In Memoriam. Колеги, студенти та друзі діляться спогадами про Ігоря Скочиляса

Ігор Скочиляс був справді великим істориком з наголосом на кожному з цих слів. Головною його рисою була любов до правди – безумовне прагнення до неї та її відстоювання. Він очолив цілий дослідницький напрямок, який займається історією Київської Церкви та її унійною традицією. Про таких як д-р Ігор Скочиляс говорять, що на них тримається наука і світ. Він був дійсно незамінною людиною. Його відхід на вічний спочинок – це велика втрата для сім’ї, спільноти УКУ та України

Блаженніший Святослав Шевчук, Глава УГКЦ, Великий канцлер УКУ (із повідомлення на офіційному сайті Української Греко-Католицької Церкви)

Із великим сумом сприйняв я звістку про те, що після ускладнень від коронавірусу повернувся до дому нашого Небесного Отця Ігор Скочиляс. Прийміть мої щирі співчуття та запевнення в молитвах за новопреставленого.

Пан Ігор, за свідченням багатьох, усі свої таланти: гострий розум, наполегливість, терпеливість – поклав на вівтар науки. Цю любов до науки він перейняв від свого учителя, визначного історика Ярослава Дашкевича, не тільки примноживши її своїм життям і клопіткою працею, а й запаливши нею сотні юних сердець. Віримо, що його послідовники завжди пам'ятатимуть свого улюбленого викладача у своїх молитвах.

Студенти, колеги-викладачі, співпрацівники в різного роду проєктах, якими займався пан Ігор, запам'ятали його як особу, котра мала дар тонко відчувати іншу людину, а особливу ту, що в потребі. Своїми словами та вчинками він відкривав їй обличчя Небесного Отця, який добрий до всіх.

Повний текст співчуття від Глави і Отця УГКЦ 

Владика Борис Ґудзяк, Архиєпископ і Митрополит Філадельфійський у США, Президент УКУ 

Ми вдячні Ігореві за те, що він був таким, яким був — джерелом світла і надії. Усміхненим, хоч і часто заклопотаним, оповідачем історій — давніх та особистих.  

Кілька тижнів він боровся з ускладненнями від коронавірусного захворювання, надія змінювалася відчаєм, а відчай — новою надією, родина шукала способів порятунку, спільнота УКУ гуртувалася в молитві, до якої долучалися сотні людей з усього світу. Однак хвороба виявилася сильнішою, і сьогодні наша молитва про зцілення змінилася на молитву про вічний упокій.

Сьогодні разом із болем втрати ми усвідомлюємо і глибоко переживаємо велике Боже благословення, яке на нас спливало через Ігоря Скочиляса. Господь благословив його допитливим розумом, вмінням працювати, талантом спілкування з людьми, прекрасними наставниками, благословив дружиною і донькою, гарними стосунками з родиною, друзями і колегами. Ми не здатні проникнути в глибину таїнства і зрозуміти, чому від нас пішов цей світлий, відданий, добрий чоловік. Єдине, що ми можемо — це застигнути перед таїнством у молитві прохання про вічний упокій для слуги Божого Ігоря та сили для його найближчих. 

Повний текст співчуття від Президента УКУ.  

Андрій Ясіновський, декан Гуманітарного факультету УКУ

21 грудня дочасно упокоївся в Господі наш колега і товариш, завідувач кафедри історії Гуманітарного факультету Українського католицького університету, директор Центру релігійної культури, керівник науково-дослідної програми "Київське християнство", дослідник історії унійної церкви і релігійної культури в Україні, заслужений проректор з наукової роботи (2016–2020) і декан Гуманітарного факультету (2010–2016) професор Ігор Скочиляс. 

 

У 1990-х Ігор плідно працював над різними науковими проєктами в Інституті історії Церкви Львівської богословської академії. Після захисту докторської дисертації про історію Галицької митрополії в 2010 р. він став деканом Гуманітарного факультету, де спричинився до успішної реформи історичної програми, розвитку аспірантури в галузі історії і започаткування нових гуманітарних напрямків — філології та культурології. 

У рамках масштабної науково-дослідної програми "Київське християнство" згуртував довкола себе кілька десятків дослідників з України і з-за кордону, випустивши у світ два з половиною десятки томів джерельних видань і наукових досліджень з історії Київської церкви, що стали одним із маркерів ідентичності нашої Церкви.

Активно практикуючий учений-історик попри нескінченні адміністративні та громадські обов'язки; послідовний у втілення в життя принципу "навчання через дослідження"; безкопромісний в дослідницькій ретельності і нетерпимий до академічної недоброчесності; чуйний до проблем і потреб колег і студентів; готовий не лише підставити плече підтримки, але й узяти на себе солідний шмат спільної роботи; завжди відкритий на пораду, настанову чи допомогу, незважаючи на втому й зайнятість; глибоко заангажований у життя спільноти і Церкви, завжди усміхнений, сповнений оптимізму й неймовірної енергії — таким назавжди запам'ятаємо його ми, спільнота Гуманітарного факультету Українського католицького університету

Вічна пам'ять упокоєному в Бозі Ігореві.

Глибокі співчуття опечаленій родині та усій нашій факультетській та університетській спільноті.

Юрій Скіра, кандидат історичних наук, засновник освітнього проєкту "Історична Кухня", керівник проектів та програм Центру дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя УКУ

Сьогодні помер професор УКУ Ігор Скочиляс. Я знав його з 2010 року. Ще з тих прадавніх часів, коли деканат Гуманітарного факультету був на другому поверсі корпусу на вулиці І. Свєнціцького. Тоді я навчався на програмі МІГуС (Міжнародних індивідуальних гуманітарних студіях) і якось випадково познайомився з паном Ігорем у коридорі. 

Наступна зустріч відбулася через кілька років. Я, будучи співзасновником Львівського медієвістичного клубу у Львівському національному університеті ім. Івана Франка, з однодумцями вирішив разом із УКУ провести студентську конференцію. З цією ідеєю ми прийшли до професора Леонтія Войтовича. Він, звичайно, нас підтримав, викликав таксі і ми поїхали в УКУ на вулицю Козельницьку. Там виклали концепцію пану Ігорю і він нас всеціло підтримав, хоча може це все виглядало досить несерйозно в наших устах. Він мені тоді сказав, що я обов'язково буду колись в аспірантурі. Так і сталося. 

У 2018 році я почав працювати під його керівництвом на дослідницькій програмі "Жертви українсько-польського протистояння 1939-1947 рр" в УКУ. Він запрошував мене як менеджера програми на свої проректорські наради.

Він був віртуозом управління. Вмів триматися з нами близько, в дусі робочої доброзичливості. Мав гарне, специфічно церковне, почуття гумору. В цифрових технологіях не дуже розбирався. Мав страшно побитого зовні ноутбука і здавалося, що він у постійному русі. Вставав десь о 6 ранку, то ж зранку завжди міг відповісти на лист. Дуже любив свою програму "Київське християнство". 

 

Остання наша зустріч була за обідом у трапезній. Я розказував про смерть свого батька, а він дивувався, що той помер так рано, в 50 років. Побажав мені успіхів у моїх видавничих справах… 

На кінець скажу, що про такого керівника як професор Скочиляс можна тільки мріяти. Він дуже багато мені дав і я йому вдячний. Нехай спочиває з миром.

о. д-р.  Василь Рудейко, завідувач кафедри літургійного богослов'я ФБФ УКУ

Книга Мудрості, глава 4 – єдине, що приходить зараз на думку: 

7 Праведник, хоч і вмре передчасно, знайде спокій,

8 бо чесна старість не – в довголітті і не міряється числом років.

9 Розумність людям – за сивий волос править, і вік старечий – це життя неосквернене.

10 Він сподобався Богові й він полюбив його, а що жив між грішниками, то й переніс його.

Його вхоплено, щоб лукавство не змінило його глузду або щоб хитрість не обманула душі його.

12 Бо чар зла затемнює добро, і вихор пожадання змінює ум нелукавий.

