Олімпійський чемпіон Рима-1960 Віктор Цибуленко про німецьку окупацію

За своє довге життя він витерпів чимало. Розкуркулення сім'ї, Голодомор 1932-33 років і німецьку окупацію, під час якої його за звинувачення в крадіжці карабіна ледь не приставили до стінки. Після війни лікарі поставили українцеві невблаганний діагноз – порок серця. Але після всіх цих поневірянь Віктор Цибуленко виступив на трьох Олімпіадах, виграв золоту і бронзову олімпійські медалі і ще понад півстоліття відпрацював на благо українського спорту.

Максим Розенко спілкувався з олімпійським чемпіоном Рима-1960 у 2012 році. Рік потому Віктор Сергійович пішов у кращий світ. Але, думається, його нетривіальна історія не має терміну давності.



Маленьке куркульне кодло

У 1933 році сім'я переселилася з села Веприк Фастівського району до Києва, - згадував Віктор Сергійович. - Тато розкуркулили у 1931 році. Батьки уявляли, яка доля їх чекає як куркулів. Тому втекли до Києва.

Залишили мене під опікою бабусі. Коли бійці з органів прийшли забирати наше добро, я був немовлям. Лежав в колясці. Бабуся мені потім розповідала, що, показавши на коляску, один з бійців запропонував втопити "маленьке куркульне кодло".

Бабка заголосила, мовляв, чим немовля винне, і швидко ретирувалася з коляскою. Якийсь час мене ховали у сусідів. Коли все заспокоїлося, батьки мене забрали.

У "куркулів" Цибуленків було 20 соток землі, гарні коні, які померли через три місяці, після того, як їх забрали в колгосп.

"Батя коней вівсом годував, а в колгоспі їм давали хтозна що , - пояснював Цибуленко - Коли виріс, питав у тата, чому він не передбачав ситуацію і не записався в колгосп. Батько у відповідь тільки іронічно розводив руками: "Думаєш, мене туди запрошували?! Такі "куркулі" в колгоспі були не потрібні".



Під час голоду в 1933 році майбутньому олімпійському чемпіону пощастило набагато більше, ніж більшості його односельчан.

У нас тоді чимало народу вимерло з голоду, - зізнавався Віктор Сергійович. - Мені пощастило - у бабки льох був в хаті, на відміну від більшості односельчан. До нього продзагони не дісталися. Ось ми з нею на картоплі, яка в тому льосі зберігалася, і пережили голод.

Віктор Цибуленко
Віктор Цибуленко


Аеродром

Коли почалася війна, Цибуленка-старшого мобілізували, українець охороняв у Києві аеродром, який було розташовано в Святошині.

Час був страшний – німці швидко просувалися вперед, у Червоної армії було порушено зв'язок, а під Києвом оточили п'ять радянських армій, - згадував Віктор Сергійович. - Про багатьох наших солдат командування просто забули.

Батько зайшов на зміну. З ручним кулеметом охороняв спорожнілий аеродром в Святошині. Минула доба – його ніхто не міняє. Батя лишається на варті. Проходить друга доба – зміни немає. На третю добу повз аеродрому пробігає якийсь старшина. Батько кричить йому, мовляв, не знаєш, чому мене не змінюють. Старшина на нього дивно дивиться: яка зміна, німці в Києві, дуй звідси, та швидше.

Батя дочекався темряви і махнув до нас в село. Розібрав ручний кулемет, змастив його і сховав подалі в погребі. Спочатку думав до наших йти, потім з'ясував, що вермахт вже просунувся далеко вперед. Так і залишився в селі. А ми з мамою в Веприк повернулися ще на самому початку війни.

Батько олімпійського чемпіона Рима-1960 з греко-римської боротьби Івана Богдана під час німецької окупації працював бургомістром району, в який входили 11 сіл у Миколаївській області. А батька Цибуленка німці призначили керувати колгоспом, в якому змінили тільки назву (лігеншафт – ред.).



