"Баба з перцем"

Більше, ніж 100 років тому українці переживали не менш драматичні події, ніж ми сьогодні. З одного боку, представникам українського руху вдалось добитися легалізації української мови (1905), започаткування перших україномовних видань (1906) та організації наукової праці в Києві (1907). З іншого, ‒ саме у 1908 в місті було створено Клуб російських націоналістів, що мав протистояти будь-яким проявам національних рухів в регіоні. Виживати українським організаціям та окремим його діячам в таких умовах було непросто.

Ускладнювали ситуцію різні підходи тодішніх громадівців, членів Загальної Української Організації та різноманітного пошибу українофілів до розуміння мети та змісту їхньої діяльності.

Однією з активних учасниць тогочасних подій була Ольга Петрівна Косач, більш відома як письменниця, педагог та видавець Олена Пчілка.

1908 року на черговому засіданні Українського Наукового товариства під незмінним головуванням Михайла Грушевського несподівано розгорілися зовсім ненаукові дебати. Причиною став виступ професора російської мови та літератури Київського університету Володимира Перетца. Він запропонував відзначити 80-річний ювілей Льва Толстого та надіслати ювеляту привітання у письмовій формі.

Російський професор Перетц, який запропонував відзначити в Києві річницю Льва Толстого

Усім бажаючим було запропоновано висловитися з цього приводу. Те, що відбулося далі, ніхто навіть передбачити не міг. Очевидно, саме тому тогочасні події багатьом учасникам так врізалися в памʼять, що особливо уважні, як Євген Чикаленко та Юрій Тищенко, навіть занотували.

Якою ж була реакція Олени Пчілки на пропозицію шановного професора?

Вона, за спогадами Тищенка, палко відстоювала одну дуже важливу думку: українській інституції не варто так перейматися тим ювілеєм, як це робило тодішнє громадянство. Перетц у відповідь розгорнув тривалий монолог з аргументами на користь своєї позиції. Завершив він свій довгий виступ необачною фразою про те, що його часто звинувачують у нібито "жіночій балакучості", що тут же було підхоплено гострою на язик Пчілкою.

Звертаючись до Грушевського, вона недвозначно заявила: "Я певна, що наш професор (тут вона подивилася на Грушевського) ніколи не дозволив би при дамах сказати таку неделікатність, як це дозволив собі кацапський професор!", ‒ і показала на професора Перетца. Що тут почалось!

Грушевський спробував звести "прикрий інцидент" на жарт і побіг заспокоювати Перетца. Іван Стешенко поспішив втихомирити Пчілку. Більшість присутніх розгубилася і не знала, що робити. Можливо так би все і скінчилося "нічиєю", але професору закортіло поставити власну крапку над "і".

Він вирішив нагадати усім присутнім, що в українській народній творчості, яку він як раз на той час досліджував, є чимало дотепних прислівʼїв та приказок про жінок з характером, уперто натякаючи на Ольгу Петрівну. Володимир Миколайович нічого кращого не придумав, як процитувати одне з них, але так, щоб усі зрозуміли, кого він мав на увазі: "Це та баба, що їй чорт на махових вилах черевики подавав"!

Олена Пчілка, як стверджував Тищенко, у боргу не залишилася. Знаючи про те, що Перетц одночасно працює як в українських, так і російських установах, письменниця їдко кинула йому у відповідь, що українці мають й багато інших прислівʼїв, зокрема про те, що "Покірне телятко дві матки ссе". Ситуація загрожувала перерости в новий конфлікт, тож Грушевський поквапився закрити засідання.

Музична школа Миколи Лисенка, де й сталась сутичка між Оленою Пчілкою та професором Перетцем

Попри те, що на Великій Підвальній вулиці у Музичній школі Миколи Лисенка, де відбулася та словесна баталія, було обмежене коло осіб, чутки про неї швидко поширилися містом. Наприкінці того ж 1908 року Євген Чикаленко, описуючи свої з Михайлом Коцюбинським колядування по родинах відомих українців: Людмили Драгоманової, Миколи Лисенка, Михайла Грушевського, Людмили Старицької-Черняхівської та родини Косачів, знов пригадав ту подію і навіть подав її продовження.

Виявилося, що київська публіка ще довго, згадуючи Ольгу Петрівну та її перепалку з Перетцем, казала: "Пчілку медом не годуй, тільки ‒ перцем!".

Можливо, хтось у цьому та деяких інших подібних сюжетах з життя Олени Пчілки, побачив лише негнучкість та недипломатичність цієї жінки. Однак не варт забувати, що тривав початок ХХ століття. На той час чимало відомих чоловіків не наважувалися на відверте і публічне висловлювання своїх думок.

А вона не боялася й не йшла на будь-які компроміси в українському питанні. На її глибоке переконання, треба було позбавлятися всього, що шкодило інтересам України. Тому вона не боялася різко засуджувати і ганьбити все, що гальмувало розвиток українського руху, плямувало його чи шкодило його позитивному іміджу.

За власним висловом Олени Пчілки, яку багато хто був готовий засудити за безкомпромісність, принциповість, рішучість і навіть різкість, вона завжди "боролась, бореться і боротиметься за те, щоб той, хто віддає себе праці на українській ниві, був українцем не тільки на словах, а й духом" і "як стояла досі, так і далі стоятиме в обороні гідності нашого народу".

У теперішніх умовах якось інакше починаєш дивитися на певні постаті минулого, ніби під новим кутом зору. Відтак Олена Пчілка видається не просто інтелігентною літераторкою і водночас темпераментною активісткою українського руху. Ця жінка справді мала залізну вдачу. Вона відважно йшла до тієї мети, яку поставила перед собою. З її виступів було видно, що вона знає, чого хоче. Навіть тоді, коли не озвучувала прямим текстом, що наша мета ‒ це визволення від московського і взагалі чужинецького ярма, то це завжди читалося між рядками.

Не можна не погодитися з тим же Юрієм Тищенком, який в деталях зберіг для нас описаний вище епізод з життя української інтелігенції початку ХХ століття, що саме Олена Пчілка була "чи не першою самостійницею, яка непохитно стояла на цьому ґрунті". Відтак для нас вона має залишається гідним прикладом для наслідування.