважав, що чиновників треба трохи полякати, а потім здобути конституцію.

Ілля Рєпін "Под конвоем. По грязной дороге" (1876)

Невдовзі після невдалого замаху на Ф. Трєпова були скоєні теракти в Києві. Їх організував В. Осинський, який зібрав навколо себе групу революціонерів, здатних на радикальні дії. Об’єднувало їх прагнення політичної свободи, помста, і здатність до скоєння вбивств.

Жертвами терористичної групи стали прокурор М. Котляревський та жандармський офіцер Г. фон Гейкінг. Приводом став намір помсти за їх участь у "Чигиринській справі". Арешти по ній були вчинені жандармським офіцером Г. фон Гейкінгом, а слідство вів прокурор М. Котляревський.

Формальним приводом для замаху на М. Котляревського стала звістка від народника В. Малавського, що начебто, прокурор наказав роздягнути революціонерок А. Калініну та Ю. Крюковську.

І хоча Стефанович та Дейч, які перебували у тій самій в’язниці, спростовували неправдиву інформацію, але Осинський разом із О. Мєдвєдєвим та І. Івічевичем 23 лютого 1878 р. стріляли в товариша київського губернського прокурора. Всі кулі застрягли в його розкішній прокурорської шубі.

Котляревський навіть не був поранений, але від страху впав, і революціонери подумали, що справа зроблена. На другий день терористи дізналися, що вбивства не відбулося.

Коли Осинського питали, що він буде робити, той зі сміхом відповів: "А чорт з ним, з цим боягузом!.. з нього достатньо: після цього випадку, я вважаю, він не буде таким ревним чиновником".

 Печатка з револьвером, кинджалом та сокирою, вирізана одним із учасників групи

В середині березня у В. Осинського визріла ідея надрукувати прокламацію з поясненням причини замаху на прокурора. Її було видано з підписом "Виконавчий Комітет Російської Соціально-Революційної партії". Насправді такої організації не існувало.

У листівці йшлося про те, що діяльність революціонерів, спрямована в інтересах народу, переслідувалася. Тому, вони застосували засіб, який за інших умов вважався б неприйнятним. Видання прокламацій надалі відбувалося з приводу усіх дій терористів.

Члени "групи Осинського" прагнули займатися вбивствами "шкідливих осіб", які, на їх думку, заважали революційній діяльності. Нововведенням стало те, що частина революціонерів мала займатися лише терористичними актами. Пізніше цю ідею підхопила "Народна Воля" (1879-1887).

Після невдалого замаху в Києві почалися активні пошуки його виконавців. Це призвело до масових арештів серед студентства. Зокрема, був арештований студент М. Подольський. Осинський з допомогою знайомих студентів зібрав збори, де підштовхував їх до політичного протесту. Відтак з Київського університету було виключено 150 студентів (майже шоста частина). Такі дії ще більше радикалізовували терористів, а також молодь. Ці події отримали назву "Березнева історія".

Дмитро Лизогуб. Належав до роду багатих чернігівських землевласників. Фінансував діяльність терористів у Києві

В таких умовах об’єктом атентату для В. Осинського став жандармський офіцер Густав фон Гейкінг. Приводом до його вбивства стали заходи жандармів з пошуку організаторів "Чигиринської змови", підозрюваних у замаху на М. Котляревського, і "придушення" березневих протестів студентства у Києві.

24 травня Григорій Попко у нічних сутінках підібрався впритул до офіцера і наніс йому в поясницю удар кинджалом. На крик про допомогу супроводжуючого Гейкінга відгукнулися кілька перехожих. Вони зробили спробу наздогнати вбивцю. Один із них встиг схопити нападника за руку, але той в нього вистрілив з револьвера в притул, дивом промахнувшись.

Втікаючи, Попко вбив селянина, який його наздоганяв, і поранив городового. Після чого терорист втік, а Гейкінг був доставлений в лікарню, де помер 29 травня.

Терорист Григорій Попко, псевдо - "Голопупенко"

Пізніше жандарми виявили квартиру студента С. Діковського, у якій переховувався терорист, але той встиг залишити Київ. Офіцера Гейкінга поховали 3 червня. На похоронах були присутні чимало людей, які співчували і не схвалювали дане вбивство.

За два дні до замаху на фон Гейкінга, у ніч з 26 на 27 травня, були визволенні з в’язниці Дейч, Стефанович та Бохановський. Так були завершені справи, які були пов’язані з "Чигиринською змовою". Особи, причетні до її розкриття, були "покарані", а організатори звільнені.

Через кілька днів, була видана нова прокламація про вбивство Г. фон Гейкінга і втечу з в’язниці. Вони були поширені в кількох містах Наддніпрянської України.

Після невдалої спроби 1 липня біля Харкова організувати втечу П. Войнаральського із в’язниці, терористи на чолі з В. Осинським зібралися в Одесі. Там на той час готувався суд над революціонером, прихильником тероризму І. Ковальським. Спочатку вони планували його звільнити. Однак цього не вдалося зробити через сильну охорону.

