Спецпроект

Від Саліни до Берліна, і назад. Словаччина у пошуках самої себе

Словацька ідентичність ще в процесі боротьби із шовінізмами Угорщини, Чехії, РФ і навіть ЄС. Нестійка, вона й сама продукує внутрішній, словацький шовінізм - щодо української Пряшівщини передусім.

Трохи більше 70 років тому словацькі війська відкрили місце масових розстрілів українців в урочищі Саліна, що на Львівщині.

Міжнародна комісія встановила: тисячі тіл у шахтах та ярах - "клієнти" карателів НКВД СРСР, які 1941 року, перед утечею на схід, повбивали етапованих в'язнів - звичайних українських людей, заарештованих то за вишиту сорочку, то за криве слово у бік окупаційної влади.

Розстріли в'язнів в червні-липні 1941 р. Як це було (ФОТО)

Українська трагедія стала відомою світу завдяки експедиційному корпусу незалежної Словаччини - молодої європейської країни, визнаної, зокрема, й урядом СРСР.

Тоді, коли словацькі вояки витягували із шахт Саліни трупи закатованих совєтами жінок і дітей, державі Slovensko було всього два роки. Але вона вже пройшла війну із Угорщиною, переділ кордонів та стрімке національне будівництво, яке тривало гарячково-стрімко, "на ходу", у вирі Другої Світової війни.

Геополітичні орієнтири молодої держави

Звикли говорити: батько незалежної Словаччини - Адольф Гітлер, який розвалив федеративну Чехословаччину. Він спонукав до державної незалежності Братіславу та й, до речі, закарпатський Хуст - Карпатську Україну.

Трагедія Саліни. НКВД зробило соляну шахту братською могилою

На обидві "пост-чеські" території претендувала міжвоєнна Угорщина, яка хворобливо марила "старими кордонами" Габсбурзької імперії - у ній вона номінально мала спільний угорсько-польський кордон, а саму Словаччину йменувала просто - Гірська Сторона.

 Траурна академія в Братиславі в пам'ять німецьких вояків, загиблих під Сталінградом

Попри виняткові союзні стосунки із адміралом Горті, голова Третього Райху проявив характер і не пішов на ультиматум Будапешту - Словаччина не стала знову "Гірською стороною". Вона вперше в історії здобула самостійність.

Державу очолив богослов Йожеф Тісо, уряд - лідер Глінкової народної партії Войтех Тука. Із цими двома харизматичними особами пов'язаний весь драматичний шлях Першої Словацької Республіки - 1939-1945 року.

 Отець Тісо - духовний і політичний вождь словацького народу

Після повоєнного "дерибану" Європи, Словаччина знову стала сателітом Праги. Та ще й якої - комуністичної! Ім'я країни писалося з малої букви у словосполученні - "Чехословаччина".

1946 року - аби не було зайвих питань - вбили президента Тісо та Войтеха Туку - дивака-угорця, який поклав життя на вівтар словацького націоналізму.

Карта Словаччини з втраченими територіями

Про ті буремні, а разом з тим вкрай темні часи, сучасні словаки знають ніби багато. Але "магія Ялти" - доволі цинічної змови країн-переможців Другої світової війни - досі панує над Словаччиною. У формально вільній країні - вона член ЄС та блоку НАТО - немає консенсусу щодо ключових сюжетів "першої словацької держави".

У місті Банська Бистриця (до речі, в місцевому університеті фахово вивчають історію УПА) - помпезний Музей повстанців-комуністів, які за підтримки НКВД СССР кували катастрофу незалежної Словаччини.

Гітлер і Ріббентроп вітають словацький генералітет у Зальцбургу

По всій країні - від Нітри до Кошиць - бовваніють серпасто-молоткасті монументи сталінським воякам. Тепер таких не побачиш навіть в Естонії чи Грузії - вони їх демонтували, поклавши край "символічній окупації".

З огляду на це поява солідного фотоальбому "Словацька держава у світлинах" стала в країні подією політичною та контрапунктною.

Укладач видання, який підготував перший ґрунтовний фотолітопис "неправильної Словаччини", учений Іван Каменец. У передмові до книжки він пише: "Словаки у ХХ сторіччі пережили таку кількість державних змін, яких би іншим народам вистачило на кілька сторіч. Бо ще живе покоління, яке має приватні стосунки із шістьма різними політичними режимами, з трьома типами національних та мультинаціональних держав".

