«Проти того, щоб червона армія воювала ще й піснею»
Навесні 1971-го для багатьох жителів Великої Британії стало повною несподіванкою, чому представники українських емігрантських організацій вийшли на акції протесту проти гастролей ансамблю пісні і танцю Київського військового округу практично в усіх містах Туманного Альбіону. Пояснення знайшлися у публікаціях англійської преси. Затримані під час протестних акцій члени Союзу української молоді зазначали в інтерв'ю, що вони проти того, щоб червона армія воювала ще й піснею і доносила до європейських глядачів хибні уявлення про військові успіхи та мілітарну політику срср.
Навесні 1971 року для багатьох жителів Великої Британії стало повною несподіванкою, чому представники українських емігрантських організацій вийшли на акції протесту проти гастролей ансамблю пісні і танцю Київського військового округу практично в усіх містах Туманного Альбіону. Пояснення знайшлися у публікаціях англійської преси. Затримані під час протестних акцій члени Союзу української молоді (СУМ) зазначали в інтерв'ю журналістам, що вони проти того, щоб червона армія воювала ще й піснею і доносила до європейських глядачів хибні уявлення про військові успіхи та мілітарну політику срср. Свідчення про ті події знайдено з-поміж розсекречених документів у архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України.
У довідці кдб при раді міністрів урср ідеться про те, що в березні–квітні 1971 року у Великій Британії гастролював ансамбль пісні і танцю Київського військового округу. Але гастролі були затьмарені численними акціями протесту практично в усіх містах – Лондоні, Манчестері, Ліверпулі, Лідсі, Рочдейлі, Бірмінгемі Оксфорді, Блекпулі та Шеффілді. При цьому у протестах брали участь не лише представники українських організацій, а й країн Балтії та інших.
"Виступи націоналістів, – ідеться в довідці, – відбувалися у вигляді пікетування приміщень, де проводилися концерти, поширення листівок антирадянського змісту із закликами бойкотувати виступи колективу, який представляв "армію окупантів", а також мали не меті мобілізувати громадськість на захист "інтелектуалів, репресованих у срср за політичними мотивами" (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 12568. – Т. 1 – Арк. 11).
Як зазначається в довідці кдб, у Оксфорді протестувальники розкидали з балкону листівки антирадянського змісту. У концертному залі Блекпулу один із протестувальників прикував себе ланцюгом до крісла і був виведений із зали лише після того, як поліцейському вдалося розірвати ланцюг. У Манчестері кілька членів СУМу у перерві між номерами встали і заспівали "Ще не вмерла Україна…". При цьому інші тримали транспаранти з антирадянськими гаслами. Після того, як доспівали, демонстративно залишили залу.
Під час протестних акцій поширювалася летючка з написом "червона армія "воює" піснею" і відповідною карикатурою (зберігається серед документів). Нарівні з цим у справі зберігається марка Антибільшовицького блоку народів на цю саму тему, на якій зображено червоноармійця, чобіт якого стоїть на карті Європи, а багнет спрямований у бік Німеччини та Франції.
У Лідсі за активну участь у протестах було заарештовано 10 членів СУМу. У довідці зазначається, що невдовзі вони були виправдані судом і звільнені. З-поміж документів зберігається вирізка з української емігрантської газети зі світлиною, на якій зображені звільнені юнаки в національному одязі. Повідомляється, що цю світлину опублікували кілька британських газет. А загалом констатується, що "повідомлення про безлади оунівців, сіоністів та націоналістів-прибалтів опублікували понад 60 англійських газет".
Відтак подія набула неабиякого резонансу і привернула до себе увагу. В кдб нарікали на те, що британські журналісти задля об'єктивності і щоб читачам була зрозумілою суть протестів, повністю наводили тексти листівок і гасел. Цим нібито "поширювали антирадянські наклепи і націоналістичні вигадки". Зокрема газета "Івнінг Сентінел" у номері за 6 травня 1971 року опублікувала світлину протестувальників із транспарантом "червона армія – поневолювач Східної Європи". А "Джуіш газетте" опублікувала світлину з артистами ансамблю, з-поміж яких ідентифікували одного як співробітника кдб. Газета "Таймс" писала про кілька сотень протестувальників біля кінотеатру "Одеон" на Ґолден-Ґрін.
Водночас у низці газет з'явилися публікації українських авторів (Володимира Копернюка, Ольги Федечко, Марії Волчанської) із закликом до британців не дати себе заколисати фальшивою пропагандою про червону армію. Акцентувалася увага на тому, що артистам не гоже оспівувати й возвеличувати, а європейським слухачам – аплодувати армії, яка заподіяла багато горя українському народові, окупувала країни Прибалтики, частину Польщі, пішла війною на Фінляндію та окупувала частину її території, уже після завершення Другої світової війни придушувала танками прагнення мешканців Угорщини і Чехословаччини розвиватися демократичними реформами.
У довідці також аналізуються публікації українських газет на цю тему, Зокрема згадується, що в "Українській думці" була опублікована велика стаття під назвою "Британська преса про наші акції проти групи червоноармійців". У ній зазначалось, що акції протесту "змусили ізолювати артистів від зовнішнього світу. У деяких містах їх привозили на концерти у критих вантажних автомобілях, призначених для перевезення меблів" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 12568. – Т. 1 – Арк. 43).
Загалом цей епізод у діяльності українських емігрантських організацій у Великій Британії показав, що українці за кордоном були позбавлені стереотипів і міфів про червону армію, яку радянська пропаганда поширювала в всьому світі, намагаючись переконати в миролюбності і незазіханні на чужі території. Вони закликали не забувати історію і всі минулі події, бути пильними і завжди пам'ятати про імперську агресивну сутність кремлівського керівництва.