13 За короткого часу ставши досконалим, він виповнив довголіття,

14 душа бо його Господеві була вгодна, тим і забрав він його поспішно з-посеред лукавства. Люди ж те бачать, та не розуміють, їм і на думку не спадає те,

15 що ласка й милосердя – для вибранців його і опіка – для святих його.

Володимир Нетак, директор видавництва УКУ

Є люди, котрі випромінюють світло і несуть неймовірну енергію, якою заряджають всіх оточуючих. Ігор Скочиляс був такий. Неймовірно працьовитий, весь відданий науці. Звично було навіть о 4-тій чи 5-тій ранку отримувати листи, що стосувались текстів. Жодна книжка не могла бути просто видана. Скільки неймовірних проєктів було реалізовано, що внесли неабиякий вклад в історіографію. Скільки за останні роки віддав сил як науковий керівник видавничій серії "Київське Християнство", а скільки ще було в планах, котрі зовсім недавно і жваво обговорювали.

Спочивайте з Богом! Вічная Пам`ять!

Дякуємо за усе! Сумуємо!

Цей підступний COVID-19… Чомусь ідуть найкращі…

 

Орися Біла, завідувачка кафедри філософії УКУ

Є такі люди, які випромінюють світло і добро: в погляді, в словах, у кожній своїй думці. Ігор Скочиляс був таким. Він був також дуже-дуже працьовитим і відповідальним дослідником. Завдяки йому відбувся проєкт "Київське Християнство" і багато інших важливих речей. Пан Ігор усіма силами підтримував науку в Українському Католицькому Університеті. Його вклад в історіографію УГКЦ неоціненний. Нині він пішов від нас. Спочивайте з Богом! Вічная пам'ять!

Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України 

Це запис моєї розмови з видатним українським істориком Ігорем Скочилясом. Ігор був найкращим знавцем і дослідником Київської церкви, викладав в УКУ. Сьогодні стало відомо, що Ігор відійшов від нас. COVID. Йому було 53 роки. Це велика втрата для України. Співчуття близьким і рідним. Вічна пам'ять.

Сьогоднішнього недільного вечора, 20 грудня 2020 року, від ускладнень спричинених коронавірусною інфекцією, помер один з когорти наших авторів – світла і добра людина, відомий український історик, археограф і викладач УКУ д-р Ігор Скочиляс. Зовсім недавно ми домовлялися з ним про наступну статтю, але не судилося… Зі шпиталю написав нам: "Вчора потрапив у лікарню з коронавірусом, тож не встиг дотягнути свій текст. Як одужаю, то повернемося до цього. Перепрошую!" 

Справді, серце крається від того, що Господь у середині життєвих літ переніс світлу душу пана Ігоря до вічності, але молимося, щоб ця вічність була для нього блаженством споглядання світла Божого лиця.

Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким і колегам д-ра Ігоря Скочиляса (5.IV.1967 – 20.ХІІ.2020).

Єднаємося з ними у молитві

Іванка Захаревич, випускниця Гуманітарного факультету УКУ 

Янголе земний, зупинись…

Такі тексти завжди даються найтяжче. Коли сльози здушують горло, душа стоїть на колінах, схиливши голову, а розум не може сприйняти факт про невимовну втрату. Пан Ігор Скочиляс був Людиною науки, світла й посмішок. Вмів і любив жартувати, любив писати і креслити мої тексти, а точніше майже їх переписувати. 

Він став деканом Гуманітарного Факультету УКУ, коли ми вступили до університету. Я була старостою курсу, і пан Ігор був моїм науковим наставником протягом усіх років навчання. Він був моїм Добрим Вчителем, Усміхненим Приятелем, Вимогливим Науковим Керівником. Він мало спав, і часто відписував мені о четвертій ранку, завжди хотів знати мою думку стосовно різних питань. Він, декан Гуманітарного факультету, радився зі мною, тоді ще студенткою першого курсу. Він мав до мене величезний кредит довіри.

Він бачив у мені Людину. Його людяність, повага і невичерпна доброта просто обеззброювали. 

Я ніколи не бачила пана Ігоря злим, знервованим чи агресивним. Попри свою зайнятість, він завжди мав для мене час. І говорили ми здебільшого, не тільки про мою наукову роботу, а про життя. 

Він навчив мене читати і писати по-новому. Писати і переписувати. Не боятися креслити. Він вболівав за кожен мій успіх, щиро тішився, коли бачив мій прогрес у текстах, всіляко допомагав і сприяв. Завдяки ініціативі пана Ігоря, я побувала у різних архівах, і розпочала своє навчання у Мюнхені. Коли я вагалась до останнього їхати чи ні, пан Ігор завжди вірив у мене більше, ніж я сама. Він засвідчував свою підтримку. Він молився за мене.

Він любив ділитися, розповідати смішні історії. Ігоре Медвідь, пам'ятаєш нашу улюблену, яку пан Ігор часто любив розказувати? Про те, як німці прийшли забирати в діда корову, а дідусь вийшов на подвір'я, витягнув вперед праву руку і сказав воякам: "Мінуточку!". Я досі чую у вухах сміх пана Ігора, і те, як він із витягнутою рукою показував того дідуся. Або якось, після не дуже успішного захисту курсової роботи одного зі студентів, пана Ігоря попросили зробити коментар. Пригадую, він тоді зітхнув, посміхнувся, встав, лагідно сказав: "Всякоє диханіє хай хвалить Господа", і спокійно мовчки сів на своє місце.

Пан Ігор реалізував так багато академічних проєктів, написав так багато книг, але моєю улюбленою завжди залишиться ініціатива "Гуманітарних бесід". Саме там, я вперше почула про динаміку трьох "С" від Владики Бориса Ґудзяка, і відчула комунікацію й дух спільноти Гуманітарного факультету.

 

Пан Ігор любив свого кота, архіви, свою роботу, людей, а найбільше – студентів. Він стояв горою за кожного з нас. Він хотів знати, що відбувається у нашому житті, в УКУ і поза університетом. Був особливо уважним до нашого, тоді ще першого курсу. Це був найкращий декан, про якого можна було тільки мріяти. Він вчився разом із нами, обідав за одним столом, писав нам рекомендаційні листи, їздив у історичні експедиції та поїздки. Він переживав, коли ми отримували талони на іспитах, і коли забували приходити на академічну Літургію в середу до університетської каплиці, що на вулиці І. Свенціцького. Він із розумінням продовжував нам дедлайни і закривав очі, коли ми не завжди встигали здавати роботу вчасно. Він дбав, про наші розуми й наші душі. Він випромінював добро і людяність. Він був найповноціннішим живим втіленням заповіту Блаженнішого Любомира Гузара "Бути Людиною". Він, насправді був Людиною.

Він завжди обіймав при зустрічі і при прощанні, був лагідним і вимогливим, добрим і відданим своїй Церкві, родині, роботі, а найбільше нам – своїм студентам. Він варив з нами куліш у селі Лавочне, реставрував могили на цвинтарі у Ґорайці, стояв у холодні ночі на Майдані. Його завжди було багато, він підтримував і надихав нас, він йшов і дивився з нами в одному напрямку. Він не працював в УКУ, а служив цій спільноті.

 

Одного разу  пан Ігор, прийшов до нашої 318 аудиторії, і розповів історію про одну дивовижну  зустріч, яка за його словами, дуже вплинула на його життя. Вранці, він як завжди у швидкому темпі ішов на роботу, був дуже заклопотаним, і не звертав уваги, на людей, що проходили повз нього, бо хотів якнайшвидше добратись до УКУ, щоб розпочати робочий день. Якась бабуся, намагалась перейти дорогу, і шукала когось, хто б міг їй допомогти. У ранкову пору, кожен, як і пан Ігор, поспішав на роботу чи навчання, чи мав купу інших справ, і зовсім не мав часу, аби перевести бабцю через дорогу. Пан Ігор, також, спочатку її не помітив, і у швидкому темпі, пройшов повз неї. Тоді він почув, як хтось сильним голосом кликав: "Ангеле земний, зупинись!" Пан Ігор сказав, що не звернув на це уваги, і мовчки, не оглядаючись, йшов далі. Тоді голос зробився сильнішим і хтось знову промовив йому в спину: "Ангеле земний, зупинись!". Тоді він спантеличено повернувся, і побачив бабусю, яка втретє сказала: "Ангеле земний, зупинись!". Професор підійшов до бабусі й запитав, чи вона звертається саме до нього. Бабця нічого не відповіла, лишень мовчки показала палицею на пішохідний перехід. Пан Ігор, допоміг перейти їй дорогу і в спокійному темпі пішов на роботу. Він сказав нам, що після того випадку, завжди старався бути уважним і знаходити час для кожного, кого він зустрічав на своєму шляху.

