14 жовтня 2019

Петлюрівська Покрова. УНР на краю безодні

У жовтні 1919 року керманичі УНР уперше за весь час революції організували привселюдну урочисту присягу на вірність українській республіці. Ця подія залишила слід у пам`яті багатьох учасників визвольних змагань, хоча й не змінила перебіг війни за українську державність.

Початок осені 1919 року приніс Українській Народній Республіці нові випробування. Об`єднані сили військ УНР та Галицької армії очистили значні терени Правобережної України від Червоної армії.

Але там українські частини зустріли чергового (ідеологічно давно знайомого) ворога – Збройні сили Півдня Росії. Вони ж - білі, вони ж – білогвардійці, вони ж – денікінці.

Довелося вступити з вступити у протиборство із цими прихильниками "єдиної, неподільної" Росії та відвертими шовіністами. Білі не визнавали незалежності України. Вони відбудовували Росію на просторах колишньої царської імперії.

Восени 1919 року білогвардійці почувалися без п`яти хвилин переможцями у російській громадянській війні. Червона армія отримувала поразку за поразкою. Війська білих успішно просувалися до Москви. Більшовики пакували валізи та створювали підпільні комітети своєї партії.

У лавах білогвардійських частин налічувалося понад 150 тисяч бійців. Кістяк цієї збройної сили складали досвідчені кадрові офіцери старої царської армії. Війна з таким супротивником не могла бути легкою.

Денікінський плакат
Денікінський плакат "Зростання добровольчої армії". 1919 рік

Ситуацію ускладнювали розбіжності в українському таборі. Голова Директорії, Головний отаман військ УНР Симон Петлюра спершу не наважувався на відкриту конфронтацію з білими. Боявся зіпсувати й без того зіпсовані відносини з державами Антанти, які підтримували білогвардійців.

Диктатор ЗУНР Євген Петрушевич й командування Галицької армії воліли досягти компромісу з білими. Для галичан на той момент головним ворогом були поляки. А Денікін виглядав меншим злом.

Диктатор Євген Петрушевич у штабі 2-го Корпусу Галицької армії. Бердичів. Осінь 1919 року
Диктатор Євген Петрушевич у штабі 2-го Корпусу Галицької армії. Бердичів. Осінь 1919 року

Українські частини мали купу проблем. Не вистачало теплого одягу, взуття, медикаментів. Не кажучи вже про сучасну зброю та набої. Уряд не спромігся належним чином налагодити роботу тилових служб і організувати матеріально-технічне забезпечення армії.

До всього, дедалі більших масштабів у військах набирала епідемія тифу.

"Почалася рання гнила і холодна осінь. Постачання армії було в тяжкому стані: не було ні одягу, ні набоїв, – згадував прем'єр-міністр УНР Ісак Мазепа. – Тиф, що панував на цілій Україні, тисячами косив в армії свої жертви. Через непогоду припинилася доставка на літаках наших гривень із закордону".

Малюнок Леоніда Перфецького
Малюнок Леоніда Перфецького "Станція Жмеринка, хворі на тиф" (1919)

Фатальні наслідки для української справи мало небажання багатьох воєначальників та адміністраторів воювати з білогвардійцями.

Вищий командний склад армії УНР складався переважно з колишніх кадрових офіцерів старої російської армії. Частина з них опинилася в лавах українського війська лише тому, що не бажали потрапити до більшовиків.

Виховані на російській культурі й провівши більшу частину життя на російській військовій службі, не всі з них змогли подолати в собі почуття "російського патріотизму".

У Генштабі армії УНР й Штабі Головного отамана деякі відповідальні працівники лише вдавали з себе борців за незалежність України. На фронті ж старші офіцери нерідко переходили на бік ворога. В одному з гарматних полків перебігли до білих 12 з 16 старшин, включно з командиром полку.

Газетне повідомлення про дезертирів
Газетне повідомлення про дезертирів
Український козак, 1919, № 77

"Перебіжчики справляють цілком гарне враження і дають цінні відомості", – повідомляло командування білогвардійських військ на Херсонщині до ставки свого головнокомандувача Антона Денікіна.

Завдяки таким перекинчикам, білогвардійці були чудово поінформовані про склад і дислокацію української армії.

