Олімпійський чемпіон Рима-1960 Віктор Цибуленко про німецьку окупацію

За своє довге життя він витерпів чимало. Розкуркулення сім'ї, Голодомор 1932-33 років і німецьку окупацію, під час якої його за звинувачення в крадіжці карабіна ледь не приставили до стінки. Після війни лікарі поставили українцеві невблаганний діагноз – порок серця. Але після всіх цих поневірянь Віктор Цибуленко виступив на трьох Олімпіадах, виграв золоту і бронзову олімпійські медалі і ще понад півстоліття відпрацював на благо українського спорту.

Максим Розенко спілкувався з олімпійським чемпіоном Рима-1960 у 2012 році. Рік потому Віктор Сергійович пішов у кращий світ. Але, думається, його нетривіальна історія не має терміну давності.



Маленьке куркульне кодло

У 1933 році сім'я переселилася з села Веприк Фастівського району до Києва, - згадував Віктор Сергійович. - Тато розкуркулили у 1931 році. Батьки уявляли, яка доля їх чекає як куркулів. Тому втекли до Києва.

Залишили мене під опікою бабусі. Коли бійці з органів прийшли забирати наше добро, я був немовлям. Лежав в колясці. Бабуся мені потім розповідала, що, показавши на коляску, один з бійців запропонував втопити "маленьке куркульне кодло".

Бабка заголосила, мовляв, чим немовля винне, і швидко ретирувалася з коляскою. Якийсь час мене ховали у сусідів. Коли все заспокоїлося, батьки мене забрали.

У "куркулів" Цибуленків було 20 соток землі, гарні коні, які померли через три місяці, після того, як їх забрали в колгосп.

"Батя коней вівсом годував, а в колгоспі їм давали хтозна що , - пояснював Цибуленко - Коли виріс, питав у тата, чому він не передбачав ситуацію і не записався в колгосп. Батько у відповідь тільки іронічно розводив руками: "Думаєш, мене туди запрошували?! Такі "куркулі" в колгоспі були не потрібні".



Під час голоду в 1933 році майбутньому олімпійському чемпіону пощастило набагато більше, ніж більшості його односельчан.

У нас тоді чимало народу вимерло з голоду, - зізнавався Віктор Сергійович. - Мені пощастило - у бабки льох був в хаті, на відміну від більшості односельчан. До нього продзагони не дісталися. Ось ми з нею на картоплі, яка в тому льосі зберігалася, і пережили голод.

Віктор Цибуленко
Віктор Цибуленко


Аеродром

Коли почалася війна, Цибуленка-старшого мобілізували, українець охороняв у Києві аеродром, який було розташовано в Святошині.

Час був страшний – німці швидко просувалися вперед, у Червоної армії було порушено зв'язок, а під Києвом оточили п'ять радянських армій, - згадував Віктор Сергійович. - Про багатьох наших солдат командування просто забули.

Батько зайшов на зміну. З ручним кулеметом охороняв спорожнілий аеродром в Святошині. Минула доба – його ніхто не міняє. Батя лишається на варті. Проходить друга доба – зміни немає. На третю добу повз аеродрому пробігає якийсь старшина. Батько кричить йому, мовляв, не знаєш, чому мене не змінюють. Старшина на нього дивно дивиться: яка зміна, німці в Києві, дуй звідси, та швидше.

Батя дочекався темряви і махнув до нас в село. Розібрав ручний кулемет, змастив його і сховав подалі в погребі. Спочатку думав до наших йти, потім з'ясував, що вермахт вже просунувся далеко вперед. Так і залишився в селі. А ми з мамою в Веприк повернулися ще на самому початку війни.

Батько олімпійського чемпіона Рима-1960 з греко-римської боротьби Івана Богдана під час німецької окупації працював бургомістром району, в який входили 11 сіл у Миколаївській області. А батька Цибуленка німці призначили керувати колгоспом, в якому змінили тільки назву (лігеншафт – ред.).