 

Згадуючи цю історію, хочеться лише розпачливо крикнути у простір цього світу, що вмить осиротів, коли ми всі дізнались про втрату нашого Мудрого Вчителя, Дорогого Приятеля, Доброго Християнина: "Пане Ігоре, Ангеле земний, зупинись!" 

Від себе особисто і від імені нашої групи, усіх студентів-істориків випуску 2016 року УКУ, складаємо найглибші співчуття дружині Ірині, дочці Соломії та всій університетській спільноті. Дякуємо Богові за дар зустрічі з паном Ігорем у житті кожного з нас, огортаємо його у своїх молитвах. Світла і вічна пам'ять.

20.12.2020. A.D.

Львів-Мюнхен

Щиро, Іванка Захаревич

Фото з особистого архіву та архіву УКУ.

Ігор Медвідь, керівник проектів і програм Інституту релігії та суспільства УКУ

Ось вже кілька годин мені не віриться, що хвороба його здолала, а не він її. Сьогодні відійшов професор Ігор Скочиляс. Я пригадую, як познайомився з ним у домі тодішнього ректора УКУ о. Бориса Ґудзяка у 2009 році. Отець-ректор сказав, що то наш майбутній декан. Я ще тоді не здогадувався, наскільки нам пощастило, і що то буде мій улюблений з деканів, а їх у мене було кілька. Він був з тих, про яких хочеться сказати "я хочу бути схожим на нього" – ввічливим, чуйним та відкритим. Часто ми зверталися до нього з нашими проблемами, які він не залишав поза увагою. Завжди цікавився думкою студентів. 

Професор Скочиляс був професіоналом у своїй справі –  прикладом для всіх нас, яким повинен бути фаховий історик. Страшенно працьовитий та жертовний у своїй діяльності. Пригадую, коли  історична програма у 2012 році проходила чергову акредитацію, то він працював у деканаті до півночі. 

Раз у розмові признався мені, що бюрократичні обов'язки займають чимало часу, а він – не може не робити історичних досліджень, тому робить їх в позаробочий час, від чого часом страждали найближчі. Знаю, що як йшов у відпустку, то віддавав дружині телефон, бо інакше робота від нього не відчепиться. Через великий об'єм обов'язків і бажання фахово все зробити, він часом не встигав, що є типовою хворобою нинішнього часу. Що більше робиш, то більше не встигаєш. Пригадую кумедний епізод, як його студентка Іванка Захаревич "зловила його в коридорі з бажанням поговорити про її магістерську", а він чесно з переляканим виразом признався, що ще не готовий про неї говорити.

З великою приємністю пригадую, як п. Ігор разом із дружиною п. Іриною їздили з нами в експедицію в с. Ґораєць, аби відновлювати занедбаний український цвинтар. Завжди виважений, спокійний, стресостійкий, мудрий та жертовний – він був хорошим лідером групи. З ним я почувався спокійно та впевнено. 

У листопаді 2013 року я в останній момент долучився до групи студентів, яка на чолі з професором збиралися на Євромайдан. Він тоді підійшов до мене і сказав, що хоче довірити зберігання грошей для харчування та інших потреб групи. Я дуже боявся їх загубити, тому почав щось бубоніти і відмовлятися, бо не почувався, що справлюся. І тоді він мені сказав: "Ігоре, Ви маєте взяти на себе відповідальність". Спокійно і впевнено – це додало мені сил. Я знав, що я не можу його підвести, тому маю взяти цю нішу, так само, як він бере на себе куди важчі ноші. 

Пригадую, як 6 грудня 2013 року, ми з ним удвох поверталися з Києва і багато розмовляли про Майдан і що буде далі. Він тоді сказав: "Ми дійшли до тієї межі, що тепер або Майдан переможе або нас (УКУ) закриють". Було тривожно, але ми це пройшли. Коли з кимось проходиш крізь випробування, то ця людина стає тобі ближчою. Також згадується мені кумедний епізод з Майдану, коли він загубив шапку і повсюди її шукав, запитуючи всіх і мене чи не бачили її, бо як він приїде без шапки, то дістане прочухана від дружини за те, що загубив. Здається, ми тоді пішли на Майдан і там була можливість взяти собі іншу шапку. 

 

З ним було легко. Він не ускладнював і не спрощував. Він вмів тверезо оцінити ситуацію. Він мав стержень. Той стержень – то була віра. Часто бачив його у каплиці УКУ на вулиці І. Свєнціцького чи в церкві Святої Софії – Премудрості Божої серед тих, хто приймав Пресвяту Євхаристію. Для нього християнство було не тільки предметом дослідження – він ним жив. Жив глибоким християнським життям і це дуже відчувалося при спілкуванні.

Ставши проректором з наукової діяльності, п. Ігор був у складі комісії, яка підтримала моє подання на ґрант "Повір у себе", аби написати книжку "Пророк чи єретик? Релігійний світогляд Івана Франка та його взаємини з духовенством". Я відчував його підтримку та довіру на звітних колоквіумах, які проходили всі стипендіати. Він був серед тих, завдяки кому ця книжка, я сподіваюся, невдовзі вийде. У книзі, яка зараз передана до видавництва, я у подяках згадую і п. Ігоря. Я не планував ніяких присвят у своїй книжці, але сьогодні я відчуваю, що хочу присвятити її "Світлій пам'яті професора Ігоря Скочиляса". Мені досі не віриться, що він відійшов. Смерть – це боляче. Але життя зобов'язує брати на себе відповідальність, аби йти далі. Такі світлі люди, як п. Ігор надихають. Вони є живим свідченням присутності Бога. 

Мої співчуття дружині Ірині, доньці Соломії, а також всій спільноті УКУ, для якої – це теж непоправна втрата.

 

P.S. Колись з Іванкою Захаревич ми жартували, що Ігор Скочиляс, коли посміхається, то мружиться і стає схожим на кота. Як ось на цій світлині. Саме таким він і запам'ятається мені: усміхненим, добрим та мудрим! Хай його душа в мирі очікує на Воскресіння з мертвих! Дякую, п. Ігоре, що були в моєму житті! Сподіваюся, що колись ще зустрінемося… там, де немає смутку та печалі!

о. Лука Михайлович, священик духовно-пасторального відділу УКУ, духівник університетських спільнот

Ігор Скочиляс не був моїм близьким приятелем, але ми декілька разів спілкувалися дуже змістовно, тепло і невимушено.Він належав до осіб, у яких посмішка не була включеною на миті акцією, а змістом його особи. Він виглядав щасливим і це було важко не помітити…

Я добре пригадаю де саме він любив молитися у храмі, де був його улюблений столик в університетській трапезній. Здається, ніколи не зникнуть з пам'яті його змістовні наукові виступи, мене ніколи не полишить минулорічне ділення Божим словом у четвергове післяобідня разом із іншими працівниками УКУ на Свінціцького. Він якось по-особливому тепло дякував за спільну бесіду на один із текстів на послання до коринтян. 

Здається, у кожному з нас він написав свою світлу історію, яку, у мене відчуття, він не довершив. Ігор ніби не все сказав, зробив, дослідив… Але у дар нам він полишає безліч світлин своєї неймовірно теплої посмішки… Ми успадковуємо від нього у різдвяний дарунок тепло знимок цієї вельми талановитої і світлої людини. 

