Історіографія проблеми датування міста Одеса

Історія Південної України багата і різноманітна. Вивчаючи наукові напрацювання дослідників краю можна легко прослідкувати, що сучасні міста та села мають давню та тривалу історію становлення, розвитку та розквіту. Проте наприкінці XVIII століття, коли ці землі ввійшли до складу Російської імперії, їхня історія почала змінюватись на догоду імперським інтересам. Так зникла або викривилась історія не одного населеного пункту. Не є виключенням і “Південна Пальміра” - Одеса.

Найбільш проблемним є визначення дати заснування міста. Загалом методи визначення віку міст мають різні підходи, але більшість схиляється до того, що вік населеного пункту визначається від першої писемної згадки про нього, навіть, якщо в той період місцевість мала іншу назву.

Але за царату та СРСР відлік віку міста вівся від часу його завоювання Росією. У такий спосіб "доводилася" його одвічна "російськість". Подібний підхід ставив перед офіційними істориками нелегке завдання визначення (фактично вигадування – У.Г.) тієї дати, від якої слід починати історію населеного пункту.

Тож історія Хаджибея (Гаджибея, Качибея), сьогодні знаної Одеси, не була винятком. Вперше за справу обґрунтування дня заснування Одеси взявся історик та статистик Аполлон Олександрович Скальковський.

Саме він запропонував вважати початком літочислення міста 22 серпня (2 вересня) 1794 року, як день, коли відбулося освячення перших одеських храмів.

У своїй книзі "Первое тридцатилетие истории Одессы"[1] він доводив, що "засновницею" міста була імператриця Катерина ІІ, яка 27 травня 1794 року видала наказ про заснування порту в Гаджибеї.

У наказі зазначалося: "Уважая выгодное положение Хаджибея при Черном море и сопряженные с оным пользы, признали мы нужным устроить тамо (тобто в уже існуючому місті — У. Г.) военную гавань купно с купеческой пристанью"[2]. Саме цей документ було використано як юридичну підставу для визначення "заснування" міста Одеси в 1794 році.

Проте чи була Одеса заснована в 1794 році? Ні, не була. В цьому році міста з такою назвою в природі не існувало. Вперше назва "Одеса" фігурує 1795 року в указі про заснування Вознесенської губернії.

Там значилося, що до складу губернії входить "Одеса, татарами Гаджибей іменований". Тож імператриця не заснувала Одесу, а лише фактично перейменувала місто-фортецю, що існувала задовго до неї.

 
Катерина ІІ

Здається цікавим і той факт, що всі спроби дореволюційних істориків відшукати юридичний документ, котрий би свідчив про перейменування Гаджибея на Одесу, були марними. Адже, його ніде не знайшли.

Навіть, Олександр Дерібас, нащадок Йосипа Дерібаса, у своїй книзі "Старая Одесса" пише: "Когда Гаджибей переименован был в Одессу – ни в официальных документах, ни в собрании законов сведений не имеется"[3]. Отже, як бачимо, спеціального офіційного документу про перейменування Гаджибея на Одесу не існувало.

На момент свого "заснування" в 1794 р. Одеса мала іншу назву — Хаджибей (Кочубіїв, Качібей, Кучубей, Куджабей, Гаджибей, Аджибей та ін.). І цю назву цей край мав вже протягом багатьох століть.

Проте тривалий період історії міста (від XV до кінця XVІІІ ст.) більшість дослідників ХІХ ст., дотримуючись імперської історіографічної традиції, називало "передісторією Одеси". Хоча запропоновану А.Скальковським дату неодноразово піддавали критиці одеські історики В. Яковлєв, В. Надлер, О. Маркевич, які звертали увагу на необґрунтованість офіційної дати заснування Одеси з наукової точки зору.

У нарисі В. О. Яковлєва "К истории заселения Хаджибея (1789 – 1795)" зазначалося, що мова може йти лише про приєднання, а не про заснування міста: "Мы в настоящее время имеем несколько опытов истории "южной красавицы", которой исполнилось сто лет со времени присоединения ее к России"[4].

Історик В. К. Надлер у своїх дослідженнях історії Одеси звернув увагу саме на дату заснування, яку запропонував А. Скальковський, і зазначив, що у "день 22-го августа, который привыкли праздновать Одесситы"[5] жодних визначних подій не трапилося, окрім початку певних робіт в порту.

 
Штурм фортеці Хаджибей. Картина Пархета

Продовжив роботу над вивченням історії міста Олексій Іванович Маркевич, який у фундаментальному дослідженні "Город Качибей или Гаджибей – предшественник Одессы", вперше звернув увагу на першу письмову згадку про Качибей – 1415 рік.

Саме цю дату, як першу письмову згадку в джерелах, можна вважати датою початку історії населеного пункту. В цей рік, згідно з "Історією Польщі" Яна Длугоша,

"….прибули до польського короля Владислава посли патріарха і грецького імператора з листом та олов'яними буллами, які їх удостоювали, а турки їх всіляко мучили і гнобили; їм потрібна щедра допомога зерном.

Владислав же, польський король у святому співчутті, документально засвідчує допомагати. Він дає і щедро дарує прохану кількість зерна, яке їм потрібно отримати в його королівському порту Кочубеїв" (переклад цитати з латини Т. Олійника, виділення – У.Г.)[6]. Тож, саме в цій праці польського хроніста Яна Длугоша вперше згадано порт Кочубеїв.

Більш детально та глибоко проблему віку Одеси проаналізував Олександр Болдирєв – український історик, політолог, публіцист, дослідник історії українського національного руху, другої половини ХІХ — початку ХХ ст., історії Хаджибея (Одеси) XVI — XVIII ст. та національних громад на Півдні України.

