Петро Мєснянкін: полонений, поліцай, Герой Радянського союзу

Після війни Петро Костянтинович, навіть у колі близьких, ніколи не підкреслював, що мав звання Героя Радянського союзу, хоча вся родина про це знала і вдома зберігалися його фото із зіркою Героя, а також фотографії з параду Перемоги.

Історію життя Петра Костянтиновича Мєснянкіна я знав давно, але кілька років не наважувався написати про неї. Я розпочав працювати над цією статтею 9 травня 2019 р., в День Перемоги, яку завжди відзначав Петро Костянтинович, навіть тоді коли його вважали зрадником Батьківщини.

П.К. Мєснянкін народився 1919 р. у селянській родині Курської губернії. Мєснянкіни були етнічними росіянами, його батько – Костянтин Якович був доволі міцним і сильним чоловіком.

Під час примусової колективізації родина Мєснянкіних була означена радянською владою як куркульська, через що їх було виселено в Архангельську область.

Там народився молодший брат Петра Костянтиновича – Михайло, хоча в документах місце народження було вказано за адресою проживання батьків до висилки – село Комякіне Курської області.

Автор цих рядків висловлює щиру подяку онукові Михайла Костянтиновича – Костянтинові Анатолійовичу Мєснянкіну, що нині мешкає у Харкові, за надання цінної інформації щодо свого двоюрідного діда Петра Костянтиновича.

Костянтин Якович Мєснянкін (батько майбутнього Героя Радянського союзу) мав рідного брата, що будучи радянським високопосадовцем, сприяв тому, щоб його племінник Петро отримав можливість переїхати з місця висилки в Архангельському краї до Харкова і вступити на навчання у хіміко-технологічний технікум. Після його закінчення П.К. Мєснянкін був направлений на один з оборонних заводів Харкова.

Авторові цієї статті, на жаль, не вдалося встановити ім'я дядька Петра Костянтиновича, однак, виходячи з розповіді Костянтина Анатолійовича Мєснянкіна відомо, що він помер від серцевого нападу.

До служби у війську Петро Костянтинович разом із батьком проживав по вул. Гоголя, але не у центрі міста, а у віддаленому районі, забудованому невеликими приватними будинками – Тюрина дача (Тюринка).

Тюрина дача, аєрозйомка 1941 р.
Тюрина дача, аєрозйомка 1941 р.

П.К. Мєснянкіна було призвано на військову службу у 1939 р. з Харкова. На початку війни у 1941 р. він служив у 275-му корпусному артилерійському полку, брав участь у боях за Смоленськ.

Однак у листопаді 1941 р. підрозділ, у якому служив Петро, попав в оточення, і він з бойовими товаришами був вимушений прориватися звідти.

Як розповідав сам Петро Костянтинович у родинному колі, в один із цих днів він пішов у розвідку в село неподалік, аби дізнатися, чи є там ворожі сили.

Зайшовши у найближчий будинок, перед цим залишивши рушницю на ґанку, він побачив кількох німецьких вояків за обідом – розгублені німці не очікували появи червоноармійця, тому Петрові вдалося втекти.

Після цього П.К. Мєснянкін повернувся до своїх побратимів, з якими направився вбік лінії фронту. Дорогою вони зустріли радянського майора, машина якого була завантажена грішми для утилізації.

Майор запропонував солдатам взяти необмежену кількість грошей, бо він все одно отримав наказ спалити свій вантаж. Усі бійці спокусилися на гроші, окрім П. Мєснянкіна, однак під час проходу через фронт німці відкрили вогонь і усі радянські солдати в загоні, крім Петра, загинули, а гроші їм так і не знадобилися.

Петро не зміг перейти лінію фронту і добратися до своїх, бо потрапив у німецький полон. Його утримували в таборі військовополонених у м. Орел, проте на початку 1942 р. йому вдалося втекти з полону.

П.К. Мєснянкін дійшов до свого рідного села у Курській області, де потім був взятий на службу в поліцію, спочатку він працював помічником начальника поліції, а пізніше став самим начальником.



Радянські війська у лютому 1943 р. визволили від німців село, де жив на той час П.К. Мєснянкін. Слідство, проведене в 1948 р., доводило, що за кілька днів до визволення він покинув село і виїхав до Курська, однак Петро Костянтинович наполягав, що не тікав із села, залишився там і сам явився із повинною до радянської влади.

Він був заарештований, допитаний в особливому відділі та направлений до Курського військкомату, там він був мобілізований на службу до штрафного підрозділу Червоної Армії строком на 3 місяці.

