Європа, Культура, Революція
Уже виросла ґенерація просунутих, перспективних і "проєвропейських" архітекторів, готових принципово, арґументовано й обґрунтовано викорінювати "старйо" з вулиць і площ.
ІП: Як це було у Львові у лютому 2014-го. Вочевидь, стосується не тільки Львова
Тротуарну плитку довбали, як тиждень тому в Києві, на Грушевського. Потім це каміння летіло у вікна казарми. Дзеленчало скло. Туди ж летіли "коктейлі Молотова". З багатьох вікон вирувало полум’я. Але казарма мовчала. Натомість кількатисячний натовп скандував "Банду геть!".
Коли ми приїхали на Рубчака, КПП внутрішніх військ палало. І що би там не діялося раніше, "ворог" уже не подавав ознак присутності. Пам’ятаю гурти хлопчаків із закритими обличчями та дрючками в руках. Скільки їм – 15, 16, 18? Хто скаже?
Можливо, хтось колись пояснить, чи треба було бити шибки та палити казарму, щоби її мешканців привести до покори народній владі. А також – хто, коли й за які кошти (у переддефолтній країні) відновить знищене та поверне "європейське місто" хоч би до напівєвропейського стану. Думаю, це зроблять зовсім не "юні герої-революціонери". Якщо зроблять взагалі.
Тепер оголосили, що то були перебрані курсанти Харківської академії внутрішніх військ. Але ж їх не були тисячі! Були тисячі юних львів’ян, які спокійно дивилися. Ще й допомагали, щиро вірячи, що допомагають "революції".
"Найбільше постраждала споруда обласної прокуратури на проспекті Шевченка. Там розбили цінні вітражі на сходовій клітці та в актовій залі", - передав телеканал "24".
Подібну картину я бачив біля будівлі УВС на площі Генерала Григоренка в ніч проти 19 лютого. Як розповіла мені дочка (а вона знає), наступного дня сюди прийшла група молодих реставраторів із Національного музею і під розписку забрала рештки побитого "юними героями-революціонерами" вітража 1911 року до своїх майстерень.
Якийсь підполковник, що ще залишався на посту, сумно прокоментував: "Знайшлася хоч якісь світлі голови, хоч хтось адекватний".
 |
| Головне управління МВС України у Львівській області, 19 лютого 2014 року |
Те, що за 20 років у "європейському місті", "культурній столиці України" виросло покоління 15-17-літніх, готових азартно бити шибки, палити будинки, нищити доробок попередніх поколінь, руйнувати пам’ятки мистецтва – це дуже сумно.
Але з цього, мабуть, мало хто дивується. Адже повільно-неухильний процес "повзучої дегуманізації" (простіше сказати – деґрадації) всі ці роки тривав перед нашими очима. Ми до нього звикли і, здається, безсило махнули рукою (з "українським" телебаченням не позмагаєшся). Та й що візьмеш з юних люмпенів?
Але насправді ситуація ще серйозніша. Процес зайшов далі, ніж ми думаємо. Ось як цю ситуацію обговорювала наша молода еліта у Фейсбуку 19 лютого.
Галина, львів’янка, 22 роки: "Вітражі 1911 року! "Дякуємо". Розумію, що в даному масштабі подій це неймовірна дрібниця, це навіть не голка в сіні, але коли будівлю вдалось захопити без особливих зусиль, не бачу змісту трощити все на своєму шляху".
Тарас (вік – під 30; архітектор, випускник Львівської Політехніки; судячи зі змісту акаунта, завзятий ентузіаст Майдану): "Не можу зрозуміти цього жалю за історичними цінностями. Чим він породжений? Боїмося, що не зможемо зробити так добре, як зробили в 1911? За один день чи тиждень розкрадається коштів достатньо, щоб усе відновити. Історичність не є цінністю в собі. Новий вітраж матиме, можливо, навіть більше історичне значення".
Галина: "Наявність цінностей робить нас людьми! І в більшості випадків ці цінності вимірюються духовністю, а не матеріальними благами. В Яворові 4 роки тому обікрали і спалили дерев'яну церкву з іконостасом, який цінувався усім світом. Церкву відновили, але цінність у неї уже не та".
Тарас: "Не хочу вступати в довгу дискусію, але ця консервація історичного стану і трактування "давності" як "цінності" – це досить молоде явище, і вірю, що воно минуще і тимчасове".
Андрій (1984 р. н., випускник Львівського університету, ще один ентузіаст Майдану): "Дались вам ті вітражі".
Ярослав (випускник ЛНУ 2010 року, мешкає у Франції): "Люди, ви смішні, чесно. Пошкодили тільки вітражі. Будівлі, яка збудована з каменю, нічого не загрожує".
Колись я такі фрази навіть не коментував би. Мовляв, sapient sat. Але, як свідчать сучасні реалії, коментарів не потребують здебільшого "пережитки совка". Вони ще з юності зберегли якийсь мінімум інтелігентності та вміння читати "між рядками". Щодо значної частини решти – здається, треба починати з "азів", з підвалин.
Бо, до речі, Тарас працює в приватній архітектурній майстерні. Його статуси свідчать, що нищення львівських пам’яток заради спорудження сучасних монстрів – не просто данина Молоху, не безпринципне заробітчанство.
Уже виросла ґенерація просунутих, перспективних і "проєвропейських" (він за Євромайдан життя віддасть) архітекторів, готових принципово, арґументовано й обґрунтовано викорінювати "старйо" зі львівських вулиць і площ. Якщо "старйо" нищить юний львівський люмпен чи курсанти Харківської академії внутрішніх військ – теж добре. Вони звільняють місце для архітектури майбутнього, "зробленої так добре, як зробили в 1911".
І все це виглядає так революційно! До речі, більшовики теж робили революцію. І були – у своїй масі – на такому ж культурному рівні, що й деякі фейсбучні юзери. Враховуючи його, можна звернутися до образів, близьких сучасним львів’янам. Отже, маємо ще не рівень Шарикова, але вже наближаємося до Швондера з його хоровими співами і революційним завзяттям.
Скажуть: нині в Україні люди гинуть десятками, а ти про що зараз?! Але революції та війни колись закінчуються, а ментальність залишається. І потім будує підвалини "нового чудового світу".
21.02.2014
Автор: Андрій КВЯТКОВСЬКИЙ
Джерело: Збруч.eu
ТАКОЖ:
Вибиту бруківку в центрі Києва пропонують музеєфікувати
В Українському домі пограбовано фонди Музею історії Києва. ФОТО
Музейники і "Самооборона" беруть під захист культурну спадщину