Своєрідним вибухом у його науковому доробку стало видання невеличкої книги "Одесі – 600"[7]. Ґрунтовно вивчивши наукові праці своїх попередників щодо історії Одеси у своїй розвідці О.Болдирєв прийшов до висновку, що дата заснування міста ставилася під сумнів дослідниками. Проте, в умовах самодержавства цю думку не можливо було розвивати далі, а в радянський період вона усталилась та закріпилась і в краєзнавстві.

У своєму дослідженні О.Болдирєв спростовує офіційний погляд на історію заснування та розвитку Одеси, і подає інший погляд на історію міста, включаючи до неї литовсько-польський і турецько-татарський періоди існування від першої писемної згадки 1415 р.

 

Значну увагу автор відводить українському козацтву, як його участі у російсько-турецьких війнах та окремих походах, так і їх участі у заселенні й розвитку краю. Історичний нарис О. Болдирєва закінчувався словами: "щоб там не святкували в Одесі у 1994 році, місто все одно на 400 років молодшим не стане. Як би там не було, а Одесі — 600".

Нарис та газетні публікації О. Болдирєва викликали запеклу критику з боку прихильників офіційної дати заснування Одеси, зокрема, проросійських кіл, які вважали засновницею міста російську царицю Катерину ІІ, що спричинило гостру полеміку на сторінках місцевої преси.

Його концепцію ще більше розширили та поглибили дослідженням нових архівних документів та залученням інших джерел та малодоступних праць колеги – історики та послідовники. Насамперед, професори Тарас Гончарук, Олена Бачинська та інші дослідники краю[8].

У 2010 році послідовники О. Болдирєва заснували громадську організацію "Одесі – 600+", до якої ввійшли відомі історики, краєзнавці, юристи, педагоги, представники громадських об'єднань і творчих спілок.

Мета організації – відродження, збереження і гідне вшанування науково обґрунтованої історичної спадщини Одеси, пробудження історичної свідомості громадян.

Вчені та громадськість не раз пропонували місцевій владі усунути непорозуміння з датуванням міста, однак наразилися на опір проросійських сил, для яких імперська міфологія важливіша за історичні факти.

Проте у лютому 2015 року завдяки зусиллям учасників ГО "Одесі – 600+" Верховна Рада внесла 600-річчя першої писемної згадки про Одесу (1415р.) до переліку визначних ювілеїв[9], що відзначаються на державному рівні, а це вже маленька перемога.

Того ж 2015 року вийшла друком ще одна важлива праця одеського історика, професора, д.і.н., голови наукового підрозділу ГО "Одесі - 600+" Тараса Григоровича Гончарука "Історія Хаджибея (Одеси) в працях дослідників XIX‒XX ст.: хрестоматія"[10].

Згадане видання містить тексти праць восьми науковців XIX‒XX ст. з історії Хаджибея (Одеси), подані мовою оригіналу. Пропоновані тексти дозволяють простежити процес нагромадження дослідниками фактологічного матеріалу та зміну підходів щодо вивчення конкретної історико-краєзнавчої проблематики.

Таким чином, з вищезазначених наукових досліджень цілком зрозуміло, що 1415 рік можна вважати роком початку історії Одеси. І з кожним днем число прихильників вказаної позиції більшає як серед науковців, так і серед громадськості міста, але офіційна влада досі її ігнорує, притримуючись імперського міфу про заснування міста Катериною ІІ.

Тому хочеться поставити крапку і завершити дуже влучною цитатою О. Болдирєва: "...що б там не святкували в Одесі у 1994 році, місто все одно на 400 років молодшим не стане. Як би там не було, а Одесі — 600!"



[1] Скальковский А. Первое тридцатилетие истории города Одессы. Одесса, 1837. С. 37.

[2] Болдирєв О. В. Одесі - 600: історичний нарис. Одеса, 1994. (перевидання: Одеса, 2006, 2014).

[3] Де-Рибас Александр. Исторический очерк Одессы. К столетнему юбилею со дня завоевания.- Одесса, 1839.- С. 10-11.

[4] Яковлев В.А. К истории заселения Хаджибея (1789 – 1795). Одесса, 1889. С. 11.

[5] Надлер В.К. Одесса в первые эпохи ее существования. Одесса, 1893. 100 с. С. 23.

[6] Dlvcgossi I. Historiae Polonicae. – Francofvrti. 1711. Т.1. Р. 367; Маркевич А.И. Город Качибей или Хаджибей - предшественник Одессы. Одесса, 1894. С. 55

[7] Болдирєв О. Одесі – 600. Історичний нарис. Одеса: Юг, 1994. 70 с.

[8] Гончарук Т. Проблеми визначення віку Одеси: історіографія і політика // Інтелігенція і влада.

Матеріали шостої Всеукраїнської наукової конференції (20-23 травня 2014 року м. Одеса). Одеса:Астропринт, 2014. С. 46-50; Одеса Козацька. Наукові нариси. – Видання друге виправлене та доповнене. Одеса: Фенікс, 2008. 249 с.

[9] Постанова Верховної Ради України від 11 лютого 2015 р. № 184-VIII " Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2015 році" https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/184-19#Text

[10] Історія Хаджибея (Одеси) в працях дослідників XIX‒XX ст.: хрестоматія / Упоряд. Т. Г. Гончарук. Комунальна установа Одеський історико-краєзнавчий музей. Одеса: Екологія, 2015. 224 с.

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».