Собі і всім так і хочеться сказати: нам не під силу тримати під контролем життя особливо у цей складний час, але ми можемо цінувати і любити один одного. А у тих, що читають ці слова усе ще є час, щоб посміхатися так, як це вмів робив Ігор…

Вічна пам'ять, Ігорку! 

Я вірю, що ми ще обов'язково одного разу там побачимось!

 

Юрій Чорноморець, доктор філософських наук, богослов і релігієзнавець 

Ігор Скочиляс був найкращим. Це просто факт. Так само він був найскромнішим, думаю навіть зайве про це свідчити… Мені безмежно жаль пана Ігоря, його родину, УКУ і УГКЦ. Безмежно жаль, бо цієї втрати не компенсувати. Плачу і ридаю, бо таких професорів у Церкви та університету завжди бувають одиниці на покоління. А він взагалі був унікальним. Безмежно унікальним.

Часопис "Патріярхат"

Сьогоднішнього недільного вечора, 20 грудня 2020 року, від ускладнень спричинених коронавірусною інфекцією, помер один з когорти наших авторів – світла і добра людина, відомий український історик, археограф і викладач УКУ д-р Ігор Скочиляс. Зовсім недавно ми домовлялися з ним про наступну статтю, але не судилося… Зі шпиталю написав нам: "Вчора потрапив у лікарню з коронавірусом, тож не встиг дотягнути свій текст. Як одужаю, то повернемося до цього. Перепрошую!"

Справді серце крається від того, що Господь у середині життєвих літ переніс світлу душу пана Ігоря до вічності, але молимося, щоб ця вічність була для нього блаженством споглядання світла Божого лиця.

Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким і колегам д-ра Ігоря Скочиляса (5.IV.1967 – 20.ХІІ.2020).

Єднаємося з ними у молитві.

Олег Правець, доктор Богослов'я

До мене дійшла дуже сумна звістка про те, що після виснажливої боротьби з коронавірусом, упокоївся видатний історик Ігор Скочиляс (05.04.1967-20.12.2020).

Був моїм викладачем, добрим знайомим і колегою. Дуже добра, щира і світла людина …

Прошу про моливу за його упокій.

Нехай Господь прийме його в свої небесні обителі, де немає ні болізні, ні зітхання, ні печалі, але життя безконечне і сотворить йому вічную пам'ять.

Килина Куровська, випускниця УКУ

Неймовірно сумно чути такі новини.

Пан Ігор був моїм першим науковим керівником, коли я тільки вчилась захищати наукові роботи.

Він завше вітався та вітав з усмішкою і я не пам'ятаю його навіть трішки роздратованим за все своє навчання в університеті. Добра та світла Людина перш за все і чудовий історик.

Пане Ігор, нехай Вам там буде добре і спокійно!

Вічна пам'ять!

Галина Пастушук, доцентка кафедри теології в УКУ

Останні дві ночі він мені снився, ми говорили про якесь таємничо важливе видання в рамках проєкту "Київське християнство". Ми ще від вересня планували зустрітися. То те, то се, а потім гаратнув ковід. Його аспірант Іван Альмес казав мені про "стабільно важкий стан"… Нема-нема більше з нами Ігора… Нема. Глибочезний сум. Стільки планів, розмов про майбутні проєкти в УКУ і поза УКУ. Обірвалося життя особи, котра поєднувала у собі благородність, чесність, талант і працьовитість науковця, глибоку автентичну віру і товариський дух, невгасиму радість буття і вміння влучно пожартувати, здатність пірнати на глибини і виточувати звідти правдиві скарби… Один із стовпів гідності, честі і наукової прецезійності. Це глибочезна як прірва втрата. Таких людей нашому українському суспільству Господь дарує як певні знаки-маяки… Дякую Богові за честь пізнати пана Ігора. Дякую за таке багате і наповнене змістом життя. Дякую за приклад і натхнення. Упокой душу, Господи.

Дмитро Шеренговський, заступник проректора з навчання, викладання та міжнародної діяльності УКУ

Яка ж неймовірна втрата для нас всіх. Не рідко зустрічав п. Ігора далеко за вечір, як виходив з кампусу і він завжди піджартовував: "Не хворійте на укушну хворобу, не перепрацьовуйте". А сам палко нею хворів – адміністрував, досліджував, надихав і том за томом писав. Як же болісно, що ковід змусив його зупинитися.

Вічна і світла пам'ять, п. Ігоре. Ви і так були прикладом для багатьох, будете ним і далі.

Теодор Ґудзяк 

Завжди мав приємність від, здебільшого, випадкових зустрічей з Ігорем Скочилясом в УКУ. Подобалося, що історією Церкви займається такий доброзичливий, завжди усміхнений чоловік. Знайшов у фотоальбомі неординарну, непостановочну знимку. (В інституті історії церкви УКУ). На жаль, все вже в минулому. Оксана Ґудзяк  +2015 р. Б. Ігор Скочиляс  +2020 р. Б.  Вічная пам'ять. Щирі співчуття родині.

Юліана Татьяніна, аспірантка УКУ

Сьогодні не стало мого наукового Вчителя – д-ра Ігора Скочиляса. Людини, яка мене сформувала. Він був оптиміст, завжди усміхався, реалізовував дивовижні наукові проекти й завжди був готовий допомогти. Мені бракне доречних слів й усвідомлення надходить дивними хвилями. Я не можу уявити Львів і УКУ без п. Ігоря. В його кабінет завжди можна було прийти.

Він ніколи не відмовляв у зустрічі… Мої щирі співчуття п. Ірина Скочиляс  та всій родині.

Петро Дідула, відеограф Відділу інформації та маркетингу

З Ігорем Скочилясом та його дружиною Іриною ми мандрували до його рідних Циган на Тернопільщині восени 2016 року для того, щоб саме там зняти щось найважливіше до його історії. Ігор просто собі не уявляв, як можна зрозуміти ґенезу його як історика, не побувавши на Борщівщині. І це мало сенс. Тільки там можна було зрозуміти, що справжній історик виростає з любові до свого краю і бажання ділитися цим своїм досвідом з іншими. Спочивай, дорогий Друже, в Бозі. Твоя Борщівщина вже міцно вросла корінням в Українське Небо.

Христина Кутнів, випускниця УКУ

"Чи можна тут світло включити?" – такими словами починається фільм "У пошуку втрачених століть" про Ігоря Скочиляса.  Без перебільшення з такими словами він заходив в душу і серце нас – його студентів.

Найбільше мене надихало спілкування електронною поштою з паном Ігорем.. Сьогодні переглядаю і плачу… За всі роки жодного мого повідомлення не залишилося без відповіді… Жодного…

Завжди окрім змістовної відповіді на чисельні питання і прохання він знаходив час на слова підтримки, віри чи просто доброго слова…

Ці повідомлення занадто особисті, щоб представляти їх на огляд фейсбуку.

Залишу тут частинку одного з останніх.

Опісля довгих академічних пояснень пан Ігор пише:

"…Попри всю працю у Великодній піст бажаю Вам гармонії, душевного спокою та молитовного заглиблення із вірою з Божий Промисел і Боже Провидіння, яке нами провадить… Тримаймося з Богом! Щиро Ваш у Христі, Ігор…"

 

Так часто його повідомлення завершувалися словами: "Тримаймося з Богом"! Це так багато і унікально, коли викладач є водночас духовним провідником і мимоволі розставляє так правильно акценти… Шкода, що усвідомлення цього відкривається лише згодом.

Інститут Історії Церкви

Ігор Скочиляс був християнином, учнем і вчителем, науковцем та будівничим, борцем і Людиною! "Ad fontes", "сидіння під смоковницею", "євхаристійність", "сопричастя", "відроблю плугом і косовицею", – ці фрази і вирази, які він часто любив повторювати, якнайкраще характеризують його характер і життєву позицію.

Професор Скочиляс завжди був простий у спілкуванні, відкритий до інших, любив посміятися і просто випромінював світло та оптимізм. Саме таким він і залишиться у нашій пам'яті.

Світла і Вічна Тобі пам'ять, Друже і Вчителю!