Перші серйозні зіткнення армії УНР з білими наприкінці вересня 1919 року обернулися поразками українського війська. Серед рядових бійців поширювалась недовіра до представників командного складу. Боєздатність армії стрімко котилась до нуля.

Невдовзі учасник подій так описуватиме стан Запорізької групи армії УНР: "Становище погане. Страшенна в'ялість військових частин, а особливо старшин, тікають від ворога, не виявивши його сили… Козаки не вірять старшинам ні на шаг.

При кожному полку маються гайдамаки для контроля. Перед боєм посилають в розвідку гайдамаків. Не одержавши інформації від гайдамаків, в бій не ідуть..."

Головний отаман Симон Петлюра болюче усвідомлював труднощі, з якими зіштовхнулася українська армія восени 1919 року. На зустрічі зі старшинами кошу Січових стрільців у Староконстянтинові 4 жовтня 1919 року він заявив:

Симон Петлюра у Староконстянтинові на присязі коша Січових стрільців. 4 жовтня 1919 р.
Симон Петлюра у Староконстянтинові на присязі коша Січових стрільців. 4 жовтня 1919 року

"Видержати! Видержати треба нам за всяку ціну. Я ні на хвилину не сумніваюсь, що наша свята справа побідить. Ми упораємося з червоними і білими москвинами, ворогами-сусідами, які зі всіх боків натискають на нас. Тоді стане тільки один український лан!"

Влада намагалася підняти бойовий дух армії за допомогою політичної пропаганди.

10 жовтня з тимчасової столиці УНР, Кам`янця-Подільського, на фронт виїхала група членів Української партії соціалістів-революціонерів з метою "інформації козаків про сучасне становище на Україні, необхідність енергійної боротьби з окупантами Денікінцями".

Симон Петлюра виголошує промову. Дата і місце - невідомі
Симон Петлюра виголошує промову. Дата і місце - невідомі

З аналогічним завданням до армії виїхав голова Центрального українського повстанського комітету при урядові УНР Олександр Щадилів, що принагідно очолював Українську Селянську спілку.

Іншим засобом мотивації військовослужбовців мало стати приведення їх до присяги на вірність УНР. Це було розраховано передусім на командирів. Саме щодо їх благонадійності Головний отаман мав поважні сумніви.

10 жовтня 1919 року в Жмеринці у присутності Симона Петлюри відбулась урочиста присяга співробітників штабу армії УНР на вірність республіці.

"Я глибоко переконаний в тому, що ті слова присяги, які ви добровільно склали в цьому місті святому, будуть вам нагадувати ту повинність, за яку ви відповідатимете перед своїм народом," – наголосив Симон Петлюра, виступаючи перед армійським командуванням.

Присяга вояків Армії УНР
Присяга вояків Армії УНР

Найбільш масштабну й урочисту церемонію присяги на вірність УНР було вирішено провести 14 жовтня 1919 року в Кам'янці-Подільському. Участь в цьому акті мали взяти члени Директорії, кабінету міністрів й Штабу Головного отамана в повному складі.

Надруковану того ж дня в пресі від імені Директорії обітницю пронизувало усвідомлення відповідальності моменту, який переживала Україна восени 1919 року.

"Народе України! З давних давен випало тобі на долю тяжкою боротьбою захищати свої права, щоб на рівні з другими народами світа провадити вільне, незалежне життя.

З дикого сходу сунули на твою землю орди хижаків, грабували добро твоє, дітей твоїх забирали та вивозили їх в чужі краї, де томили в тяжкій неволі. Вмираючи в боротьбі з лихими ворогами, сини твої тим самим захищали від диких хижаків сусідів з заходу.

Ти виснажував сили свої, а сусіди твої зміцнювались під твоїм захистом і наче на глум користувалися твоєю недолею, нападали на тебе, рабували тебе знов і якщо не вивозили дітей твоїх в чужу сторону, то робили їх рабами на рідній землі.

Не раз бував ти поневолений ворогом, оселі твої були знищені, знищена була твоя віра та народність і втративши свою державність в тяжкому ярмі, переходив ти з-під влади одного народу до другого".

"Урочиста обітниця Директорії УНР". Поштівка 1919 року
HTTP://UNR.MEMORY.GOV.UA/DOCUMENTS/UROCHISTA-OBITNITSYA-DIREKTORII-UNR-POSHTIVKA-1919-R

Незважаючи на державне відродження, повідомлялося в обітниці, українці знову опинилися перед загрозою національного поневолення:

"Ще не все зроблено, ще й досі навкруги чорною хмарою обвили тебе більшовики та поміщицькі синки Денікінці, і ці, і другі хотять панувати над нами.