Під час служби у штрафній роті він отримав поранення, був звільнений достроково, але після повернення на службу у звичайну військову частину, за наполяганням СМЕРШу (контррозвідки) його було повторно направлено у штрафний підрозділ до відбуття повного 3-місячного строку покарання.

У травні 1943 р. П.К. Мєснянкін служив у 401 окремій роті хімічного захисту 322 стрілецької дивізії, 24 липня 1943 р., після виписки із госпіталю, він знову повернувся на фронт, брав участь у боях за місто Севськ (Брянська область, Росія), форсував річку Десна.

Станом на жовтень 1943 р. П.К. Мєснянкін мав військове звання "червоноармієць", хоча був командиром артилерійського розрахунку і проходив службу у 1285 стрілецькому полку 60 стрілецької дивізії.

17 жовтня 1943 р. Костянтин Мєснянкін разом зі своїм розрахунком 45-мм гармати першим з артилеристів полку переправився на правий берег Дніпра в районі містечка Радуль Чернігівської області.

Йому вдалося дуже швидко встановити свою гармату на правому березі Дніпра та відкрити вогонь по ворогу, внаслідок чого було знищено 6 вогневих точок противника.

Ці дії відважного артилериста допомогли радянським військам зайняти плацдарм на правому березі Дніпра. 21 жовтня 1943 р. командир полку, де служив П.К. Мєснянкін, написав нагородний лист на присвоєння Петру Костянтиновичу звання Героя Радянського союзу

 
Нагородний лист на П. К. Мєснянкіна

П.К. Мєснянкін, до представлення на звання Героя Радянського союзу, ніколи орденами або медалями нагороджений не був. Однак усі вищі армійські очільники своїми резолюціями підтримали нагородження Петра Костянтиновича.

Таким чином він став першим у своєму полку Героєм Радянського союзу за форсування Дніпра, це підтверджує Указ Президії Верховної Ради СРСР від 30 жовтня 1944 р.

 
Указ про нагородження П.К. Мєснянкіна званням Героя Радянського союзу
 
Указ про нагородження П.К. Мєснянкіна званням Героя Радянського союзу

Після війни у колі близьких Петро Костянтинович згадував, що під час форсування Дніпра, коли радянські війська пішли у наступ, німці спочатку перелякалися, тому тікали безоглядно, але потім вони перейшли у контрнаступ і радянським військам було надзвичайно важко стримати атаку ворога.

П.К. Мєснянкін разом зі своєю батареєю були повністю занурені у холодну воду, форсуючи Дніпро, однак солдати його розрахунку не покинули свою гармату, і вистояли, розуміючи відповідальність за втрату озброєння.

Після закінчення війни П.К. Мєснянкін став курсантом 3-го Ленінградського артилерійського училища, а в червні 1945 р., він отримав   медаль "За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні".

24 червня 1945 р. у Москві відбувся парад Перемоги, участь у якому брав і Герой Радянського союзу Петро Костянтинович Мєснянкін.

Після закінчення навчання в училищі П.К. Мєснянкін був направлений на службу командиром взводу 690-го артилерійського полку 29-ї окремої гвардійської стрілецької бригади.

 
Акт про вручення медалі "За перемогу над Німеччиною"
 
Акт про вручення медалі "За перемогу над Німеччиною"

У 1946 р. Герой Радянського союзу П.К. Мєснянкін був прийнятий до лав Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків), однак після цього його особою зацікавилися співробітники Міністерства державної безпеки, які почали перевірку біографії героя.

У 1948 р. на П.К. Мєснянкіна була зібрана достатня кількість оперативних даних для того, щоби міністр державної безпеки В. Абакумов мав підстави звернутися до Сталіна із проханням   арештувати Героя Радянського союзу.

У спеціальному повідомленні Сталіну доповідалося, що П.К. Мєснянкін у період німецької окупації Курської обл. служив начальником поліції і слідчим районної управи, проводив арешти радянських громадян і видав німцям колишнього голову колгоспу "Червона зірка" М.К. Расолова, який був розстріляний окупантами.

5 квітня 1948 р., на підставі вищезазначеного повідомлення, лейтенант П.К. Мєснянкін і був заарештований. На слідстві він категорично заперечив, що розстрілював М.К. Расолова, і відзначив, що покарання за службу в німецькій поліції вже відбув у штрафному підрозділі Червоної Армії.

Крім того, заплатив за скоєний злочин пролитою кров'ю, оскільки тричі був поранений, під час служби у штрафній роті.