Хай Господь упокоїть його душу та кріпить опечалену родину!

Наталя Малицька, працівниця науково-організаційного відділу УКУ

Вічная пам'ять Вам, Дорогий мій пане Ігорю! Дякую що солідаризувалися зі мною у важкі моменти мого життя, що "невидимкою", непомітно були поруч і вміли дуже інтелігентно підтримати та підняти на дусі!

Христина Корецька, випускниця програми "Історія" УКУ

Багато емоцій і немов плівка зі спогадів перед очима.

Як на цвинтарі в Горайці власноруч, не цураючись і не зважаючи на статус декана гуманітарного факультету, відкопуєте українські надгробки і розказуєте про їх унікальність нам, таким зеленим і молодим, вчите цінувати те, що важливо, те у що так вірили і для чого так тяжко і багато працювали.

Як знали, пам'ятали і називали кожного студента на ім'я, навіть якщо не бачили декілька місяців і десь випадково зустріли в центрі міста.

Як, як, як…?

Прийми Боже в місці світлому, де немає болю, ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне.

Оля Чміль, випускниця програми "Історія" УКУ

Дорогий і найкращий, я пишаюся, що мала честь мати такого ментора як Ви. Я навіть не можу уявити чи все би так склалося без Вас. Цьому світу не вистачатиме цієї безмежної любові та доброти. Дуже сумно і боляче.

Сьогодні ми втратили одного з тих найкращих, яких не завжди щастить зустріти у житті. Дякую пане Ігор за цю зустріч!

Вічная пам'ять!

д-р Богдан Лазорак, директор Державного історико-культурного заповідника "Нагуєвичі"

Українська наука і культура непоправно втратила ще одного титана наукової праці…

Помер відомий історик Української церкви, професор, доктор історичних наук, автор концепції "slavia unita contra slavia ortodoxa", один із перших аналітиків комплексного архіву історії унійної церкви XVI-XVIII ст., засновник проєкту видань "Київське Християнство" та мій перший опонент Ігор Скочиляс!

Світлая і вічная пам'ять і щирі співчуття родичам, колегам із Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства НАН України та усій науковій школі УКУ від колективу Літературно-меморіального музею Івана Франка в Нагуєвичах.

Оксана Вінниченко, викладачка Гуманітарного факультету УКУ

Сьогодні осиротіли Донька і Дружина… Сьогодні осиротіли всі, у чиїх серцях він був і всі, кого він мав у серці і згадував у молитвах… Сьогодні осиротіла Україна, в'ялі ноги якої він підпирав своєю спиною… Церква втратила того, хто прикладом показував те, яким християнином потрібно бути… Втратила непересічного історика світова наука… Втратили студенти, які знали і ще не знали його… Втратила університетська спільнота, яка була частинкою його самого…

Повідомлення Пана Ігора з лікарні були такими радісними, оптимістичними. Він вірив, що за 20- 30 днів повернеться до роботи. Останнє, про що він мене попросив подбати про двох його студенток з 2 курсу, курсовими яких керував. 4 грудня написав, що приходить до норми і постійно читає Псалтир… надіслав три  останні смайлики…

В цьому він весь молитва, студенти і радість, якою він ділився з усіма нами…

Пам'ять про Ігоря Скочиляса ще не скоро поверне нам посмішки.  Окрім молитов за його спасіння маємо продовжити справу його життя і розвивати проєкт та ідею "Київське християнство".

Вічна пам'ять! Спочивайте з миром, дорогий Пане Ігоре!

 

Наталя Могильна, випускниця програми "Історія" УКУ

Сьогодні не стало дуже доброї людини. Важко в це повірити. Пан Ігор завжди допомагав і ніколи не відмовляв в допомозі. Співчуття рідним. Вічна пам'ять. Дякую вам за вашу допомогу у важкі часи і доброту.

Марія Мартиненко-Гупало, асистентка кафедри богослов'я УКУ

Досі не можу повірити, що його немає з нами… Він був неймовірно чуйний до студентів, пригадую, я з паном Ігорем познайомилась на прощі першокурсників до Страдчу, він майже всю дорогу допомагав мені нести мій важкенький рюкзак… Тільки потім я довідалася, що це декан Гуманітарного факультету. Він усіх огортав турботою.

Оксана Ядвічак, випускниця програми "Історія" УКУ

Не хочу і не можу повірити, що сьогодні професор Ігор Скочиляс, керівник моєї магістерської роботи відійшов у Вічність.

Давно не плакала, як сьогодні, пан Ігор завжди розумів студентів, як батьки розуміють дітей.

Співчуваю родині за таку втрату.

Вічная Пам'ять!

Наталія Скочиляс, сестра 

Сьогодні о 15.30 перестало битися серце мого найдорожчого братчика, наставника, порадника, друга і БАТЬКА-Скочиляса Ігоря. Я не знаю, не вмію, не можу собі уявити! Як тепер без ТЕБЕ, мій дорогенький. Я щоразу натискатиму кнопку виклику з надією почути твій голос, твою пораду, порадіти твоїм успіхам, почути твої плани… Ми не могли і декількох днів без спілкування, а на дні народження чи смерті найрідніших нам людей-лунав дорогий серцю голос: "А ти пам'ятаєш який сьогодні день?"

"А як можна про цю дату забути?" – у відповідь

 Таких як ТИ більше немає.

Ти вмів бути різним. Я неодноразово бачила ТВОЇ виступи з високих трибун, раділа і плакала одночасно. І завжди ТИ всі свої досягнення присвячував нашим покійним батькам, дякував за розуміння дружині і донечці… ТИ був ангелом на землі – так тебе називали студенти. ТИ віддавав всю свою любов потребуючим, був милосердним, люблячим, щирим християнином, порядною людиною, ніколи не чекаючи подяки чи винагороди взамін… ТИ був прикладом для наслідування!

Тобі єдиному я ніколи не розповідала свої жалі, переживання, невдачі… Не могла. Не мала права ТЕБЕ засмучувати!

Ми завжди з сестрою чекаємо ТЕБЕ на Великдень чи Різдво, а як без ТЕБЕ?! Я поки що не можу, не вмію говорити чи думати про ТЕБЕ без сліз, але я обов'язково навчуся поглядом у небо з посмішкою на обличчі, дякуючи Богу за ранок чи прожитий день, вітатися з ВАМИ – моя дорогенька Небесна Родино! А ВАС все більшає!

У своїх смс з лікарні ти завжди писав: "люблю вас!" І твоя остання смс: "передавайте вітання моїм ДОРОГИМ ЦИГАНАМ!" Дякую за ваші молитви! 

Ми ТЕБЕ дуже-дуже любимо!

Пам'ятаю я, Господи, що коли послав Ти нас на світ, як рабів Своїх, то прийде час – і Ти покличеш нас знову до себе. Але від очей наших закрита воля Твоя…

Спи спокійно, мій найдорожчий Ігорчику! Увійди в радість Господа Твого!

Зі святими упокій, Христе, душу померлого Ігоря, де немає ні хвороби, ні журби, ні смутку, а життя безконечне…

Хочу щиро подякувати всім-всім, хто щиро молився за виздоровлення нашого дорогого Ігорчика! За ваші пожертви на його лікування! Нехай Господь віддячить вам сторицею!

А зараз, коли Всевишній забрав його душу, прошу – прийми її (душу) в Царство Твоє Небесне!

А Вас  всіх, хто знав Ігоря, прошу про щиру молитву за упокій Його душі!

Богдана Тараніна, аспірантка УКУ

Пане Ігоре… Не встигла подякувати, не встигла вибачитись, завдавала занадто багато клопотів простроченими дедлайнами. Якби то знати наперед, не пропустила би мабуть жодного семінару, жодної лекції. Неможливо повірити в те, що більше ніколи не почую: "Ну що там, Богдано?" Неймовірна людина, завжди посміхався. Немає слів. Є люди хороші, є дуже хороші, а є пан Ігор. Завжди за все переймається. Завжди і всім намагається допомогти. Пам'ятаю своє іспити в УКУ – тоді в мене вкрали рюкзак з усім, що там було – і він дуже підтримав мене в той момент. Підтримав людину, яку фактично не знав.

