"Бруд війни. Солдати на полі бою у Другій світовій". Уривок із книжки Мері Луїзи Робертс

Що читаємо? Мері Луїза Робертс "Бруд війни. Солдати на полі бою у Другій світовій", видавництво "Локальна історія", 2026 рік

27 лютого 1945 року карикатурист Білл Молден стояв виструнчившись перед генералом Джорджем С. Паттоном, який викликав його до себе на килим. Сержант Молден намалював для газети "Старз енд Страйпс" (Stars and Stripes) комікс під назвою "На фронті", у якому зобразив двох брудних неголених солдатів на ім'я Віллі та Джо. Карикатурний дует так глибоко образив Паттона, що він погрожував заборонити офіційну газету армії США "Старз енд Страйпс" у зоні дії його 3-ї армії, якщо Молдена не звільнять. Це вельми не сподобалось Ейзенгаверу, який був переконаний у цінності незалежної газети для військовослужбовців. Штаб відрядив генерала Оскара Солберта поговорити з Молденом. Солберт зізнався карикатуристу, що Паттон "зациклився на цій справі". Журнал "Тайм" писав, що Паттон може вгамуватися лише тоді, коли "розрекламовані потвори приведуть себе до ладу". Солберт запитав у Молдена: "Чи можна трохи почистити цих персонажів ваших… Дехто зі свіжого молодняка, який щойно прибув зі Штатів на ротацію піхоти, подумає, наче їм треба вивалятися в брудній канаві та відростити бороду, щоби стати соціально прийнятними". Намагаючись додатково послабити напруженість, помічник Ейзенгавера капітан Гаррі Бутчер зателефонував Паттону і cпитав, чи не бажає той зустрітися з Молденом особисто. "Якщо тільки цей малий сучий син насміє доступитися до 3-ї армії, я запроторю його дупу до в'язниці", — відповів Паттон. Урешті генерал погодився на зустріч із Молденом. Капітан Бутчер покладав надію, що, "можливо, вони таки знайдуть спільну мову і виведуть вошей у тих персонажів".

Молден поголився, вичистився до блиску, і джип повіз його до штаб-квартири Паттона в Люксембурзі. Пізніше він описав цей візит як "самогубчу місію". Коли Молден увійшов до генеральського кабінету, його зустріли "дві пари найзлобливіших очей із тих, які мені випадало бачити в житті", — так карикатурист описав Паттона і його бульдога Віллі. Генерал не гаяв часу на світські прелюдії та відразу заходився репетувати про "тих огидних істот, яких ти називаєш солдатами". Розмахуючи газетною вирізкою з коміксом перед носом у Молдена, він звинуватив його у зраді. "Ти виставляєш їх клятими волоцюгами, — горлав Паттон. — Чого ти добиваєшся? Хочеш спровокувати чортів бунт?" Без охайного зовнішнього вигляду, правив він далі, армії "не могли би пробити собі шлях навіть із просякнутого сечею паперового пакета". Німці мали би нагородити Молдена медаллю, сказав генерал, за те, що допоміг їм "спаскудити нам дисципліну". Паттон напучував карикатуриста виховувати у солдатах самоповагу замість підбивати їх "бігати доокіл із бородами і дірами на ліктях".

Випускник Вест-Пойнта і кадровий військовий, генерал пов'язував чистоту з дисципліною, а бруд — із розбещеністю. Брудний солдат, на його думку, є ніхто інший як бунтівник і дегенерат. Значно більше за інших генералів Паттон був знаний своєю фанатичною любов'ю до охайности. Піхотинець Пол Фусселл із гіркотою зауважував, що багато солдатів Паттона загинули в краватках, ретельно заправлених між другим і третім ґудзиками. Незважаючи на свій багатий арсенал лайки, генерал не подужав виграти те, що Бутчер назвав "битвою при Молдені". Ця зустріч, як занотував Бутчер у щоденнику, була "ситуацією "жодного хіта, жодної пробіжки, одна помилка"". Молден повернувся до Парижа та, знехтувавши генеральською критикою, і далі малював комікс "На фронті" на свій розсуд і смак. Як він прокоментував журналу "Тайм", "я вийшов звідти з уцілілою шкурою". Віллі та Джо, виснував тижневик, "залишилися немитими і недоторканими".

