П'ять українських історій про пандемію "іспанки"

Іспанку просто не фіксували у документах. Дані про кількість хворих та померлих часто не збирали. Тим паче, що паралельно тривала пандемія холери. А специфічно в Україні – епідемія тифу. Холера і тиф були знайомі українським лікарям. А перед симптомами нібито застуди, яка за кілька днів вбивала людей, виявились безпорадними. Кількість жертв іспанки в Україні ми не знаємо. Можемо навести лише кілька історій про перебіг хвороби. Але, можемо точно стверджувати, що іспанка разом з іншими епідеміями руйнувала українську державність не менше, а, може, навіть, і більше від недолугих політичних кроків.

Акторка Віра Холодна померла від "іспанки" 16 лютого 1919 року в Одесі

"Історична правда" републікує статтю з люб'язного дозволу редакції Forbes.ua

119. Таку цифру старанно вивів у своєму записнику одного травневого вечора 1918 року Вʼячеслав Стефанський. 119 зареєстрованих випадків "іспанського" грипу. Здебільшого - молоді люди. Основні прояви – температура, що легко збивається звичайними ліками, посиніння тіла, кашель з кровʼю. Хвороба протікала надзвичайно швидко – люди помирали за лічені дні.

Стефанський був першим лікарем, що став діагностувати "іспанку" в Україні. Він уже давно працював в Одеській інфекційній лікарні, пережив епідемією чуми і навіть написав про це кілька наукових праць.

 

Спочатку лікарі висунули гіпотезу про поширення різновиду чуми. Досліди Стефанського та його колеги Якова Бардаха спростували цю гіпотезу. Клінічна картина була зовсім не схожа на чуму. Це таки був грип, "іспанська інфлюенція", "іспанка", перші спалахи якої було зафіксовано в Сполученних Штатах Америки, Франції, Німеччині та Великобританії. Військова цензура держав, що змагалися в Світовій війні, намагалася применшувати масштаб епідемії, тож більш-менш правдиво про неї писала преса нейтральної Іспанії - звідси назва однієї з найсмертельніших пандемій XX століття. Зараз ми знаємо, що це був штамм грипу H1N1.

 
В'ячеслав Стефанський першим став діагностувати "іспанку" серед українців

Яків Бардах виступив на спеціальній нараді у муніципалітеті. Він зумів переконати, що пацієнти помирають не від чуми, а від нової важкої форми грипу.

Це була перша хвиля пандемії. Попередження.

Антрополог

Федір Кіндратович Вовк не довго вагався, коли отримав запрошення очолити кафедру географії й етнографії Київського університету. У своїй квартирі у Петрограді залишатись було небезпечно. Більшовики провадили терор проти тих, хто не вписувався в їх уявлення про справедливий світ. Було скрутно матеріально – гроші знецінились, діставати їжу, дрова ставало все складніше.

 
Федір Вовк

Тож рішення прийняте, чемодани спаковані. Але є проблема – російсько-український кордон зачинено. Прямі потяги на Київ не їздять від початку зими. Треба добиратись з пересадками. Але, перед тим – отримати український паспорт у консульстві. Потім – виїзну візу в Раднаркомі. І лиш потім – квиток. І скрізь – черги, натовпи. Хтось чихнув, хтось кашлянув, хтось з гуркотом Геракла залишив продукти своєї життєдіяльності на підлозі.

Тоді ще не читали в газетах про нову хворобу, що уже ширилась світом. Застуда, та й застуда. Гарячий чай, мед, малина, трохи довше полежати у ліжку вранці.

В турботах про папери минув місяць, другий. В Україні стався державний переворот. Замість Центральної Ради тепер при владі Гетьман. Його дружина з дітьми також перебували у Петрограді. І Павло Скоропадський вживав заходів, аби перевезти родину до Києва. Питання транспортного сполучення постало на російсько-українських мирних переговорах. Домовились про спеціальні "Державні поїзди", які споряджує Україна для виїзду своїх громадян.

Професор Федір Вовк з донькою Галиною виїхали з колишньої російської столиці потягом № 1. На вокзалі були черги, натовп. Перевірка речей: чи не вивозять часом "надмірно" багажу.

 
Карикатура про "офіційні" пограбування більшовиками пасажирів поїздів, що влітку-восени 1918 року вирушали з Петрограда до Києва

В дорозі Федору Кіндратовичу стало гірше. Піднялась температура. Появився кашель. Далі їхати було неможливо. У Жлобині, на останній перед Україною залізничній станції, його висадили з потяга. Якраз наспів лист від дружини. Але прочитати не зміг – не було сил. Гарячка. Втрачав свідомість. Лікар приписав ліки. Але їх не було де купити.

