"Кров стигне в жилах". Огляд книжки "Друга світова війна" Ентоні Бівора
Цю книжку я читала найдовше із усіх, які читала у своєму житті. Можливо, так співпало. Зараз взагалі багатьом складно читається. І я не виключення. Читаючи, я весь час ловила себе на думці: о, і у нас так! І саме так все починалось! І аргументи такі ж, і підходи; і заспокоєння чорта через поступки теж дуже схоже!
Цю книжку я читала найдовше із усіх, які читала у своєму житті.
Можливо, так співпало. Зараз взагалі багатьом складно читається. І менше читається. І я не виключення.
Читаючи, я весь час ловила себе на думці: о, і у нас так! і саме так все починалось! і аргументи такі ж, і підходи; і заспокоєння чорта через поступки теж дуже схоже!
А в кінці книжки написано: "Але існує реальна небезпека того, що Друга світова стає мірилом сучасної історії й сьогоднішніх конфліктів. У кризові моменти і журналісти, і політики інстинктивно починають шукати паралелі з Другою світовою війною, щоб драматизувати серйозність ситуації, а також намагаючись бути схожими на Рузвельта чи Черчилля… Такі порівняння небезпечно оманливі, вони породжують ризик неправильної стратегічної реакції. Лідери демократичних країн можуть стати заручниками власної риторики – подібно до диктаторів".
Ця книжка дуже добре структурована, містить карти, які я, наприклад, не люблячи карти, прискіпливо розглядала, бо вони доповнюють і пояснюють текст. Тут оприлюднено не лише відомі факти, а й результати найостанніших досліджень величезної кількості архівних документів, висновки авторитетних вчених, спогади очевидців.
Ми маємо глобальну картину війни, де хронологічно розповідається про всі країни та битви, які відбувалися в той час. Від початку війни і до капітуляції Німеччини та Японії. Від операції "Морський лев" і битви за Лондон і до Африки і Атлантики. Від операції "Барбаросса" і до Китаю і Філіппін. Від Перл-Гарбора і до битви за атол Мідвей. Від Сталінграду і до Тунісу. Від Харкова і до битви за Атлантику. Від Китаю і Бірми і до битви в Нормандії.
Тут прискіпливо описані основні події Другої світової, які розділені по рокам і по країнам/частинам світу. Зображені основні політичні фігури тієї війни та розказано про конкретні долі конкретних людей, по яким війна пройшлася страшним своїм кривавим колесом.
Наприклад, молодий кореєць Ян Кьонджон, який був змушений служити в імператорській армії, в Червоній армії і у вермахті.
І ще тут багато цікавих подробиць про те, як світові лідери намагалися спочатку ублажити Гітлера, а потім Сталіна, щоб разом перемогти нацистів. І про те, як Сталін просто наплював на цілий ряд погоджень. Нічого не нагадує?
Деякі історики стверджують, що якби Франція і Британія були готові воювати восени 1938 року, то все могло би бути зовсім інакше. Але ні французи, ні британці не були готові до війни. Насамперед через те, що їх вводили в оману політики, дипломати і преса. А тих, хто застерігав про гітлерівські плани, наприклад Вінстона Черчилля, просто обзивали "паліями війни".
Детально описано про те, як воювала Радянська армія, закидаючи тілами ворогів. В 1941 році 3 мільйони солдатів опинились у полоні, 1 мільйон розстріляли на фронті свої ж, за різні "провини", 12 мільйонів тримали за решіткою за переважно неіснуючі "злочини".
Мені тяжко уявити масштаби, наприклад, морських боїв. В Тихому океані, наприклад, бій вели кілька сотень кораблів різних армій світу. "Впродовж 36 годин американські льотчики знищили 200 літаків на землі й разом з кораблями потопили 41 японське судно загальною водотоннажністю 200 тисяч тонн".
"Кривава позиційна війна на Апеннінах справила на союзні війська деморалізуючий ефект. Було багато випадків "самострілів" і бойового стресу. Із британських підрозділів в Італії дезертирувало майже 30 тисяч солдатів; багато дезертирів було й серед американців. Проте серед 56 тисяч польських вояків під командуванням Владислава Андерса випадків бойового стресу майже не було. Поляки чітко дали зрозуміти британським колегам, що в полон німців не братимуть. Поляки не лише горіли бажанням помститися, а й розуміли, що мають здобути вирішальну перемогу задля відновлення вільної Польщі".
В британських військово-повітряних силах було багато іноземних пілотів. Найбільше – поляків, канадців, австралійців, новозеландців, південноафриканців. Найстаршим із них часто було років 22-24. "То була війна молодих чоловіків. Тридцятирічних пілотів вже називали "дідами". І билися вони, як леви. І гинули…
За перші 2 роки війни ВПС Британії втратило 5 тисяч пілотів та 2 331 літак. Внаслідо нещасних випадків під час тренувальних польотів загинуло близько 8 тисяч пілотів – бомбардувальників, що становило сьому часину всіх втрат.
Взагалі в книжці є багато важливих фактів, які допомагають краще зрозуміти масштаб катастрофи. Там є чесний аналіз помилок і того, як багато залежить від персони та її характеру і особистих травм. Є про дуже болючі деталі і людські взаємини. Про фатальність і про втрати, яких можна було б уникнути, якби. Про параною Сталіна і Гітлера і як буває, коли тирани приходять до влади.
І дуже багато про той період, який радянська, а потім російська пропаганда називала і називає "великою вітчизняною". Там справді кров стигне в жилах. Досить детально описуються бої за Україну та період окупації.
Я не зможу тут вам про все розповісти. Повірте, ця книжка варта бути прочитаною. Не дивлячись на обсяг сторінок та ціну – десь під 700 гривень.
Я після "Другої світової війни" зразу прочитала ще книжку Тоні Джадта "Після війни. Історія Європи від 1945 року". Видавництво "Наш формат". Переклала з англійської Катерина Зарембо.
Має сенс читати саме в такій послідовності. Історія, описана Джадтом, починається з моменту підписанням мирної угоди між країнами-учасницями, коли перед Європою стояло чимало викликів: відбудова сотень зруйнованих міст, економіки та недопущення такого конфлікту знову.
Ту теж багато фактажу, важливих моментів про Холодну війну, про виклики і загрози.
Але я і так багато написала. А смисл один – читайте книжки. Щоб не голосувати за ідіотів при владі. Як мінімум.