Науковий керівник, який завжди стіною за своїх.

Як людина – один з найкращих, кого мені доводилося зустрічати в житті.

Завдяки йому я у Львові, завдяки йому я не здавалась.

Остап Середа, доцент кафедри історії УКУ

Сьогодні – важка сумна звістка про передчасну смерть мого старого приятеля і колеги, а також безпосереднього шефа на кафедрі історії УКУ, Ігоря Скочиляса.

Ми добре зналися з Ігорем ще з літа 1988 року, з археологічної студентської практики в закарпатських Ратівцях. Ігор завжди був завзятим ентузіастом усіх справ, за які брався, справжнім фанатом історичних студій, доброзичливим, сердечним приятелем.

У 2015 році я отримав від Ігоря запрошення перейти на викладацьку працю в УКУ, за що завжди йому буду вдячний. Хоч чимало його часу йшло на "малювання парканів" (так інколи казав про університетські адміністративні обов'язки), Ігор завжди світився від відчуття наукового відкриття. Був зразковим вченим і організатором науки, на ньому тримався світ уківських істориків.

 

Ірина Папа, аспірантка УКУ

Коронавірус "забирає" життя кращих… Цей danse macabre "вбиває" віру в різдвяне диво… І змушує нас згадати, що "memento mori" – це не тільки латинський вираз…

Не стало професора Ігоря Скочиляса… Це величезна втрата для його родини,  української гуманітаристики, наукової спільноти і всіх тих, хто знав пана Ігоря, мав нагоду з ним працювати, вчитися в нього…

Прощальне слово Глави і Отця УГКЦ Блаженнішого Святослава

Із великим сумом сприйняв я звістку про те, що після ускладнень від коронавірусу повернувся до дому нашого Небесного Отця Ваш чоловік – Ігор Скочиляс. Прийміть мої щирі співчуття та запевнення в молитвах за новопреставленого.

Пан Ігор, за свідченням багатьох, усі свої таланти: гострий розум, наполегливість, терпеливість – поклав на вівтар науки. Цю любов до науки він перейняв від свого учителя, визначного історика Ярослава Дашкевича, не тільки примноживши її своїм життям і клопіткою працею, а й запаливши нею сотні юних сердець. Віримо, що його послідовники завжди пам'ятатимуть свого улюбленого викладача у своїх молитвах.

 

Особливою рисою покійного професора була його людяність. Студенти, колеги-викладачі, співпрацівники в різного роду проєктах, якими займався пан Ігор, запам'ятали його як особу, котра мала дар тонко відчувати іншу людину, а особливу ту, що в потребі. Своїми словами та вчинками він відкривав їй обличчя Небесного Отця, який добрий до всіх.

Сьогодні Господь відкриває перед ним небеса, даруючи йому радість споглядати Свою славу, а Вас і Вашу родину наділяє ще одним небесним заступником, який випрошує для вас потрібні ласки.

 

Нехай Ваша молитва в наміренні покійного буде милостинею, через яку Ви сподобитеся від Господа потіхи, а Ваш чоловік – прощення гріхів. Хай Небесний Отець зарахує йому всі старання, які він доклав для Його слави та добра людей.

Слово Президента УКУ, Архиєпископа і Митрополита Філадельфійського УГКЦ у США владики Бориса Ґудзяка

о. Юстин Бойко, богослов

Учітеся… Думайте… Свого не церайтесь!

Кілька думок з приводу переставлення до вічності Ігора Скочиляса

Вчора я не міг написати ані речення. Мені потрібно було часу, щоб все переосмислити, потрібно було перебути у мовчанні. Навіть для мене, священника, який щоденно стикається з людською бідою, людськими хрестами, вістка про смерть Ігора Скочиляса постала як грім серед ясного неба. Я знав, що він хворий, ще минулого тижня ми спілкували телефоном, коли він був в лікарні. Розумів, що хвороба підступна, але надія на те, що все вийде на добро, була більшою понад усякий сумнів.

Серед тих людських хрестів найбільшою таємницею і водночас неминучою стежиною на дорозі спасіння є смерть. І хоча у житті ми дуже добре розуміємо цю істину, то, однак, коли вона стається на наших очах, ми досить часто завмираємо. І без віри і довіри до Бога цю безодню смерті неможливо перейти.

Вчора і сьогодні я прочитав дуже багато чудових споминів про Ігора від колег по науковій діяльності, студентів, громадських діячів, церковних ієрархів і звичайних пересічних людей. Тих споминів виявилося так багато, що, читаючи їх, складається враження, що коло тих, хто пише про Ігора Скочиляса охоплює майже усі сфери життя Церкви і суспільства. І все це говорить про нього – він був Людиною!

 

Чому я пишу ось цих кілька рядків ? Тому, що так мені велить моє сумління! Я дуже вдячний Богу за те, що у моєму житті перетнувся з Ігорем Скочилясом. А було це дуже давно – 1995 рік, коли в Уніській Лаврі, яка тільки підносилася з руїн, організовувалася перша Літня богословська школа. Щоправда, ми зустрічалися кілька разів і раніше при Студитському Монастирі св. Обручника Йосифа (вул. Винниченка, 22), де на той час розміщувався Інститут Історії Церкви, але тільки вітаючись християнським привітом. Але в Уневі, в часі Літньої богословської школи Ігора Скочиляса неможливо було не зауважити – його постійна усмішка і щира любов до Бога були прикметами, які можна було прочитати і на його обличчі, і у його поведінці. Таким я його собі тоді запам'ятав.

Минали роки, життя кожного учасника першої Унівської Літньої богословської школи розкидало по різних закутках. Ми час від часу перетиналися, але то були спорадичні зустрічі за кавою.

Коли розпочався Майдан, ми з Ігорем знову зустрілися. Та цього разу почали дійсно співпрацювати. Але не про це, хочу розповідати. Я хочу звернути увагу на те, що було закладено Ігорем Скочилясом як науковцем і що переломило хід історії Церкви в Україні. На даний час це видно тільки для дослідників і науковців, але згодом це стане видимим і для багатьох людей, необізнаних у темі.

Мова йде про наукову серію "Київське християнство", автором та ідейником якої був саме Ігор Скочиляс. Неодноразово я чув від нього, як він говорив, що без знання джерельних документів та солідних наукових опрацювань пов'язаних з Київським християнством не слід очікувати ані патріархату, ані так бажаної єдності Київської Церкви. Зрештою, ці терміни, які вживаю є термінами його авторства.

Хто брав участь у міжнародних наукових конгресах, присвячених Київській Русі і її спадщині, міг легко зауважити, що головним рупором виступали постійно російські вчені, які дуже часто інтерпретували давні літературні джерела у ідеологічному світлі.

Ігор Скочиляс зламав цілковито цей науковий монополізм російських вчених (дуже часто з радянським минулим), заявивши відважно, що ми самі можемо і маємо про себе говорити! Ба більше, ми можемо про себе сказати набагато більше, ніж ті, які про нас говорять без нас. Він справді був одним з тих, яких у науковому світі зламав гордий хребет "русского мира", який віками намагався і намагається дальше стерти пам'ять про Українців і Україну з лиця землі.

 

І ще одне. Якщо колись наступить (а я в це вірю без застережень) бажана єдність Київської Церкви, серед людей, які торували дорогу до цієї єдності ім'я Ігора Скочиляса буде вписане золотими літерами. Бо започаткована ним серія "Київське християнство" є вже готовою на майбутнє платформою, яка покаже нам, на чому слід відновлювати єдність Київської Церкви.

Уявляю собі, якби я ці слова сказав Ігореві просто у вічі. Він би усміхнувся з притаманною йому покорою, сказавши: "Отче, понизьте обороти, не перебільшуйте!" Але справді я переконаний у цьому, що зараз пишу.