Як зміг Давид звитяжити Голіафа? Відповідь проста. Три смуги побили три зірки, бо комікс "На фронті" мав колосальну популярність серед солдатів. Як висловився один журналіст, Молден став "ідолом вояків" по всій лінії фронту в Італії та Франції. Саме відмова друкувати "На фронті" спровокувала би "чортів бунт" у 3-й армії. Двічі лавреат Пулітцерівської премії, Молден визнаний найвидатнішим воєнним карикатуристом у світі. Сучасники вважали його та Ерні Пайла єдиними журналістами, які розповідали правду про життя пересічного солдата Джо. Навіть нині історики розглядають "На фронті" як вікно на передову. "Це істинний голос рядового Джо, — зазначав Стівен Амброуз у передмові до книги Молдена. — Для всіх, хто хоче знати, як воно — бути піхотинцем у Другій світовій війні, ця книга є пунктом, із якого варто почати і на якому варто закінчити".

Віллі та Джо любили за їхній брудний, розхристаний вигляд. У цьому сенсі Молден справді створив дзеркало піхотного життя. Фронтовики не могли не забруднитися в окопах і мусили залишатися брудними в польових умовах. Водночас, у коміксі "На фронті" бруд набув нового значення. Генерал Солберт закликав Молдена "почистити" Віллі та Джо, аргументуючи, що "дехто зі свіжого молодняка, який щойно прибув зі Штатів на ротацію піхоти, подумає, наче їм треба вивалятися в брудній канаві та відростити бороду, щоб стати соціально прийнятними". І якщо молоде поповнення піхоти навмисно бруднилося в окопах, то це відбувалося тому, що Молден перетворив брудне тіло на атрибут солдата.

У тренувальному таборі новобранців змушували дотримуватися надзвичайно високих стандартів чистоти. Брудне тіло вважалося ознакою моральної розхлябаности. Натомість у коміксі "На фронті" бруд слугував візитівкою справжнього воїна. Пара піхотинців Молдена витримувала ураганний вогонь і небезпеку бою; і багнюка на їхніх одностроях та брудні обличчя були свідченнями доблести. За словами журналіста Ерні Пайла, Віллі та Джо репрезентували "крихітний відсоток солдатів нашої величезної армії, які там, у тому іншому світі, реально борються і вмирають". Інакше кажучи, вони були правдивими героями. Не бруд, а чистота несла найбільшу стигму в коміксі "На фронті". Сержанти і лейтенанти, які з'являлися в кадрах коміксу, могли бути вбрані в бездоганний однострій, проте їхня бездоганність грала проти них. У світі Молдена чистий солдат — це боєць, який ховається в тилу, тримаючись осторонь реальних небезпек війни.

Найбільше досягнення Молдена полягало в тому, що він допомагав солдатам впоратися з фізичними змінами, яких вони зазнавали на передовій. Там бійці ставали невпізнанними для інших, навіть для самих себе. Візьмімо приклад Ґрейді П. Аррінґтона. У Франції Аррінґтон випадково зустрів свого приятеля з довоєнного життя:

Я ніколи не забуду вигляду одного мого друга, хлопця, якого знав ще з Арканзаського університету. Він завжди ходив доглянутим, гладко поголеним і для кожного знаходив дотепне слівце. Побачивши його того дня, я отетерів. Одяг брудний, мокрий, подертий колючим дротом, що тягнувся вздовж Лінії Зіґфріда. Сплутане волосся висіло довгими кошлатими віхтями; борода, здавалося, брутально протикала шкіру, а не росла із закіптявілого обличчя; запалені очі з червоними обідками запали; руки брудні, потріскані, огрубілі від вогню, сажі та землі за весь той час, що він повзав під ворожими обстрілами мов рептилія… Очевидно, і мій ніжний колір обличчя школяра добряче змінився, бо довелося сказати давньому друзяці, хто я такий. У нього на обличчі майнув здивований вираз, і я замислився, як довго таке життя можуть витримати чоловіки, які колись вважали себе людьми. Чи повернемо ще ми собі коли-небудь почуття пристойности?