Лідер німецької меншини Словаччини Франц Кармазин приймає в члени Німецької партії 

Каменец погоджується: перша словацька держава - таки "дар Гітлера", і сама держава була тоталітарною. Та попри це, Словаччина Йожефа Тісо - а саме ця постать є ключовою у всьому фотолітописі Каменеца, - є наріжним каменем державної самосвідомості словаків, з "тією Словаччиною" триває прихований, але масовий діалог на предмет: "хто власне ми і куди йдемо?".

Карпатська Україна та її армія у фотографіях американця (ФОТО)

Без "воєнної Словаччини" - годі казати про стійку словацьку ідентичність у теперішньому. А вона ще в процесі боротьби із шовінізмами Угорщини, Чехії, Російської Федерації і навіть Євросоюзу. Нестійка, вона й сама продукує внутрішній, словацький шовінізм - щодо української Пряшівщини передусім (людей там масово переписали русинами, а тепер вже й просто словаками - дарма, що греко-католики).

 Демонтаж знаку Чехословацької державності

Що ж казати про Україну, яка хоч і має відмінну історію у Другій світовій війні, та із Словаччиною єдина в одному: хтось уперто заважає говорити просто і нелукаво про власні справи недалекого минулого. Весь час слід озиратися через плече - на Брюссель, соціал-демократичні мафії у країнах ЄС і, звичайно, сталіністську Москву. Що скажуть вони?

Тим часом, у братиславському альбомі є дві промовисті світлини - вони натякають на тисячі неосягнутих історій українсько-словацького буття: візит до Києва 1941 року глави уряду Словаччини Войтеха Туки (його зафіксували на тлі підірваного комуністами Успенського собору) та зустріч 1944 року міністра внутрішніх справ Словаччини Александра Маха з митрополитом Київським УАПЦ. Про що говорили урядовець приреченої країни та Церкви-вигнанки? Питайте в архівах КГБ.

70 років тому тут майоріли словацькі та нацистські прапори, зараз - словацький і євросоюзівський

Через 60 років після означених подій, український мовознавець Юрій Шевельов розповість Оксані Забужко ще одну маргінальну деталь: із німецького табору переміщених осіб, перед приходом "освободителів", його вирятував словацький офіцер. Дізнавшись, що біженець із Харкова - син білого російського генерала.

Едуард Андрющенко: КГБ УРСР про візит принца Філіпа до Києва

Філіп, герцог Единбурзький, який помер 9 квітня 2021 року, майже півстоліття тому відвідав Київ. Це був перший в історії візит члена британської королівської родини в Україну. 5-9 вересня 1973 року українська столиця приймала чемпіонат Європи з кінного спорту. Філіп не лише був відомим шанувальником цього виду спорту, а й очолював світову федерацію. Взяти участь у змагання прибула і його донька - принцеса Анна

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: дні коротшають, а погода холоднішає

Море не виказує охоти замерзати навіть за тихої погоди. Сьогодні знову сильний східний вітер. Скидається на те, що доведеться тут іще затриматись. Тяжко, тяжко, але жити можна – а це вже щось. Не сильно здивуюся, якщо доведеться чекати тут до травня.

Володимир Володько: Храм гетьмана та короля

Є на мапі України місця, що уособлюють собою точки біфуркації нашої історії. Саме там в певний момент відбуваються події, що змінюють майбутнє. Не надто часто вони залишають по собі видимі сліди, на які ми можемо поглянути крізь час. Більш ніж три століття тому на території сучасного села Дігтярівка на Чернігівщині сталася епохальна для України зустріч гетьмана Івана Мазепи та короля Швеції Карла ХІІ. Нам дуже пощастило, що до наших днів зберігсянімий свідок тих подій – Покровська церква. Але чи житиме вона в майбутньому? Сьогодні це залежить від здатності світської та духовної влади захистити та відновити пам’ятку.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Потепління

Два дні стояла навдивовижу тепла погода, небо оповите хмарами, сніжить, вітер легенький. Вчора вночі хмари розійшлися під південним вітром, а сьогодні зранку всюди навкруг нас відкрите море. Розчаровує, що крига уперто не хоче затримуватися; з іншого боку можна припустити, що вода все одно поступово охолоджується, тож щодня кризі утворюватися дедалі легше: сонце, здається, геть утратило сили, та все ж десь опівдні його промені все одно трохи прогрівають поверхню води.