Я прекрасно знаю, скільки нервів, труду і терпінь йому довелося пережити від чужих і своїх, але він мужньо вистояв! Він дуже нагадував мені митрополита Андрея Шептицького, особливо у вмінні прийняти і нести свого і чужого хреста. Він добіг до кінця, зберіг віру, а тепер прийняв вінець, що йому приготовив Господь!

Ігор Скочиляс залишив нам як свого часу Тарас Шевченко свій заповіт, яким закликає вчитися, досліджувати своє і свого не цуратися, але ним гордитися!

Ким для мене у пам'яті залишиться Ігор Скочиляс ? Ревним християнином, великим патріотом України, неперевершеним дослідником історії, промоутером єдності українського суспільства і Української Церкви!

Боже, дякую Тобі, що ставиш таких чудових друзів на моїй життєвій дорозі!

Прийми душу вірного раба Твого, Ігора, з праведними і святими!

Вічная пам'ять!

Максим Осадчук, аспірант УКУ

Надзвичайно світла була людина, не кажучи вже про те, що першорядний науковець. Поруч з професором Скочилясом, завжди всміхненим, енергійним і натхненним, хотілося жити, зростати і мріяти про велике. Вдячний УКУ за можливість вчитися, працювати і спілкуватися з паном Ігорем. Вічна пам'ять

Андрій Левицький, випускник УКУ

Це один із тих людей, який справді "не боявся іти вперед".

Я пригадаю, як ми разом їздили на Майдан, як він, попри загрози, був з нами. Як разом із ним ми ходили на зустріч із студентами Києва.

Він був дуже щирим і завжди радий був зустрічі! Дякую Вам!

Леся Семираз, працівниця Деканату Гуманітарного факультету (2012 р.)

У нашій пам'яті залишиться Його усмішка, тепло і добре серце. Він дуже любив  Церкву, людей… У нелегкий період в моєму житті, під час важкої хвороби мого батька, Він був для мене не тільки добрим моїм керівником, а великою  підтримкою. Всіляко сприяв щоб я мала можливість  якомога більше побачити краси в цьому світі. Ніколи не думала що так швидко буду писати спогади про Вас. Вічная пам'ять, мій дорогий п. Ігорю!

 

Факультет прикладних наук сумує разом зі спільнотою Українського католицького університету з приводу передчасного відходу у засвіти професора Ігоря Скочиляса.

Для нас професор Скочиляс був надійним другом і колегою завжди готовим допомогти та підставити дружнє плече. Зусилля Ігора у розвитку науки в УКУ допомогали нам становити науку на факультеті. Принциповість Ігора в питаннях академічної доброчесності мотивували нас плекати доброчесність. Християнська постава Ігора робила нас кращими людьми.

Сумуємо разом з родиною та всією спільнотою УКУ.

Вічна пам'ять та Царство небесне Ігореві Скочилясу.

Cтаття Володимира Маслійчука  "Простір втрати. Ігор Скочиляс"

Я пам'ятаю досить приблизно, де познайомився з Ігорем, гадаю то був кінець 2003 чи початок 2004 року. Напевно, що в Києві, мабуть в Музеї Грушевського, що умостився тоді в кількох кімнатах у теперішньому Українському домі (на Європейській площі), а може в академічному Інституті української археографії (на Трьохсвятительській) так само напевно, що нас познайомив Ярослав Федорук, а Ігор приїхав до Києва з Володимиром Пришляком. Їх усіх єднав Львів, а Ярослава з Ігорем –  учнівство у Ярослава Дашкевича. Львів, Дашкевич, Грушевський, паралельні офіційним наукові заходи щодо подій 1654 р. – теми розмов, ми всі молоді кандидати наук, принаймні на сімнадцять років молодші ніж зараз. Ігор був (тяжко вживати те в минулому часі) дотепним оповідачем особливо, коли йшлося про подорожні пригоди та згадки про часи навчання і перших наукових кроків, оповідав він дуже кумедно, вичікуючи на враження і сам бувало сміявся першим зі своїх численних зауваг та історій. Принаймні, я його саме таким пам'ятатиму.

Повний текст тут

 

Марко Климовський, студент магістерської програми "Історія" УКУ

Пам'ятаю, як пан Ігор читав нам лекції ще на І курсі. Завжди заходив до кабінету зі своєю характерною усмішкою і примруженими очима. Багато було у ньому добра, завжди був дуже чуйним до проблем студентів, до їх запитань, легкий у спілкуванні, вмів не тільки розповідати, а й уважно слухати і влучно жартувати. Коли я зустрічав його на коридорах, навіть після завершення його курсу, то він завжди перший вітався, подавав руку, питався як навчання, цікавився як мені курси цього року, що запам'яталось, що сподобалось, а над чим треба ще попрацювати. Важко усвідомити, що його вже нема, що більше не зустрічатиму його в коридорах УКУ, що він усміхнений більше не подасть руку і не запитає: "як справи?". Завжди його пам'ятатиму саме з тою  усмішкою і примруженими очима.

 

Оля Стасюк, студентка магістерської програми "Історія" УКУ

Цього року, у березні, пан Ігор організував екскурсію для істориків та культурологів у Національну галерею ім. Андрея Шептицького. Ми обговорювали з ним стародавні ікони, а потім мали семінар-дискусію у самому музеї – такий, як він любив, із застосуванням різних іноземних концепцій до українських реалій, із пошуком спільного та відмінного. Пан Ігор був дуже хорошим науковцем, одним з найкращих. Потім ми роз'їхалися додому, не підозрюючи, що за тиждень почнеться карантин і для магістрів ці офлайн-заняття в УКУ взагалі стануть останніми. Пан Ігор проводив наступні заняття онлайн, із звичним фоном білих вишитих рушників, із незмінною усмішкою. Потім цілою спільнотою ми раділи новоствореному Центру релігійної культури в УКУ і будували подальші плани, "після карантину". Але деякі з нас вже не побачили пана Ігоря інакше, як на екрані.

Насправді дуже важко повірити у те, що сталося. Пан Ігор був дуже світлою, відкритою людиною, хорошим спеціалістом, глибоко віруючим християнином. Він завжди приходив на Загальноуніверситетські літургії, їздив на закордонні гранти та конференції з історії Церкви і привозив звідти нові ідеї, натхненно розповідав про них. Він описував релігійний досвід завжди якось інакше, глибше, яскравіше. Бог прикликав його до себе у час, коли таких людей Україні дуже бракує. Але я щаслива, що мала честь бути знайомою з паном Ігорем, бувати на його лекціях, спілкуватися з ним в позанавчальний час. Спочивайте в Бозі, пане Ігорю. Ми Вас дуже любимо!

Денис Коляда, випускник УКУ

Не міг повірити й досі не віриться, що пан Ігор Скочиляс відійшов у дім Отця. В дім того, про кого він з таким теплом згадував. Цей чоловік був усмішкою Господньою. Він посміхався, а ти бачив у тій усмішка люблячого Бога.

Я був студентом УКУ, а пан Ігор деканом Гуманітарного факультету. Та ні, він був його татусем. Бо до декана зазвичай не приходять з особистими проблемами, а до пана Ігоря ти приходив за теплом.

Чітко пам'ятаю, як на першому курсі пан Ігор підійшов і запитав про настрої студентства, що до Революції Гідності. Я щось таке сказав, щось досить не чітке, але з тим що студенти готові і хочуть їхати до Києва. правда боявся, як відреагує на це декан, адже пам'ятаємо яка тоді була ситуація. на мій великий подив пан Ігор тоді сказав, значить треба організовувати виїзд… І то була ціла пригода, адже на автобусах ми виїхати не змогли, прийшлося шукати квитки на потяг. Пам'ятаю як дружина пана Ігоря в маленькій квартирі на Хорива готувала нам їсти, пам'ятаю як йшли з ним від Майдану до Подолу і він розповідав про свою юність. Вона не була легкою, але ця посмішка все переводила в перспективу гумору.

Він був неймовірно працьовитим і водночас завантаженим чоловіком, але завжди, дійсно завжди, находив час на розмову. Він був з тих людей про яких Клайв Льюїс написав: "По справжньому зрілі люди завжди добрі до юних, і найбільш завантажені люди завжди готові приділити іншим свого часу".