Перетворивши бруд на відзнаку істинного воїна, Молден дав Аррінґтону ще один спосіб прийняти свій понурий, розшарпаний вигляд. Нашарування бруду, а не брусок мила, підказував карикатурист, робить із чоловіка найліпшого солдата. За винятком, звісно, солдатів 3-ї армії Паттона.

Зв'язок між чистотою і моральністю суспільство встановило на початку XIX століття. У той час виникла нова соціальна нетерпимість до бруду та його запахів. Муніципалітети міст почали організовано прибирати людські нечистоти. Вони будували міську каналізацію та проводили водотяги усередину будинків, закладали парки і засновували заклади громадського здоров'я. Дедалі частіше гігієну пов'язували з міцним здоров'ям і моральністю. Мірою дедалі ширшого визнання мікробної теорії хвороб посилювалося переконання, що неохайні звички загрожують не лише здоров'ю індивідуума, а й здоров'ю інших людей. Паттон виріс у світі, де неприємні запахи стигматизували і безжально знищували; іноді цей процес називали "дезодорацією".

Військові установи були одними з перших, хто запроваджував гігієнічні стандарти бездоганної чистоти. До 1940-х років військові перетворили дисципліну на передумову і водночас здобуток режиму дотримання правил гігієни. "Зусилля на бойову фізичну підготовку будуть витрачені даремно, якщо не дотримуватися особистої гігієни", — напучував навчальний посібник британського піхотинця 1944 року. "Незнання гігієнічних правил або нехтування ними, — говорилося в ньому далі, — нищить боєздатність не лише окремих людей, а й цілих армій". "Санітарія — невід'ємна частина підготовки кожного солдата, і санітарна дисципліна є найважливішою, — проголошував американський навчальний посібник. — Підтримуй всі частини тіла у бездоганній чистоті… Часто мийся і після кожного миття перебирайся у свіжий одяг". Поняття бруду і чистоти підсилювали одне одного, закручуючись у єдину висхідну спіраль одержимости. Бруд мав тавруватися, щоб виправдати ретельний режим прибирання; а впровадження вищих стандартів гігієни, своєю чергою, приводило до ще непримиреннішого паплюження бруду.

Само собою зрозуміло, союзницькі армії хотіли, щоб їхні солдати були здорові й сильні. До початку 1940-х років прямий зв'язок між здоров'ям і гігієною став незаперечним. Дизентерія і траншейна стопа — лише два з численних захворювань, спричинених недотриманням правил гігієни, і офіцери відчували моральну відповідальність за забезпечення належного побуту для своїх солдатів. Інструкції з ретельного догляду за тілом навчали солдатів уважности до деталей. Після розгортання військ ця навичка мала вирішальне значення при виконанні незліченних бойових завдань.

Водночас, настійлива вимога дотримання чистоти була способом контролювати тіло солдата навіть у його найінтимніших функціях. Американські інструкції педантично перелічували частини тіла, які потрібно мити: волосся і шкіру голови, вуха, повіки, очі, ніс, пахви, руки, ноги, промежину, задній прохід і геніталії, зокрема і під крайньою плоттю. Зуби потрібно було чистити "з внутрішньої і зовнішньої сторони, від ясен до ріжучих поверхонь"; кишківник — випорожняти "регулярно один раз на день в той самий час", щоби вчасно звільняти травний тракт від токсинів.