Староста спочатку сам до тата прийшов – розповідав Віктор Сергійович. - Мовляв, Сергію, ти мужик розумний і хазяйський, візьмися за колгосп. Батько відмовився. Так староста пішов до бургомістра, йому нашептав, німці викликали тата і вже в наказовому порядку затвердили на цій посаді.

Довелося батькові керувати. П'ятеро чоловіків з нашого села пішли працювати поліцаями. Шкідливі хлопці – до війни більше пиячили, ніж працювали. Потім їх майже всіх партизани зловили і розстріляли – тільки один встиг втекти разом з німцями.

Під час окупації намагалися організувати школу, але як дізналися, що там буде релігієзнавство, ніхто вивчати закон Божий не захотів – всі були атеїстами. Хоча я хрещений – мати в тиху похрестила.

 
Віктор Цибуленко

У нас в селі взагалі до революції була шикарна церква. Коли дзвонили в дзвони, в Києві чутно було. Але вже за радянської влади церкву розібрали, зробили з неї склад. А потім склад спалили. Тільки вже в наші часи в селі нову церкву побудували.

Після повернення Червоної армії довелося пройти перевірку в органах і Цибуленку-старшому.

Батька викликали в НКВД, опитали, складу злочинів не знайшли, - пригадував олімпійський чемпіон. – Тато про наших односельців дбав. Коли дівчат до Німеччини забирали, їздив відбивати їх до Фастова. 48-річного батька повторно закликали в армію, в обоз. Повернувся в село в 1945 році контуженим і напівсліпим.

Під час окупації Цибуленко був підлітком, але той суворий час запам'ятав на все життя.

Бургомістром в нашому районі був німець Вітте, він керував 10 селами, - згадував Віктор Сергійович. – Вітте прокидався о п'ятій ранку, в його розпорядженні була тачанка з кулеметом і прислуга. І п'ять великих вишневих палиць. Цими палицями він піднімав людей на роботу – це я своїми очима не раз бачив.



Якщо о п'ятій ранку в хаті вогник не горів, димар не парував, він заскакував в цю хату і будив людей палицею – суворий був мужик. І, знаєте, під час окупації врожаї були хороші. Вітте, до речі, чомусь жорстко не контролював селян.

Наприклад, люди їхали з поля, по шляху однієї господині кинув мішок з зерном, другий, третій. Але в цей же час "колгоспна комора" була доверху насипана зерном.

Думаю, бургомістр знав, що в разі чого дасть розпорядження, і селяни з дворів підвезуть стільки зерна, скільки потрібно – у людей його було досить.



Шибениця

Німецький бургомістр оригінально боровся з крадіжками.

Якось засіяли кавунами поле. Коли плоди почали дозрівати, селяни стали споруджувати біля баштану "времянку" для сторожа. Вітте, коли побачив, здивувався. Розпорядився замість неї звести шибеницю з двома мотузками і петлями. Сказав, що це подіє краще, ніж сторож.

Один тільки мужик на кавуни зазіхнув, Вітте його власноруч підстрелив – поранив у ноги. І все: баштан стали обходити десятою дорогою, - стверджував олімпійський чемпіон.

 
Віктор Цибуленко

Неприємностей з німцями Цибуленко не уникнув – його ледь не розстріляли. Помилково.

У нас в селі німці мало стояли – село з усіх боків оточене лісом. Але неприємні прецеденти з ними були. Якось приїхали в Веприк двоє німецьких солдатів з Фастова заготовлювати сіно, - згадував Віктор Сергійович. –

Попутно по хатах пройшлися – знімали "данину". Ходили, кричали "яйко, млеко". А перед тим, як збирати яйця, не побоялися залишити у нас в сараї свою амуніцію і один карабін.

Минуло півгодини, як в село нагрянула німецька жандармерія. І до нас завітали. Зайшли в сарай, побачили форму і карабін, сплеснули руками. Благо, мати німецьку мову трохи знала, стала пояснювати, що двоє солдатів в селі зараз яйця збирають.

Жандармерія форму і карабін забрала з собою. Коли "перші" німці повернулися і побачили, що немає форми і карабіна, відразу поставили мене до стінки – подумали, що це я вкрав амуніцію і зброю.

