Спецпроект

Європа, Культура, Революція

Уже виросла ґенерація просунутих, перспективних і "проєвропейських" архітекторів, готових принципово, арґументовано й обґрунтовано викорінювати "старйо" з вулиць і площ.

Фрагмент ілюстрації "Весь мир насилья мьі разрушим" із книги "Пять лет власти Советов"

ІП: Як це було у Львові у лютому 2014-го. Вочевидь, стосується не тільки Львова

Тротуарну плитку довбали, як тиждень тому в Києві, на Грушевського. Потім це каміння летіло у вікна казарми. Дзеленчало скло. Туди ж летіли "коктейлі Молотова". З багатьох вікон вирувало полум’я. Але казарма мовчала. Натомість кількатисячний натовп скандував "Банду геть!".

Коли ми приїхали на Рубчака, КПП внутрішніх військ палало. І що би там не діялося раніше, "ворог" уже не подавав ознак присутності. Пам’ятаю гурти хлопчаків із закритими обличчями та дрючками в руках. Скільки їм – 15, 16, 18? Хто скаже?

Можливо, хтось колись пояснить, чи треба було бити шибки та палити казарму, щоби її мешканців привести до покори народній владі. А також – хто, коли й за які кошти (у переддефолтній країні) відновить знищене та поверне "європейське місто" хоч би до напівєвропейського стану. Думаю, це зроблять зовсім не "юні герої-революціонери". Якщо зроблять взагалі.

Тепер оголосили, що то були перебрані курсанти Харківської академії внутрішніх військ. Але ж їх не були тисячі! Були тисячі юних львів’ян, які спокійно дивилися. Ще й допомагали, щиро вірячи, що допомагають "революції".

"Найбільше постраждала споруда обласної прокуратури на проспекті Шевченка. Там розбили цінні вітражі на сходовій клітці та в актовій залі", - передав телеканал "24".

Подібну картину я бачив біля будівлі УВС на площі Генерала Григоренка в ніч проти 19 лютого. Як розповіла мені дочка (а вона знає), наступного дня сюди прийшла група молодих реставраторів із Національного музею і під розписку забрала рештки побитого "юними героями-революціонерами" вітража 1911 року до своїх майстерень.

Якийсь підполковник, що ще залишався на посту, сумно прокоментував: "Знайшлася хоч якісь світлі голови, хоч хтось адекватний".

Головне управління МВС України у Львівській області, 19 лютого 2014 року

Те, що за 20 років у "європейському місті", "культурній столиці України" виросло покоління 15-17-літніх, готових азартно бити шибки, палити будинки, нищити доробок попередніх поколінь, руйнувати пам’ятки мистецтва – це дуже сумно.

Але з цього, мабуть, мало хто дивується. Адже повільно-неухильний процес "повзучої дегуманізації" (простіше сказати – деґрадації) всі ці роки тривав перед нашими очима. Ми до нього звикли і, здається, безсило махнули рукою (з "українським" телебаченням не позмагаєшся). Та й що візьмеш з юних люмпенів?

Але насправді ситуація ще серйозніша. Процес зайшов далі, ніж ми думаємо. Ось як цю ситуацію обговорювала наша молода еліта у Фейсбуку 19 лютого.

Галина, львів’янка, 22 роки: "Вітражі 1911 року! "Дякуємо". Розумію, що в даному масштабі подій це неймовірна дрібниця, це навіть не голка в сіні, але коли будівлю вдалось захопити без особливих зусиль, не бачу змісту трощити все на своєму шляху".

Тарас (вік – під 30; архітектор, випускник Львівської Політехніки; судячи зі змісту акаунта, завзятий ентузіаст Майдану): "Не можу зрозуміти цього жалю за історичними цінностями. Чим він породжений? Боїмося, що не зможемо зробити так добре, як зробили в 1911? За один день чи тиждень розкрадається коштів достатньо, щоб усе відновити. Історичність не є цінністю в собі. Новий вітраж матиме, можливо, навіть більше історичне значення".

Галина: "Наявність цінностей робить нас людьми! І в більшості випадків ці цінності вимірюються духовністю, а не матеріальними благами. В Яворові 4 роки тому обікрали і спалили дерев'яну церкву з іконостасом, який цінувався усім світом. Церкву відновили, але цінність у неї уже не та".

Тарас: "Не хочу вступати в довгу дискусію, але ця консервація історичного стану і трактування "давності" як "цінності" – це досить молоде явище, і вірю, що воно минуще і тимчасове".

Андрій (1984 р. н., випускник Львівського університету, ще один ентузіаст Майдану):  "Дались вам ті вітражі".

Ярослав (випускник ЛНУ 2010 року, мешкає у Франції): "Люди, ви смішні, чесно. Пошкодили тільки вітражі. Будівлі, яка збудована з каменю, нічого не загрожує".

Колись я такі фрази навіть не коментував би. Мовляв, sapient sat. Але, як свідчать сучасні реалії, коментарів не потребують здебільшого "пережитки совка". Вони ще з юності зберегли якийсь мінімум інтелігентності та вміння читати "між рядками". Щодо значної частини решти – здається, треба починати з "азів", з підвалин.

Бо, до речі, Тарас працює в приватній архітектурній майстерні. Його статуси свідчать, що нищення львівських пам’яток заради спорудження сучасних монстрів – не просто данина Молоху, не безпринципне заробітчанство.

Уже виросла ґенерація просунутих, перспективних і "проєвропейських" (він за Євромайдан життя віддасть) архітекторів, готових принципово, арґументовано й обґрунтовано викорінювати "старйо" зі львівських вулиць і площ. Якщо "старйо" нищить юний львівський люмпен чи курсанти Харківської академії внутрішніх військ – теж добре. Вони звільняють місце для  архітектури майбутнього, "зробленої так добре, як зробили в 1911".

І все це виглядає так революційно! До речі, більшовики теж робили революцію. І були – у своїй масі – на такому ж культурному рівні, що й деякі фейсбучні юзери. Враховуючи його, можна звернутися до образів, близьких сучасним львів’янам. Отже, маємо ще не рівень Шарикова, але вже наближаємося до Швондера з його хоровими співами і революційним завзяттям.

Скажуть: нині в Україні люди гинуть десятками, а ти про що зараз?! Але революції та війни колись закінчуються, а ментальність залишається. І потім будує підвалини "нового чудового світу".

21.02.2014

Автор: Андрій КВЯТКОВСЬКИЙ

Джерело: Збруч.eu

ТАКОЖ:

Майдан як виклик для історика

Вибиту бруківку в центрі Києва пропонують музеєфікувати

В Українському домі пограбовано фонди Музею історії Києва. ФОТО

Музейники і "Самооборона" беруть під захист культурну спадщину

На Майдані убито історика

Інше за темою "Майдан"

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".