Як британських, так і американських новобранців карали, якщо вони не виконували обов'язкових вимог: їхній однострій мав бути в ідеальному порядку, постіль — взірцево застелена, а черевики — відполіровані до блиску. Хоча британські рекрути часто проходили початкову бойову підготовку в старих замках і казармах без водогону, їхня уніформа мусила бути "бездоганною", кімната — "виметеною і виглянсуваною, а всі ліжка — заправленими книжечкою". "Завжди робився наголос на особистій чистоті. Хай яким великим було би навантаження, першочерговим завданням уранці незмінно стояло поголитися і вмитися", — зазначав В. С. Браунлі. Навіть чоловіки, в яких не росло волосся на обличчі, були зобов'язані голитися щодня. Девід Голбрук розповідав, як його товариша по службі вивели на "парад покарань" через те, що офіцер при перевірці знайшов "жирну" плямку від збройового мастила на клапані його кишені. Г. С. Абрамс згадував "безглуздий фарс", який затіяв його сержант: він мусив скотити свій матрац до узголів'я ліжка, щоб інспектор переконався, що його спальне місце бездоганно чисте. Джордж Нілл писав батькам, що як тільки вони закінчували вечерю, в казармі їм влаштовували "солдатську вечірку": "Всі ліжка виносили надвір, драїли підлогу, мили вікна і таке інше".

Ця практика стала об'єктом британського гумору. Отримавши підвищення по службі, звання молодшого капрала у тренувальному таборі, Дуґлас Сазерленд жартував, що "акліматизувався і навіть віднайшов щастя у ролі наставника молодих ополченців у таких важливих військових питаннях, як досягнення взірцевої патини на носку армійського черевика і правильне використання палички для ґудзиків з метою відполірування їх до яскравого блиску, не забруднивши "Брассо" саржеву куртку". Ентоні Коттерелл згадував "барвисто-полум'яну промову" свого старшини про "ганебний стан території навколо нашого барака. Там валялися сірники, і він особисто бачив порожню сигаретну пачку. Це, схоже, зіпсувало йому весь день". Розповідаючи про перевірки, Коттерелл відзначав: "Ще ніколи в житті мене не обдивлялися так уважно". "Я вичепурився від маківки до п'ят, напрасував гострі, як бритва, стрілки на штанях, відполірував черевики і ґудзики, начистив ремінь та підсумки і поголився так старанно, що від подразнення на щоках вискочив висип", — писав Джеральд Керш. (Найкмітливіші солдати "обзаводилися" другим комплектом обмундирування для використання виключно під час перевірок.) Коли Керша попросили написати для Військового міністерства Великої Британії методичний посібник із бойової підготовки піхоти, він запропонував для нього назву "Вони помирають у чистих чоботях". Не дивно, що відомство вирішило відмовитися від його послуг, аргументуючи, що така назва неприйнятна для документа, на якому "стоятиме печатка Канцелярії Його Величности".

Бруд вважався не лише принизливим, а й крамольним. Паттон зневажав брудних піхотинців Молдена за те, що вони "паскудять нам дисципліну". Із погляду дисципліни бруд означав, що дещо — грязюка, пил, жир, їжа — перебуває не у тому місці, де їй належиться. І навпаки, чистота означала, що все на своїх місцях; вона уособлювала порядок та ієрархію — основоположні принципи армії. А нечиста армія може деградувати в бунтівне військо. "Чистота вважається великою моральною цінністю. Неохайним особам бракує самоповаги, — стверджував британський посібник для солдатів. — Міцне здоров'я, тверда дисципліна, високий моральний дух і гідність не можуть вижити посеред бруду. Нехлюйські звички роблять тебе не тільки неприємною, а ще й небезпечною людиною". Отже, йшлось як про здоров'я рекрутів, так і про їхнє моральне обличчя. Мати брудне тіло вважалося ганьбою.