21 серпня 1948 р. особлива нарада при Міністерстві державної безпеки призначила все ще офіційно Герою Радянського союзу П.К. Мєснянкіну покарання у виправно-трудових таборах строком на 10 років, яке він і відбував на Воркуті.

4 липня 1949 р. Президія Верховної Ради СРСР своїм указом позбавила П.К. Мєснянкіна звання Героя Радянського союзу та усіх інших нагород.



11 серпня 1954 р. П.К. Мєснянкін був достроково звільнений з табору, а у 1955 р. з нього було знято судимість. Після відбуття покарання у таборі Петро Костянтинович повернувся до Харкова, де він жив до війни, і знову оселився на Тюринці у приватному будинку по вул. Районній.

Пізніше, коли у 1980-ті рр. будувалася станція метро "Барабашова", він переселився у багатоповерховий будинок на Салтівці, що є одним зі спальних районів міста.

Старий будинок, де жив Петро Костянтинович, а також інші будинки навколо були зруйновані через необхідність будівництва на цій території майбутньої станції метрополітену.

Після повернення з табору Петро Костянтинович працював у радгоспі ім. Будьоного, землі якого знаходилися неподалік по сусідству з Тюринкою (зараз частина території Салтівського житлового масиву у Харкові).

Там він навіть став бригадиром овочевої бригади. П.К. Мєснянкін багато разів писав у різноманітні інстанції прохання відновити його у званні Героя Радянського союзу, але вони так і не були задоволені.

Щорічний День Перемоги П.К. Мєснянкін зустрічав так само, як і інші ветерани, приймаючи вітання зі святом від рідні і близьких друзів, багато з яких не знали, що він перебував у німецькому полоні, служив у німецькій поліції, а потім воював у радянському штрафному батальйоні.

Після війни Петро Костянтинович, навіть у колі близьких, ніколи не підкреслював, що мав звання Героя Радянського союзу, хоча вся родина про це знала і вдома зберігалися його фото із зіркою Героя, а також фотографії з параду Перемоги.

У П.К. Мєснянкіна була дочка Наталя, яка на момент написання цієї статті вже померла, онуків Петро Костянтинович не мав.

У 1985 р., коли в Радянському союзі відзначали 40-у річницю Перемоги, П.К. Мєснянкін, як і багато інших ветеранів, був нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни 2 ступеню.

Петро Костянтинович Мєснянкін, колишній поліцай і Герой Радянського союзу, помер 14 червня 1993 р., він був похований неподалік від дому, на Третьому кладовищі м. Харкова по вул. Академіка Павлова.

Довгий час автору цих рядків не вдавалося знайти фотографій П.К. Мєснянкіна, проте в липні 2017 р., досліджуючи підшивку газети "Соціалістична Харківщина" за лютий 1945 р., я випадково натрапив на його фото під рубрикою "Наші земляки – воїни Герої Радянського союзу" у святковому випуску газети до Дня Червоної Армії від 23 лютого 1945 р.

Спеціально для читачів "Історичної правди", це фото вперше публікується після 1945 р.

 
Газета "Соціалістична Харківщина" з фото П. К. Мєснянкіна

Осмислений рух до голодовбивства. Як Сталін йшов до «великого переламу»

Останнім часом посилюються спроби влади РФ виправдати Сталіна щодо Великого голоду на досить своєрідному ґрунті – мовляв, оступився, наробив дурниць через недосвідченість.

Севастополь – місто української слави. Про українців у Кримській війні

Росія у цій війні воювала переважно українськими руками – до 50% війська Імперії складали солдати, матроси і офіцери українського походження, причому матроси-українці складали близько 70% Чорноморського флоту.

Чи можна принизити Генія?

Наші предки жили у світі, відмінному від нашого. У світі, де Добро і Зло, Герой і Лиходій були чітко розділені і знаходились у постійному непримиренному антагонізмі. Релігійна свідомість вимагала устремління до святості, і навіть її антипод – комуністичний атеїзм у ХХ-му столітті змушений був на місце Святого письма встановити "Моральний кодекс будівника комунізму", який формально мало чим відрізнявся від загальноприйнятих моральних норм і так само вимагав від людини чітко визначеної громадянської позиції, моральної чистоти і принциповості.

ОУН і Тайвань проти комуністів та Пекіна

Наприкінці 1956 року з Великої Британії відбув корабель у Південно-Східну Азію, на борту якого перебували Юліан Заблоцький (керівник дипломатичної місії) та Володимир Косик (заступник керівника). До Тайбею, столиці острова, вони прибули 25 лютого 1957 року