Попросив доньку прочитати лист від дружини. Коли Галина дочитала, то "помітила, що він уже неживий".

"Іспанка" забрала професора.

Наталя

Андрій та Наталя одружились у серпні 1908 року. Він – студент університету. Вона – слухачка Вищих жіночих курсів.

Він – активіст українських організацій. Бібліотекар одеської Просвіти. Якраз тоді Просвіта купила велику бібліотеку Леоніда Смоленського. Андрій Ніковський її впорядковував.

 
Анонс відкриття Української книгарні в Одесі подружжям НІковських

Вона – донька власниці друкарні, одеської гречанки Софії Христо. Теж цікавилась книжками.

Подружжя вирішило відкрити власну книгарню. Шукали свою нішу на книжковому ринку. Подумали: в Одесі проживає близько 40 000 україномовних – покупців книг українською мовою має вистачити.

У листопаді 1911 року книжковий магазин "Діло" відчинив свої двері. За прилавком стояла Наталія. Через рік спробували видавати газету. Друкували окремі брошури, альманахи. Окремо робили заходи для Просвіти та Українського клубу.

Невдовзі опинились у Києві. Почалась революція. Андрій став заступником голови Української Центральної Ради. Редагував щоденну газету "Нова рада". Чоловік цілком поринув у політику. Дружина писала рецензії на дитячі книжечки.

Навесні 1918 року їй стало зле. Боліло серце. Давалися взнаки тривоги за чоловіка. Більшовицькі заколоти. Російсько-українська війна.

 
Ніковський йде з посади товариша Голови Української Центральної Ради за власним бажанням - чи не єдиний випадок в історії українського парламентаризму

Лікарі наполегливо радили змінити обстановку. Подружжя вирішило: Наталія має їхати у Швейцарію. Деякий час збирали гроші. Андрій у цей час - в опозиції до Гетьмана. Грушевський переховується. Винниченка затримують і відпускають. Петлюру увʼязнюють. Схоже, що Андрієві теж може загрожувати арешт.

Прямого сполучення між Україною і Швейцарією немає. Їхати треба через Берлін. Потяг довозить до станції Голоби. Там – медогляд, паспортний контроль. Маса біженців. Майже усі – хворі: тиф, холера, грип. Потім – потяг до Берліна. Наталя приїхала у німецьку столицю з температурою. Мусила зняти готель аби відпочити і підлікуватись. Невдовзі планувала їхати далі.

Температура під 40 трималась тиждень. Де шукати лікаря у чужій державі? Як з ним порозумітися? Скільки заплатити?

29 листопада до Києва полетіла термінова телеграма: Ніковська Наталія Дмитрівна померла у готельному номері від "іспанки".

Сиротами лишились чоловік Андрій та малолітні діти "Галюня та Льодик". Наступного року чоловік опублікував збірку власних есеїв зі щемливою присвятою "Ясній памʼяті Н.Д.Ніковської".

Посол

Посла в Туреччині призначали кулуарно. Як написав у спогадах міністр закордонних справ Української Держави Дмитро Дорошенко, "навʼязано з кругів кабінету Олександра Кістяківського".

Османська імперія була критично важливим зовнішньополітичним напрямком для України. По-перше, сусідка через Чорне море. По-друге, одна з небагатьох держав, що визнала незалежність України. По-третє, Османська імперія належала до Четвертного блоку, а Україна обрала собі ці держави за союзників. Окрім того, був ще морський шлях до Європи через Босфор і Дарданели і контрольований турками центр світового православʼя.

Посольство мало би виїхати негайно.

Міністр внутрішніх справ Ігор Кістяківський протегував на посаду посла свого брата. 44-річний "високий, огрядний пан", київський адвокат Олександр Кістяківський "заявив себе українцем-самостійником та націоналістом", однак не поспішав ставати дипломатом. Усі формальності з османським урядом полагоджено. Спеціально споряджений пароплав чекав в Одесі.

 
Діаграма смертності від "іспанки" у головних столицях світу впродовж 1918 - початку 1919 рр.
the guardian

Спочатку Олександр Кістяківський "ліквідовував" свої справи. А невдовзі  захворів. Як виявилось – іспанкою. Виїзд посольства знову відкладено. А потім у подружжя Кістяківських померла 9-річна донька Ніна. Достеменно невідомо, чи від "іспанської хворости". Та тоді, восени 1918 року ситуація була вкрай тривожною. Звідусіль йшли повідомлення про поширення хвороби та високі рівні смертності. Це була "друга хвиля" іспанки, набагато смертоносніша за першу. Дослідники вважають, що восени 18-го людство зіткнулось з вірусом, що мутував у більш летальну форму.