Зброєю та неправдою хотять вони так скувати нас, щоб весь вік свій ми працювали на них, а вони, пануючи над нами, в бенкетах пропивали наш хліб, щоби в тяжкій роботі ми забули про те, що і ми люди, вони б глузували з нас".

Газетна публікація військової присяги
Газетна публікація військової присяги
Україна, 1919, № 51

На думку авторів документу, лише самовіддана боротьба за власну демократичну й незалежну державу могла принести Україні перемогу в жорстокій війні.

"Народе України! Оддаючи сили свої на боротьбу, за долю рідного краю, сьогодні ми приносимо прилюдну урочисту обітницю вірно служити свойому народові, не припиняючи боротьби, доки не звільнимо нашу Україну від всіх ворогів, доки знеможений народ наш не стане на певний шлях спокою і добробуту, доки під захистом міцної республіканської влади не стане він вільним господарем рідного краю і доки не закріпить здобуту землю й волю.

Не покладемо рук доти, доки не дамо можливости зібрати вільними голосами вибране всенародне представництво і встановити постійну владу".

Урочиста церемонія у Кам`янці-Подільському розпочалася вранці 14 жовтня.

Кам'янець-Подільська газета
Кам'янець-Подільська газета "Україна". Виходила у 1919-1920 рр.

Кореспондент газети "Україна" так описував святковий вигляд міста:

"Будинки Високої Директорії, міської управи, губерніяльного земства, національного клубу, державних і інших громадських установ і приватних осіб були вбрані килимами, ялиною, національними прапорами.

Як писала газета "Україна" про цю подію - читайте в публікації "Свято присяги УНР"

На багатьох балконах були прапори з надписами – "Хай живе самостійна Україна!", "Слава Отаманові Петлюрі!", "Дайте військам УНР одежжу і взуття!", "Допомагайте армії в її важкій боротьбі з ворогами!", "Земля і воля народові!", "Хай живуть повстанці!", "Слава нашим лицарям!", "Всі за Високою Директорією!", "Геть Денікіна з України!", "Хай живуть сполучені Україна і Галичина!", "Кров і піт дадуть Україні самостійність!", "Хай живе міцна згода Галичини з наддніпрянцями!" і т.и.

Новоплянівський міст був уквітчаний кленом. Вулиці весь день були переповнені народом, який приймав участь у великому святі".

Газетний звіт про присягу
Газетний звіт про присягу
Робітнича газета, 16 жовтня 1919 року

О 10 год. в кафедральному соборі Св. Олександра Невського розпочалося урочисте богослужіння, в якому взяли участь представники державної влади та органів місцевого самоврядування, армії УНР, члени місій західних держав.

Службу правило українське духовенство, співав національний хор. Порядок при вході до собору підтримували члени Кирило-Мефодіївського братства на чолі з професором Василем Бідновим.

Об 11 год. на площі перед собором вишикувалася військова залога міста, урядовці міністерств УНР, члени Штабу Головного отамана, представники громадськості.

За півгодини сюди прибули члени Директорії – Симон Петлюра, Андрій Макаренко, Федір Швець. Слідом з`явилися міністри уряду УНР на чолі з Ісаком Мазепою.

Працівники штабу Дієвої армії УНР разом з військовими представниками держав Антанти. Літо 1919 р.
Члени Директорії Андрій Макаренко, Федір Швець та Симон Петлюра

"Вся площа, де мала відбутися історична присяга, була заповнена військами, представниками урядових і громадських установ та громадянами.

Посередині площі був збудований великий павильон, весь викладений килимами, оббитий матерією та оздоблений українськими гербами та прапорами. Біля павильона поставлена почесна варта з прапором.

Всюди на площі багато фотографів, бажаючих зафіксувати цей історичний акт. Навколо павильону розташувалися війська.

Наліво військова школа, проти павильону і направо частини військ Кам`янецької залоги зі своїми оркестрами, а також і прапорами. Останні місця були відведені для урядовців, між якими високо майоріли прапори та ріжні плакати з одмінними написами".