Староста спочатку сам до тата прийшов – розповідав Віктор Сергійович. - Мовляв, Сергію, ти мужик розумний і хазяйський, візьмися за колгосп. Батько відмовився. Так староста пішов до бургомістра, йому нашептав, німці викликали тата і вже в наказовому порядку затвердили на цій посаді.

Довелося батькові керувати. П'ятеро чоловіків з нашого села пішли працювати поліцаями. Шкідливі хлопці – до війни більше пиячили, ніж працювали. Потім їх майже всіх партизани зловили і розстріляли – тільки один встиг втекти разом з німцями.

Під час окупації намагалися організувати школу, але як дізналися, що там буде релігієзнавство, ніхто вивчати закон Божий не захотів – всі були атеїстами. Хоча я хрещений – мати в тиху похрестила.

 
Віктор Цибуленко

У нас в селі взагалі до революції була шикарна церква. Коли дзвонили в дзвони, в Києві чутно було. Але вже за радянської влади церкву розібрали, зробили з неї склад. А потім склад спалили. Тільки вже в наші часи в селі нову церкву побудували.

Після повернення Червоної армії довелося пройти перевірку в органах і Цибуленку-старшому.

Батька викликали в НКВД, опитали, складу злочинів не знайшли, - пригадував олімпійський чемпіон. – Тато про наших односельців дбав. Коли дівчат до Німеччини забирали, їздив відбивати їх до Фастова. 48-річного батька повторно закликали в армію, в обоз. Повернувся в село в 1945 році контуженим і напівсліпим.

Під час окупації Цибуленко був підлітком, але той суворий час запам'ятав на все життя.

Бургомістром в нашому районі був німець Вітте, він керував 10 селами, - згадував Віктор Сергійович. – Вітте прокидався о п'ятій ранку, в його розпорядженні була тачанка з кулеметом і прислуга. І п'ять великих вишневих палиць. Цими палицями він піднімав людей на роботу – це я своїми очима не раз бачив.



Якщо о п'ятій ранку в хаті вогник не горів, димар не парував, він заскакував в цю хату і будив людей палицею – суворий був мужик. І, знаєте, під час окупації врожаї були хороші. Вітте, до речі, чомусь жорстко не контролював селян.

Наприклад, люди їхали з поля, по шляху однієї господині кинув мішок з зерном, другий, третій. Але в цей же час "колгоспна комора" була доверху насипана зерном.

Думаю, бургомістр знав, що в разі чого дасть розпорядження, і селяни з дворів підвезуть стільки зерна, скільки потрібно – у людей його було досить.



Шибениця

Німецький бургомістр оригінально боровся з крадіжками.

Якось засіяли кавунами поле. Коли плоди почали дозрівати, селяни стали споруджувати біля баштану "времянку" для сторожа. Вітте, коли побачив, здивувався. Розпорядився замість неї звести шибеницю з двома мотузками і петлями. Сказав, що це подіє краще, ніж сторож.

Один тільки мужик на кавуни зазіхнув, Вітте його власноруч підстрелив – поранив у ноги. І все: баштан стали обходити десятою дорогою, - стверджував олімпійський чемпіон.

 
Віктор Цибуленко

Неприємностей з німцями Цибуленко не уникнув – його ледь не розстріляли. Помилково.

У нас в селі німці мало стояли – село з усіх боків оточене лісом. Але неприємні прецеденти з ними були. Якось приїхали в Веприк двоє німецьких солдатів з Фастова заготовлювати сіно, - згадував Віктор Сергійович. –

Попутно по хатах пройшлися – знімали "данину". Ходили, кричали "яйко, млеко". А перед тим, як збирати яйця, не побоялися залишити у нас в сараї свою амуніцію і один карабін.

Минуло півгодини, як в село нагрянула німецька жандармерія. І до нас завітали. Зайшли в сарай, побачили форму і карабін, сплеснули руками. Благо, мати німецьку мову трохи знала, стала пояснювати, що двоє солдатів в селі зараз яйця збирають.

Жандармерія форму і карабін забрала з собою. Коли "перші" німці повернулися і побачили, що немає форми і карабіна, відразу поставили мене до стінки – подумали, що це я вкрав амуніцію і зброю.