Призначений послом Олександр Кістяківський так і не поїхав до Стамбула. Міністр закордонних справ вимушений був шукати нову кандидатуру посла. Ним став дореволюційний голова Київської губернської земської управи та постреволюційний губернський комісар Михайло Суковкін. На щастя, він зумів уникнути хвороби.

Листопадовий зрив

Перша світова війна йшла до завершення. Імперії тріщали по швах. Першою впала Росія. Незалежна Україна постала на її уламках.

Другою у черзі була Австро-Угорщина. У середині жовтня 1918-го імператор Карл І спробував попередити розпад держави та опублікував Маніфест про перетворення Австро-Угорщини у федеративну державу та закликав нації утворювати національні ради.

Українці - депутати австрійського парламенту зібрались у Львові та утворили Українську національну раду. Поки що це мав бути лише представницький орган українців, така собі авторитетна громадська організація.

Три тижні перед тим Льонгин Цегельський зʼїздив до Києва. Зустрічався з Гетьманом. Там же підхопив "іспанку". Але у легкій формі. Тому, доволі швидко повернувся до справ. Попереду було проголошення незалежності.

 
Льонгин Цегельський

16 жовтня цісарський намісник Галичини оголосив тривожні відомості: у Львові – епідемія іспанського грипу. "Ся недуга протягом кількох годин починається великою горячкою, сполученею з сильним болем голови і загальним ослабленням. По 2-3 днях горячка уступає, наслідком чого хорий скоро здоровіє, або триває довше і часом кінчиться смертю".

Діючий закон не передбачав ведення статистики по грипу. Тому кількість хворих і померлих від "іспанки" - невідома. Влада закликала уникати скупчень людей, не контактувати з хворими, дотримуватись чистоти.

Політики не зважали на небезпеку від грипу. 19 жовтня 1918 року Українська Національна Рада проголосила Українську державу на території Східної Галичини, північно-західної Буковини і Закарпаття. На ті ж терени претендували поляки. В їх уяві уся Галичина мала стати частиною відродженої Польщі.

 
Імперія руйнується на очах, але намісництво у Львові видає рескрипти про боротьбу з "іспанкою"

Політична ситуація була критична для українців. Переговори з австрійцями, намагання узгодити позиції між українськими партіями, турботи щодо польської загрози – останні дні жовтня 1918 року були насиченими для голови Української національної ради Костя Левицького.

29 жовтня Левицький та Цегельський прийшли до намісника, аби обговорити передачу влади. Намісник генерал фон Гуйн відмовився – не мав на це повноважень: "А поки цісар мені не накаже, доти я зв'язаний присягою та честю і нікому влади передати не можу, хоч і як вам симпатизую. А вірності ще жоден Гуйн не зломив".

Того ж дня у Костя Левицького захворіла 16-літня донька Стефанія. Лікарі не могли збити високу температуру та подолати кашель. Це був "іспанський грип".

Українці-військові були незадоволені відповіддю фон Гуйна і розробили план збройного захоплення влади. Левицькому було не до цього.

Похорон Стефанії призначили на 1 листопада. Тоді ж стало відомо, що вранці до Львова прибуде польська делегація для перебрання влади у намісника. Все більше українських політиків схилялись до ідеї повстання.

 
Газетне повідомлення про смерть Стефанії Левицької

1 листопада о четвертій годині ранку українські підрозділи обеззброїли австро-угорських вояків, зайняли поліцію, залізничні станції, водогін, трамвай, пошту, радіо, телефон. Над ратушею замайорів синьо-жовтий прапор. Львівʼяни прокинулись у столиці Західної України.

Тим часом у Домі жалоби по Підвальній вулиці розпочалась заупокійна панахида. Згорьована пані Олена Левицька. Почорнілий Кость. Близька родина оплакувала Стефанію.

Практично відразу ж з Личаківського цвинтаря Левицький поїхав до намісника фон Гуйна – перебирати владу в Галичині.

Колишній міністр

Напередодні Різдва, 6 січня 1919 року, у Михайла Івановича Туган-Барановського стався серцевий напад. На засіданні фінансової комісії Директорії обговорювали питання відмови від російського рубля у фінансових операціях. Він був проти. Опоненти аргументів не чули. Дискусії не вийшло, зчинилась сварка. Серце досвідченого економіста не витримало і прискореним пульсуванням змусило свого власника тяжко спуститись на стілець, а присутніх врешті замовкнути. Покликали лікаря, який порадив Михайлу Івановичу поїхати додому і як слід відпочити. Вдома приступ повторився.

Михайло Туган-Барановський
Михайло Туган-Барановський

"Грудна жаба" - казали тоді. Нормальною медичною мовою – стенокардія. Лікарі порадили "абсолютний спокій і знаходили, що поїздка куди-небудь дальше від хвилюючих подій" буде йому на користь.