Під звуки національного гімну Симон Петлюра здійнив урочистий обхід й привітав стрункі лави військових. Козаки й старшини відповіли Головному отаманові гучним "Слава".

Головний павільйон урочистостей
Головний павільйон урочистостей
HTTPS://PRYSIAGA1919.ORG.UA/2018/12/08/PRYSIAGA-ISTORYCHNA-DOVIDKA/

Коли ж всі члени Директорії й уряду УНР зібралися у встановленому в центрі площі павільйоні, розпочалася урочиста церемонія присяги. Спершу державний секретар Леонтій Шрамченко зачитав обітницю для членів Директорії, які повторювали слова присяги.

"Ми, Директорія Української Народної Республіки, даємо цю прилюдну урочисту обітницю, що вірно будемо служити Народові України, утвореній ним Українській Народній Республіці, волю синів її, національну, релігійну та господарську невпинно боронитимем, всі свої сили обіцяємо покласти, аби закріпити народно-республіканський устрій України основним законом.

Організовано виявленій волі народа будемо коритись, в державному управлінню будемо керуватись тілько волею народа, за його добробут – благо Республіки, стоятимемо, на сторожі її інтересів та скарбів, ні в чому не рушимо її законів, пильно стежити будем, аби встановлені закони ретельно і справедливо всіма виконувались і правда ні в чому не порушувалась".

Присягнувши, члени Директорії цілували хрест, біблію та прапор. Церемонію супроводжував урочистий салют з гармат. Потім присягу склали члени Ради народних міністрів й урядовці УНР.

Головний павільйон урочистостей
Головний павільйон урочистостей

Усі вони заприсяглися чесно й сумлінно виконувати свої обовязки, а в державному управлінні керуватись лише благом народу й республіки.

Ставши на коліна й цілуючи прапор, старшини й вояки також присягали вірно служити УНР.

"Присягаю поважати і захищати накази і всякі припоручення їх на службі, точно їх виконувати супроти всякого ворога Української Народної Республіки та Трудящого люду, хто б цей ворог не був і де тільки воля Верховної Республіканської Влади буде вимагати…

Своїх військових частин, прапорів і зброї ні в якому разі не кидати, а ворогам ні в які, навіть найменші порозуміння не входити, завжди поводитись так, як цього військові закони та честь воїна-лицаря вимагають в цей спосіб і честю жити і честю умерти.

В цьому мені, Святий Боже, моя любов до України Рідної та її Народу, допоможи".

Ад'ютант Головного Отамана Олександр Доценко
Ад'ютант Головного Отамана Олександр Доценко

О 15 год. урочиста церемонія завершилась й відбувся військовий парад. Ад`ютант Головного отамана Олександр Доценко свідчив згодом, що чимало козаків крокували на параді босоніж. Командир 1-го Рекрутського полку Павло Шандрук згадував, що вояків без одягу та взуття довелося залишити у казармах.

За урочистою ходою українського війська спостерігали військові представники Польщі, Румунії й Чехословаччини. Взагалі, іноземні представники в Кам'янці полюбляли вітати українські паради, чим викликали непідробне захоплення серед урядових кіл УНР.

Урочистості ж 14 жовтня були для цього ідеальною нагодою, оскільки нічим не нагадували про важке становище України на міжнародній арені й дипломатичну блокаду молодої держави з боку Антанти.

Після завершення параду, члени Директорії й уряду УНР від`їхали. Представники війська, державних установ і громадських організацій ще провели годинну маніфестацію.

Після цього всі вирушили до міського театру, де спочатку представники уряду й політичних партій виступили з промовами, а потім відбулася урочиста вистава.

Редакція газети "Україна" скаржилась, що через "малоросійську неохайність" її представники не отримали запрошення на святковий вечір й тому часопис не зміг надрукувати на своїх шпальтах зміст виголошених у театрі промов.

Працівники штабу Дієвої армії УНР разом з військовими представниками держав Антанти. Літо 1919 р.
Працівники штабу Дієвої армії УНР разом з військовими представниками держав Антанти. Літо 1919 року

Урядові представники УНР в офіційних актах так коментували урочистості 14 жовтня:

"В момент найбільшого напруження нашого молодого державного організму вся Україна сказала своє тверде слово, незломне слово, вірою і правдою служити УНР на добро її трудового народу…

Цим прокинуться нові свіжі сили в нашому народі – ми розіб`ємо ворогів і прийдем до вільного, мирного, самостійного, незалежного життя".