"Справа Ковальського" була на особливому рахунку. Про неї був добре поінформований шеф жандармів М. Мезенцев. 27 липня в Петербурзі за його ініціативи на засіданні міністрів розглядалося рішення Одеського Військового Окружного Суду по "Справі Ковальського". І вже 2 серпня І. Ковальського розстріляли – це була перша смертна кара з часу страти Дмитра Каракозова.

Україна терористична: "Оборона України" та Микола Міхновський

Після оголошення смертного вироку і страти підсудного члени "Виконавчого Комітету" Осинського вирішили організувати теракт. В цей час серед одеських революціонерів панувала жага помсти. В. Осинський вважав за необхідне здійснити замах на начальника Одеського військового округа Володимира Семеку. Однак реалізація задуму зірвалася через арешт Дмитра Лизогуба і Григорія Попка, а також кількох місцевих революціонерів.

У грудні в Києві земські конституціоналісти І. Петрункевич і А. Ліндфорс намагалися переконати В. Осинського, І. Волошенка та інших відмовитися від терористичних методів боротьби. Однак вони відкинули пропозиції лібералів і нарада, на пропонувалося всім опозиційним силам об’єднатися, закінчилась безрезультатно.

На початку 1879 р. у Києві планувався з’їзд для обговорення виробленої В. Осинським і Володимиром Дебогорієм-Мокрієвичем нової програми революційної діяльності. Ця програма є втраченою. Однак, вважається, що виклад її останнього параграфу зберігся у справі студента І. Розовського. Так, революціонери планували дискредитувати уряд в очах народу шляхом тepoристичних замахів та бунтів.

Українська мова, польський чиновник і куля в його голові

24 січня 1879 р. (рівно через рік після замаху, скоєного Засулич) Осинського разом із І. Волошенком арештували. Під час арешту наш герой намагався вбити капітана Г. Судейкіна.

Значної слави здобув передсмертний лист В. Осинського, у якому він писав про необхідність тероризму і про те, що "ні за що більше ... партія фізично не може вдатися". 14 травня був повішений в Києві. Після арешту ватажка організація була розгромлена жандармами.

Таким чином, терористична діяльність "Виконавчого Комітету Російської Соціально-Революційної партії" полягала у скоєнні двох терактів. Вони були вчинені як акти помсти, на тлі переходу окремих представників революційного народництва на шлях політичної боротьби, яку ідеологи руху вважали  неприпустимою.

«Не Арґус, ні Гелена, ні Марія Маґдалена»: вибираємо та їмо сир по-середньовічному

Середньовічна кухня – це не лише екстравагантні страви на кшталт павича, міног чи лебедя у соусі з власної крові. Якими б дивними не видавались нам інколи люди середньовіччя, їх меню не надто відрізнялось від нашого. Пропонуємо вам уривок, де історикиня й авторка книги «Від бобра до фазана: їжа західноєвропейського Середньовіччя» Стефанія Демчук розповідає про шлях на середньовічний стіл сиру, без якого і сьогодні ми не можемо уявити свою повсякденність

«Польська» ідентичність і російське самодержавство

У перші десятиліття ХІХ століття Санкт-Петербург негласно визнавав польський характер Правобережної України, як і всіх інших територій, анексованих у Речі Посполитої. Чиновники найвищого рангу навіть використовували відповідну термінологію на кшталт: "польські губернії" чи "польські землі", причому як в усному мовленні, так і в офіційному діловодстві. Після Листопадового повстання 1831 – 1832 років ситуація кардинально змінилася: російське самодержавство розпочало тотальний наступ на "польську" ідентичність. Комплекс заходів, до якого протягом наступних десятиліть вдалася російська влада, без перебільшення, можна назвати репресіями в економічній, релігійній і гуманітарній сферах. Йдеться про русифікацію польської культури, переслідування католицької церкви, політичний тиск, заборону освіти рідною мовою, декласацію та асиміляцію шляхти.

«Чорна неділя» села Клюськ. Без білих плям

Велика трагічна історія України часів Другої світової війни складається з маленьких трагедій сіл, селищ, містечок. Без втрати невинних людських життів на території Волині не обійшлось в жодному з населених пунктів. Не оминула трагедія і невеличке мальовниче село Клюськ, розташоване в 20-ти кілометрах від Ковеля.

Легенда про «Оржівську операцію»: як Внутрішні війська НКВД випадково вбили «Клима Савура»

Читаючи документи, складається враження, що Оржівська операція за масштабами була чимось подібним до «битви за Берлін». Очевидно, чекістам не хотілося в «переможному угарі» відставати від Червоної армії і банальну випадкову ліквідацію «Савура» розцяцькували, як масштабну операцію із задіянням особисто вищого командування держбезпеки УРСР.