Невдовзі Директорія призначила Михайла Івановича "експертом по фінансовим питанням" в українській місії у Парижі. Він вирішив їхати – на мирних переговорах у Парижі можна бути корисним рідній Україні і не бачити дій уряду. До того ж, Париж – не Київ: можна буде і відпочити.

Їхати мали до Одеси потягом, а звідти – морем. Уряд виділив для поїздки цілий вагон. Вирушати мали 20 січня. Пакували і перевозили на вокзал речі. Їхали усією родиною, прислуга і кілька друзів.

Підвищену температуру списали на хворобу серця і хвилювання перед дорогою.

"Михайло Іванович зараз же ліг на постелю в одному з купе і так лежав весь час; деколи він підіймався і сидів на лавці, балакаючи з родиною". Він очевидно почував себе недобре.

Вранці 21 січня температура різко впала. Михайло Іванович знайшов пояснення: була "іспанка". "Тепер "іспанка" минула і залишилась лише хворість серця".

А за кілька годин його знайшли у купе непритомним. Лікар, що їхав у сусідньому вагоні, розпочав реанімаційні заходи: вкололи ефір, дали камфору, почали ставити банки. Та марно. "Іспанка" таки добила економіста, академіка Української академії наук, колишнього Генерального секретаря фінансів Центральної Ради.

Стаття Сергія Єфремова
Стаття Сергія Єфремова "До об'єктивної істини. Пам'яти М.Туган-Барановського"

***

Пандемія іспанського грипу, що тривала з січня 1918-го по грудень 1920 року, охопила увесь світ. За різними оцінками, вона вбила від 17 млн до 100 млн осіб.

Українці страждали від пандемії разом з усіма. Воєнна розруха, перманентні державні перевороти та заколоти, часта зміна урядів – все це не давало змогу організувати ефективну протидію хворобі.

Більше того, іспанку просто не фіксували. Дані про кількість хворих та померлих часто не збирали. Тим паче, що паралельно тривала пандемія холери. А специфічно в Україні – епідемія тифу. Холера і тиф були знайомі українським лікарям. А перед симптомами нібито застуди, яка за кілька днів вбивала людей, виявились безпорадними.

Кількість жертв іспанки в Україні ми не знаємо. Можемо навести лише кілька історій про перебіг хвороби. Але, можемо точно стверджувати, що іспанка разом з іншими епідеміями руйнувала українську республіку не менше, а, може, навіть, і більше від недолугих політичних кроків.






«Польська» ідентичність і російське самодержавство

У перші десятиліття ХІХ століття Санкт-Петербург негласно визнавав польський характер Правобережної України, як і всіх інших територій, анексованих у Речі Посполитої. Чиновники найвищого рангу навіть використовували відповідну термінологію на кшталт: "польські губернії" чи "польські землі", причому як в усному мовленні, так і в офіційному діловодстві. Після Листопадового повстання 1831 – 1832 років ситуація кардинально змінилася: російське самодержавство розпочало тотальний наступ на "польську" ідентичність. Комплекс заходів, до якого протягом наступних десятиліть вдалася російська влада, без перебільшення, можна назвати репресіями в економічній, релігійній і гуманітарній сферах. Йдеться про русифікацію польської культури, переслідування католицької церкви, політичний тиск, заборону освіти рідною мовою, декласацію та асиміляцію шляхти.

«Чорна неділя» села Клюськ. Без білих плям

Велика трагічна історія України часів Другої світової війни складається з маленьких трагедій сіл, селищ, містечок. Без втрати невинних людських життів на території Волині не обійшлось в жодному з населених пунктів. Не оминула трагедія і невеличке мальовниче село Клюськ, розташоване в 20-ти кілометрах від Ковеля.

Легенда про «Оржівську операцію»: як Внутрішні війська НКВД випадково вбили «Клима Савура»

Читаючи документи, складається враження, що Оржівська операція за масштабами була чимось подібним до «битви за Берлін». Очевидно, чекістам не хотілося в «переможному угарі» відставати від Червоної армії і банальну випадкову ліквідацію «Савура» розцяцькували, як масштабну операцію із задіянням особисто вищого командування держбезпеки УРСР.

Микола Глущенко. «Художник» за фахом і оперативним псевдонімом розвідки

17 вересня відзначається 120-річчя від дня народження художника Миколи Глущенка. Його життя було сповнене багатьох феєричних подій, несподіваних драматичних поворотів долі і численних загадок. Окремі епізоди з його біографії породили низку легенд, які й досі бентежать уяву численних поціновувачів, мистецтвознавців, кінематографістів, письменників. Розсекречені, досі невідомі документи із Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу розставити певні акценти у всьому цьому і пролити світло на утаємничені сторінки життя митця.