Дещо в іншій тональності охарактеризував згодом це свято ад`ютант Головного отамана Олександр Доценко: "День 14-го жовтня 1919 року був днем відпочинку, забуття і марення про кращу долю".

Будинок, який займав Український державний театр (Шевченківський театр, театр Садовського) у 1919 р. Листівка, початок ХХ століття
Будинок, який займав Український державний театр (Шевченківський театр, театр Садовського) у 1919 році. Листівка, початок ХХ століття

Як показали подальші події, урочисті заходи й обітниці не справили потрібного враження на армію й суспільство.

Коли 14 жовтня до частин надійшла відозва Директорії з закликом до боротьби за свободу та самостійність України, черговий старшина в штабі Галицької армії занотував: "Відозва слабо розповсюджена на місцях, не викликала майже ніякого вражіння, народ – суспільність, крім одиниць, до справи цілком апатичні".

Присяга на вірність УНР не врятувала українську державу від нових воєнних поразок. У середині жовтня 1919 року білогвардійці прорвали фронт, розбивши низку українських дивізій.

Повідомленння про відступ українських військ з-під Брацлава
Повідомленння про відступ українських військ з-під Брацлава
Український козак, 1919, № 77

За даними денікінського командування, до полону потрапили близько 4 тисячі українських вояків. Відповідальність за цю поразку значною мірою падала на вище українське командування.

Навіть присягнувши на вірність УНР, армійське керівництво виявилось неспроможним ефективно і своєчасно координувати бойову діяльність військових з`єднань. Інертність українського командування помітив навіть супротивник.

В нагоді білогвардійцям також стали перекинчики з українських штабів, які продовжували забезпечувати денікінську розвідку інформацією про сили і дислокацію українських військ.

Справжнім "подарунком" для білих став перехід на їхній бік начальника оперативного відділу штабу 2-го Галицького корпусу.

Невдачею скінчилась спроба військ УНР та Галицької армії наприкінці жовтня 1919 року перейти в контрнаступ "для ліквідації прорвавшогося ворога".

Отаман Омелян Волох
Отаман Омелян Волох

Зазнавши важких втрат і ледь уникнувши оточення, українські війська розпочали відступ на захід. На цей час епідемія тифу в армії вже набула катастрофічних масштабів, рахунок жертв йшов на тисячі.

Галицьке командування розпочало таємні переговори з ворогом, які скінчилися переходом УГА на бік білогвардійців.

Втративши підтримку галичан, знекровлені частини армії УНР на початку грудня 1919 року зосередилися у районі Остропіль – Любар – Миропіль, оточені звідусіль білогвардійськими, радянськими та польськими військами.

Тут частина військ під проводом отамана Омеляна Волоха залишила армію УНР, розірвавши з Директорією й підтримавши гасло "української радянської влади". Але сподівання уникнути таким чином остаточної катастрофи швидко завело цих людей у табір їх учорашнього ворога – більшовиків.

Вірні ж обов`язку старшини й козаки армії УНР вирушили у легендарний Перший Зимовий похід – продовжувати боротьбу супроти "всякого ворога Української Народної Республіки", як вимагала виголошена в Кам`янці-Подільському в жовтні 1919 року урочиста присяга.

Місця (не)пам’яті про розстріляних євреїв Берестечка

«Нами розчинять, а вами замісять», – промовив старий єврей невідомо до кого, крокуючи разом з іншими берестюками юдейської віри до ґетто повз хату на міському роздоріжжі.

Пастор з Майдану Ральф-Ґергард Гаска

Якщо ці події нас чомусь навчають, то ось чому: перед силою цих багатьох «маленьких» людей, які з вірою у Господа ідуть своїми дорогами, не встоять жодні тирани і диктатори, і всі самозакохані та байдужі можновладці мають боятися їх, бо не вони переможуть.

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

Хто вбив Галю?

Нещодавно в українському медіа-просторі з’явилася стаття Наталії Крестовської, присвячена різноманітним видам історичних фейків та методам боротьби з ними на прикладі поширених в сучасному українському суспільстві міфах.
Ще одна фейк-фольк-хісторі, що періодично набуває популярності в українському суспільстві – це «істинний» варіант широковідомої народної пісні про Галю «Їхали козаки із Дону додому».