Мені боляче і втішає лише одне пан Ігор, не був – він є! Адже Бог є Богом живих, а не мертвих. І той хто був поєднаний з ним вірою, любов'ю і служінням завжди буде! Від того не стає боляче від розлуки, це не дає відповіді на запитання чому, але впровадить до віри. Віри, яку Пан Ігор так щиро свідчив.

 

Він був істориком, професором, проректором, другом і батьком, але найголовніше Він є улюбленим дитям Божим! Його усмішкою, Його любов'ю, Його мудрістю… 

В ці дні мої молитви за рідних і близьких пана Ігоря.

"Утішителю, Душе істини, будь з ними, в них і для них опорою і втіхою. Провадь нас перед таїнством вічності й пошли сили"

Катерина Бондарева, випускниця магістерської програми "Історія" УКУ

Дякую Богові за дар зустрічі на життєвій дорозі з доброю, світлою людиною.

Таня Бобик, випускниця магістерської програми "Історія" УКУ

"Куди ти, ангеле"?  – це цитата з власної розповіді Ігоря Скочиляса про один зимовий вечір. Засидівшись допізна в університеті, він вийшов надвір, поспішаючи додому.

І почув цю фразу. Це був мабуть 2012-2013 рік.

…Тепер він Вдома. Вічна пам'ять.

Марія Бондарева, випускниця магістерської програми "Історія" УКУ

Як часто Ви повторювали фразу "сидіння під смаковницею", –  і досі прозвучується в рідних стінах. 

Дякую Вам, дорогий наш Учителю за цінний досвід та науку! Ви огортали любов'ю і вірою у нас кожного. 

 

Дем'ян Лінник, випускник УКУ

З паном Ігорем пов'язують дві історії.

Перша була під час Майдану. Разом із ним ми виводили студентів УКУ з Могилянки, коли люди Табачника прийшли перевіряти КМА на предмет проживання в їхніх стінах студентів зі Львова. Вивели успішно.

Друга була на якомусь з курсів. Завдяки йому лишився в УКУ, але після нас правило плагіату стало як ніколи згадуватись. Соромно за той реферат, але вдячний йому за ту розмову та поради.

Востаннє ми бачились весною біля моєї квартири на Коновальця, випадково зустрілись. Поговорили про справи та пандемію і побажали одне одному триматись. Він тримався гідно. Світла пам'ять, пане Ігоре.

 

Віктор та Ірина Іванчик, засновники БФ "Повір у себе"

Слава Ісусу Христу!

Дорога спільнота Українського католицького університету!

Засновники Благодійного фонду "Повір у себе" висловлюють щирі співчуття з приводу смерті доктора історичних наук, декана гуманітарного факультету Українського католицького університету Ігоря Скочиляса. Це неймовірна втрата для церкви, наукової спільноти, рідних та всіх, хто знав пана Ігоря.

Із вдячністю згадуємо співпрацю з ним, зустрічі на наукових колоквіумах та благодійних заходах Українського католицького університету.

Нехай милостивий Господь прийме пана Ігоря у свої батьківські обійми, а вам дасть силу в цей складний час.

Колектив історичного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка висловлює щирі  співчуття співробітникам, колегам Українського католицького університету, а також родині у зв'язку з передчасним відходом у вічність  видатного українського історика, доктора історичних наук, професора Ігоря Скочиляса.

Славної пам'яті Ігор Скочиляс був щирим приятелем дрогобицького історичного факультету ДДПУ, брав участь у багатьох регіональних проектах, надавав суттєву допомогу в процесі інституційного розвитку, розгортанні наукових досліджень, акредитації освітніх програм, опонуванні дисертацій, надавав фахові консультації тощо.

Пам'ять про професора Ігоря Скочиляса назавжди залишиться у наших серцях.

Від імені колективу:

декан, професор  Микола Галів

професори: Леонід Тимошенко, Василь Ільницький, Олег Петречко

доценти: Світлана Біла, Володимир Галик, Єлизавета Копельців-Левицька, Богдан Лазорак, Лідія Тиміш, Ірина Лозинська, Руслана Попп

Інститут історії церкви УКУ

Пам'яті Ігора Скочиляса (5.04.1967-20.12.2020) 

Ігор Скочиляс був християнином, учнем і вчителем, науковцем та будівничим, борцем і Людиною.

"Ad fontes", "сидіння під смоковницею", "євхаристійність", "сопричастя", "відроблю плугом і косовицею",  – ці фрази і вирази, які він часто любив повторювати, якнайкраще характеризують його характер і життєву позицію. 

Ігор був прикладом практикуючого християнина і, скільки би справ він не мав, завжди знаходив час, щоб бути на літургії. В Інституті історії Церкви, до якого молодий дослідник приєднався всередині 90-х., він позиціонував себе як учень проф. Ярослава Дашкевича і його школи археографії. Ігор Скочиляс скрупульозно опрацьовував церковні візитації ранньомодерного періоду і його монографія "Генеральні візитації Київської унійної митрополії XVII — XVIII століть" 2004 року стала його першою візитівкою як блискучого науковця.

 

На посаді заступника директора ІІЦ він мав чимало обов'язків, пов'язаних із розвитком наукового напрямку та плеканням молодих дослідників. Серед них були не лише написання власних текстів і виступи на наукових симпозіумах і конференціях, але й наукове редагування монографій і наукового збірника з церковної історії "Ковчег", а також "робітня" з вишколу молодих істориків та історикинь, які згодом доєднувалися до колективу Інституту.

 

Запам'яталися також спільні пізнавальні поїздки з колективом та сім'ями працівників Інституту до різних цікавих історичних місць України, як от Луцьк, Кам'янець-Подільський, Ужгород, де запізнали краще в більш невимушеній атмосфері не лише Ігоря, але і його дружину Ірину та донечку Соломію.

 

Він ніколи не стояв осторонь, коли бачив несправедливість у будь-яких її проявах. У 2004 році під час Помаранчевої революції більшість часу він провів у Києві на Майдані у наметі. 

Професор Скочиляс завжди був простий у спілкуванні, відкритий до інших, любив посміятися і просто випромінював світло та оптимізм. Саме таким він і залишиться у нашій пам'яті. 

Нехай Господь упокоїть його душу та кріпить опечалену родину.

Світла і Вічна Тобі пам'ять, Друже і Вчителю!

 








«Мельниківці» - також патріоти!

Це була величезна трагедія українського визвольного руху, адже як бандерівці, так і мельниківці однаково гинули в боротьбі за незалежність, але при цьому ще й поборювали один одного

Рудольф Вайль: вакцина від Голокосту

Чистокровного етнічного німця Рудольфа Фредериковича Вайгля викликали до німецького губернатора Львова та передали пропозицію Гіммлера — переїхати до Німеччини, створити в Берліні власний інститут, очолити кафедру в університеті та отримати по війні Нобелівську премію. Йшов 1942 рік, німецькі війська стояли під Москвою, відмовлятися від такої блискучої пропозиції не було сенсу. До того ж Вайглю вже було 59, у такому віці не сперечаються з гіммлерами.

Перелом у Громадянській війні у США: Геттісберг й Віксберг

Кожне око бачило легіони ворога, могутню непереборну хвилю океану озброєних людей, яка неслася на нас! Полк за полком, бригада за бригадою виходять із лісу й поспішно займають своє місце в строю напоготові до штурму. Горда дивізія Пікетта і ще якісь частини стоять на їх правому фланзі. Багряні прапори лопотять, їхні вершники мчать галопом угору-вниз; стволи й багнети вісімнадцяти тисяч бійців виблискують на сонці — похилий ліс блискучої сталі.

Карл XII в Україні. Розповідь кароліна

Нашому Королю ворожили більше, ніж будь-якому іншому королівському сину у Європі. Усі ворожіння сходилися в одному: йому не посміхатиметься вдача і перемоги до тих пір, поки він не завоює Рим. І через те, що між назвами Рим і Ромни була не така вже і велика різниця, всі подумали, що передбачення здійснилося