Запам'ятав, що до нас солдати поверталися задоволені, з повними касками яєць. Але як побачили, що немає форми і карабіна, моментально розлютилися. Відразу за поли, і до стінки сараю – з криками "партизан".



Мені тоді тільки 11 років стукнуло, але на вигляд можна було і 15 дати – рослим хлопцем був. Мати впала на коліна, заверещала, мовляв, жандармерія була, вона все і забрала, в Фастові все повернуть. Німці повірили. Але я після того випадку, як тільки німці у нас в селі з'являлися, намагався кудись втекти.



Партизанський рух олімпійський чемпіон оцінював неоднозначно

Пам'ятаю, що в трьох кілометрах від села був млин, партизани туди приїжджали за борошном, - згадував Цибуленко. - Жили вони на вовчому болоті в землянках. Іноді грабували колгоспну комору.

Чим ще займалися, не знаю. У Веприку партизанських актів не було – від села далеко до шосейної дороги. Та й там, по суті, і не було чого робити, окрім як пиячити і сидіти в землянках.

Коли підійшла Червона армія, німці кидали зброю і відступали в ліс. Потім виходили з лісу і здавалися. Щоправда, під Житомиром організували щільну оборону. Але наші серйозно "бахнули" і німці масово побігли.

В цілому ж все вийшло дуже трагічно: у нас в селі не було родини, яка не постраждала від війни. У деяких сім'ях на трьох похоронки приходили – на батька і двох синів.

Веприк – велике село, до війни було півтори тисячі дворів (зараз у Веприку прожив близько 1000 людей – М.Р.).

Після війни встановили меморіал з іменами загиблих. Список величезний. Коли село звільнили, була мрія втекти на фронт. На той час сніжки на 60 метрів метав. Мріяв зі своїх окопів прямо в німецькі кидати гранати.

 
Віктор Цибуленко

Після війни у Віктора Цибуленко було славне спортивне майбутнє, яке увінчала золота олімпійська медаль. Гранати українець метав тільки на змаганнях.

Причому робив це непогано – на відкритті київського стадіону СКА 1 травня 1951 року метнув гранату на 89,39 метра. Це був рекорд СРСР, який за наступні 40 років існування країни ніхто так і не побив.



Особиста справа:

Віктор Цибуленко. Народився 13 липня 1930 року в селі Веприк Фастівського району Київської області. Заслужений майстер спорту СРСР з легкої атлетики (1956). Олімпійський чемпіон Рима-1960 (метнув спис на 84,64 метра).

Бронзовий призер Олімпійських ігор в Мельбурні-1956. П'ятиразовий чемпіон СРСР (1952, 1955-1957, 1959). Чемпіон світу серед ветеранів (1994). Переможець номінації НОК України "Спортивна слава України" (2009). Помер 19 жовтня 2013 року.

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?

Українці в Єгипті

Весною 1920 року до Єгипту прибуло біля 4500 біженців з колишньої російської імперії. Три чверті з-поміж них були українцями або «малоросами» українського походження. Усіх поселено у пустельний наметовий табір в Тель-ель-Кебірі (залізнична станція між Каїром і Суецьким каналом)

Гомельська офіцерська сотня: союзник чи ворог української держави?

1 березня 1918 року Гомель зайняли німецькі війська відповідно до Берестейського договору, а через кілька днів він був переданий разом з повітом до Української Народної Республіки. За тиждень до вступу німців Гомельський революційний комітет та Поліський комітет РКП(б) терміново евакуювались на схід.

Бандера і спорт: вболівав за «Мюнхен-1860», грав у баскетбол, обожнював лижі

Про життя Степана Бандери відомо чимало – що про український період і діяльність тут, що про польське та німецьке ув’язнення та життя в еміграції. Одна з частин біографії провідника, яка не має належного дослідження й бодай однієї цільної статті, – зацікавлення Бандерою спортом. Більшість історій вже обросла легендами та міфами. Що не дивно, коли мова йде про таку постать.