Винуватці Абхазької війни

Ця війна забрала життя близько 4000 людей з абхазької сторони та близько 12-15 тисяч з грузинської. Понад 300 тисяч мешканців Абхазії, переважно грузини, стали біженцями. В їх будинках зараз живуть абхази. Вони продають ці будинки громадянам Росії як свою власність. І це, здебільшого, вина трьох людей

Владислав Ардзинба

Рівно 30 років тому, 23 липня 1992 року, Верховна Рада Автономної Республіки Абхазія простою більшістю голосів, порушуючи Конституцію, ухвалила Акт про державний суверенітет Абхазії. Через три тижні розпочалась війна.

Як так сталося, що в Абхазії, де більшість населення була проти відокремлення від Грузії, верховна законодавча влада проголосувала, хоч і без конституційної більшості, за таку постанову?

Справа в тому, що Верховна Рада Абхазії обрана у вересні 1991 року за законом, який передбачав квоти для грузинського, абхазького та російськомовного населення Абхазії.

44% населення Абхазії – грузини – отримали 26 місць. 17% населення – абхази – 28 місць. Російськомовні – 11 місць. Конституційної більшості ніхто не мав. Закон був дискримінаційним: депутата від грузин обирали 10-15 тисяч виборців, а депутата від абхазів - 2-3 тисячі.

В ході протистоянь грузинська фракція покинула залу засідань. Саме тоді голова Верховної ради Владислав Ардзинба сказав представникам грузинської фракції фразу "Я змушу вас стріляти в нас".

Після перевороту в Тбілісі вся увага грузинського суспільства була зосереджена на внутрішніх справах. Наприклад, наприкінці червня 1992 року прихильники Звіада Гамсахурдії захопили центральне телебачення і вийшли в прямий ефір.

На цьому фоні 23 липня 1992 року Верховна Рада Абхазії проголосила державний суверенітет. Постанову про це ухвалила не конституційна, а проста більшість. Тому, достатньої легітимності це рішення не мало.

 

Ухвалення рішення про суверенітет було представлене як проголошення незалежності Абхазії. Але жодне рішення Верховної Ради не вдалося би виконати в умовах, коли більшість населення Абхазії була проти. Тому сепаратисти вирішили позбутися противників незалежності Абхазії.

Це корелювало з бажанням Росії залишити свої військові бази на території Грузії та зробити її частиною СНД. А також з бажанням Шеварднадзе переключити увагу суспільства від перевороту в Тбілісі на протистояння сепаратистам.

Наприкінці липня – на початку серпня 1992 року в Сухумі відбувався фестиваль адигейської культури. Над будівлею Верховної Ради Абхазії піднято зелений мусульманський прапор.

На фестивалі були присутні бойовики Конфедерації гірських народів Кавказу - організації, створеної та керованої російськими спецслужбами. Після закінчення фестивалю вони залишились в Сухумі і брали участь у війні проти Грузії.

1 серпня 1992 року Росія передала Грузії танкову бригаду Ахалцихську танкову бригаду та частину Цхінвальського вертолітного полку. При цьому командування російського Закавказького військового округу обіцяло надавати Грузії допомогу у майбутньому.

Говорять, що рішення про введення грузинських військ в Абхазію було узгоджено між Едуардом Шеварднадзе та Владиславом Ардзинбою 12-13 серпня. Але, на жаль, вони не оголосили про це по телевізору.

Сухумські грузини попереджали оточення Шеварнадзе, що Ардзинбі довіряти не можна. Лише у виступі в.о. міністра оборони Грузії Тенгіза Кітовані на Зугдідському телебаченні 13 серпня прозвучало, що наступного дня планується ввести війська в Абхазію.

 

14 серпня 1992 року розпочалась війна. По грузинських частинах, введених в Абхазію, абхази відкрили вогонь. Загинув грузинський військовий. І пішло-поїхало.

Після кількох днів боїв Сухумі опинився в руках грузинської армії, там почалися масові пограбування та насильство. Окрім Сухумі в Гагрі висадився грузинський десант, який прибув туди на десантних кораблях Чорноморського флоту РФ.

Війна, яка почалася з такого простого плану за всіма канонами російської "гібридної війни", тривала 13 місяців і 13 днів і принесла велике горе кожній родині Абхазії.

Війна винесла на поверхню усі приховані людські слабкості та можливості. На війні були приклади індивідуального героїзму та підлої зради. Усі мирні домовленості, підписані сторонами за посередництва Росії, були порушені абхазською стороною.

Кожного разу після припинення вогню абхази атакували і займали все нові позиції. За умовами мирної угоди в Сочі 27 липня 1993 року грузинська сторона вивела з Сухумі все важке озброєння. Після цього абхазька сторона пішла в наступ і захопила місто.

Ця війна забрала життя близько 4000 людей з абхазької сторони та близько 12-15 тисяч з грузинської. Понад 300 тисяч мешканців Абхазії, переважно грузини, стали біженцями. В їх будинках зараз живуть абхази. Вони продають ці будинки громадянам Росії як свою власність.

І це, здебільшого, вина цих трьох людей:

 

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.