Запам'ятав, що до нас солдати поверталися задоволені, з повними касками яєць. Але як побачили, що немає форми і карабіна, моментально розлютилися. Відразу за поли, і до стінки сараю – з криками "партизан".



Мені тоді тільки 11 років стукнуло, але на вигляд можна було і 15 дати – рослим хлопцем був. Мати впала на коліна, заверещала, мовляв, жандармерія була, вона все і забрала, в Фастові все повернуть. Німці повірили. Але я після того випадку, як тільки німці у нас в селі з'являлися, намагався кудись втекти.



Партизанський рух олімпійський чемпіон оцінював неоднозначно

Пам'ятаю, що в трьох кілометрах від села був млин, партизани туди приїжджали за борошном, - згадував Цибуленко. - Жили вони на вовчому болоті в землянках. Іноді грабували колгоспну комору.

Чим ще займалися, не знаю. У Веприку партизанських актів не було – від села далеко до шосейної дороги. Та й там, по суті, і не було чого робити, окрім як пиячити і сидіти в землянках.

Коли підійшла Червона армія, німці кидали зброю і відступали в ліс. Потім виходили з лісу і здавалися. Щоправда, під Житомиром організували щільну оборону. Але наші серйозно "бахнули" і німці масово побігли.

В цілому ж все вийшло дуже трагічно: у нас в селі не було родини, яка не постраждала від війни. У деяких сім'ях на трьох похоронки приходили – на батька і двох синів.

Веприк – велике село, до війни було півтори тисячі дворів (зараз у Веприку прожив близько 1000 людей – М.Р.).

Після війни встановили меморіал з іменами загиблих. Список величезний. Коли село звільнили, була мрія втекти на фронт. На той час сніжки на 60 метрів метав. Мріяв зі своїх окопів прямо в німецькі кидати гранати.

 
Віктор Цибуленко

Після війни у Віктора Цибуленко було славне спортивне майбутнє, яке увінчала золота олімпійська медаль. Гранати українець метав тільки на змаганнях.

Причому робив це непогано – на відкритті київського стадіону СКА 1 травня 1951 року метнув гранату на 89,39 метра. Це був рекорд СРСР, який за наступні 40 років існування країни ніхто так і не побив.



Особиста справа:

Віктор Цибуленко. Народився 13 липня 1930 року в селі Веприк Фастівського району Київської області. Заслужений майстер спорту СРСР з легкої атлетики (1956). Олімпійський чемпіон Рима-1960 (метнув спис на 84,64 метра).

Бронзовий призер Олімпійських ігор в Мельбурні-1956. П'ятиразовий чемпіон СРСР (1952, 1955-1957, 1959). Чемпіон світу серед ветеранів (1994). Переможець номінації НОК України "Спортивна слава України" (2009). Помер 19 жовтня 2013 року.

Танковий етюд в рожевих тонах

Події останніх місяців призвели до того, що поєднання слів "Прага" та "пам'ятник" у новинній стрічці наразі більше апелює не стільки до споруд часів Карла IV чи величних барокових пам'яток, скільки до монументів, присвячених подіям останньої світової війни

Операція Anthropoid

На світанку 18 червня 1942 року в центрі Праги почався незвичний рух. Неподалік Карлової площі, навколо церкви святого Карла Боромейського по вулиці Рессловій збиралися загони CC та гестапо. Понад сім сотень німців під командуванням 17 офіцерів взяли церкву в подвійне кільце. Під першими сонячними променями о пів на п’яту ранку мав розпочатися бій з наперед відомим переможцем

Роман Кирчів: «Як намагалися мене заарканити»

Склалося так, що з юних років я опинився у полі зору чи не найзловіснішого витвору більшовицької тоталітарної системи, її органів безпеки. Вони намагалися зробити мене своїм прислужником і за непокору переслідували та всіляко шкодили і пакостили мені.

«Вироки виконувати негайно!...»

22 травня минула 73 річниця оголошення Військовим судом оперативної групи (ВСОГ) «Вісла» перших смертних вироків