В Україні можуть перепоховати вояка УНСО, що загинув у Грузії

Після 28 років досягнута домовленість про передачу праху вояка УНСО грузинській стороні, що дозволить у свою чергу поховати його в Україні.

Про це повідомив на своїй сторінці у Фейсбук, колишній вояк УНСО Ігор Мазур – "Тополя".

 
Вояки УНСО в Грузії

"28 років назад (28 липня 1993) загинув в боях під Сухумі 22-річний львівянин Роман Галазика. Він був рудий і тому псевдо у нього було відповідне – "Багряний". Він і Сергій Обух "Діброва", який загинув 19 липня 1993 року в бою за містечко Шрома поховані на Личаківському цвинтарі м. Львова.

А Олексія Ткачука (позивний "Цвях") батько, який тоді теж був у нашому підрозділі і був в тих боях вирішив поховати в Сухумі. Через два місяці абхази і "понаєхавшиє" русскіє взяли Сухумі" - розповідає Ігор Мазур.

"Грузини відступили і ми нашими малими українськими силами бійців УНСО не врятували ситуацію на фронті. 28 років сплюндрована могила з тілом мого бойового товариша була недоступна.

І ось кілька днів назад по домовленостях між сторонами прах "Цвяха" і ще чотирьох грузинів передали в Тбілісі. Батько Олексія хоче щоб тіло сина передали і перепоховали у Львові.

Потрібна мабуть буде допомога Уповноваженого по правах людини, МЗС і Міністерства ветеранів, бо грузинська сторона хоче передати прах нашого воїна офіційно під час урочистостей при поховані 12 серпня тих чотирьох грузинів яких передали абхази" - пояснює пан Ігор.

"Нікому я гадаю не потрібно нагадувати що абхази мали до тієї війни таке ж відношення як шахтарі до війни на Донбасі. І грузини і ми воюємо з роssією" - підсумовує він.

«Не Арґус, ні Гелена, ні Марія Маґдалена»: вибираємо та їмо сир по-середньовічному

Середньовічна кухня – це не лише екстравагантні страви на кшталт павича, міног чи лебедя у соусі з власної крові. Якими б дивними не видавались нам інколи люди середньовіччя, їх меню не надто відрізнялось від нашого. Пропонуємо вам уривок, де історикиня й авторка книги «Від бобра до фазана: їжа західноєвропейського Середньовіччя» Стефанія Демчук розповідає про шлях на середньовічний стіл сиру, без якого і сьогодні ми не можемо уявити свою повсякденність

«Польська» ідентичність і російське самодержавство

У перші десятиліття ХІХ століття Санкт-Петербург негласно визнавав польський характер Правобережної України, як і всіх інших територій, анексованих у Речі Посполитої. Чиновники найвищого рангу навіть використовували відповідну термінологію на кшталт: "польські губернії" чи "польські землі", причому як в усному мовленні, так і в офіційному діловодстві. Після Листопадового повстання 1831 – 1832 років ситуація кардинально змінилася: російське самодержавство розпочало тотальний наступ на "польську" ідентичність. Комплекс заходів, до якого протягом наступних десятиліть вдалася російська влада, без перебільшення, можна назвати репресіями в економічній, релігійній і гуманітарній сферах. Йдеться про русифікацію польської культури, переслідування католицької церкви, політичний тиск, заборону освіти рідною мовою, декласацію та асиміляцію шляхти.

«Чорна неділя» села Клюськ. Без білих плям

Велика трагічна історія України часів Другої світової війни складається з маленьких трагедій сіл, селищ, містечок. Без втрати невинних людських життів на території Волині не обійшлось в жодному з населених пунктів. Не оминула трагедія і невеличке мальовниче село Клюськ, розташоване в 20-ти кілометрах від Ковеля.

Легенда про «Оржівську операцію»: як Внутрішні війська НКВД випадково вбили «Клима Савура»

Читаючи документи, складається враження, що Оржівська операція за масштабами була чимось подібним до «битви за Берлін». Очевидно, чекістам не хотілося в «переможному угарі» відставати від Червоної армії і банальну випадкову ліквідацію «Савура» розцяцькували, як масштабну операцію із задіянням особисто вищого командування держбезпеки УРСР.