"Погром: Грубешівщина, весна 1944 р." Фрагменти вступної статті до видання
Погром розпочався в ніч з 9 на 10 березня 1944 року. Поляки з Армії Крайової та Селянських Батальйонів раптово атакували 11 українських сіл у Грубешівському повіті на Холмщині. Після тижневої перерви почалася друга, ще масштабніша хвиля атак, коли було вражено 22 українські села.
У травні 2025 року у видавництві Українського Католицького Університету побачила світ книжка "Погром: Грубешівщина, весна 1944 р.". Це збірник документів і свідчень про одну з найбільш трагічних сторінок у польсько-українському протистоянні під час Другої світової війни — про знищення польським підпіллям напровесні 1944 року щонайменше 45 українських сіл на території Холмщини й вимордування протягом кількох тижнів 2 455 українців.
У Всеукраїнському рейтингу "Книжка року 2025" видання увійшло в "короткий список" категорії Дослідження/Документи. Пропонуємо увазі читачів "Історичної Правди" відредаговані фрагменти вступної статті до цього видання.
Грубешівський погром
Погром розпочався в ніч з 9 на 10 березня 1944 року. Поляки з Армії Крайової та Селянських Батальйонів раптово атакували 11 українських сіл у Грубешівському повіті на Холмщині. Після тижневої перерви почалася друга, ще масштабніша хвиля атак, коли було вражено 22 українські села. Після цього польські напади стали рідшими, хоча деякі були не менш кривавими за перші хвилі. Зниження їх кількості сталося через контратаку УПА, яка почала атакувати польські села, задіявши таким чином спіралі польсько-українських конфліктів. Цю ситуацію на деякий час зупинив прихід на цю територію совєтських військ.
Погром напровесні 1944 р. на Грубешівщині не мав жодних фактичних підстав, які б його виправдали. За нашими підрахунками на основі поденних німецьких поліційних звітів для Грубешівського повіту за місяць лютий 1944 р., на території повіту сталося 153 напади, абсолютна більшість яких мала чисто кримінальний характер. Загинули у них 41 українець та 34 поляки, з яких лише вбивства 11 українців та 10 поляків можна, за великим рахунком, приписати міжнаціональному конфлікту. Можна тут прямо говорити не тільки про помірковану кількість жертв з обох боків, але й про паритет. Крім того, кількість нападів та жертв для Грубешівського повіту не відрізнялася від показників для 9-ти інших повітів Люблинського дистрикту, в тому числі чисто польських. Не змінилася також динаміка незаконних акцій, яка втримувалася на подібному рівні протягом останніх кількох місяців перед березнем 1944 р.
Повністю помилковою треба вважати концепцію про атаки на українські села Грубешівщини у березні 1944 р. як "акції у відплату". Такі аргументи не мають фактичних доказів. Ініціативу на цій території мала польська сторона. Вона проводила наступальні акції, а більшість жертв була з українського боку. Протиукраїнський терор спершу мав індивідуальний характер. У той час боївки АК скоїли найрезонансніші індивідуальні політичні вбивства, як: голови УДК у Грубешеві Миколи Струтинського (поранений 19 березня 1943, помер від ран через два дні, 21 березня 1943), командира Холмської Самооборони полковника Якова Гальчевського-Войнаровського (21 березня 1943), посадника міста Грубешева Михайла Павлюка (4 березня 1944). Так, можливо, було й у випадку колишнього сенатора до польського сенату Івана Пастернака (25 травня 1943).
Багато трагічніший список менш відомих українських діячів та активістів, які загинули від польських рук. Протягом 1943 року польське підпілля вбило 6 війтів, 29 мужів довір'я, багатьох солтисів, вчителів, духовних осіб, працівників допомогових комітетів та звичайних громадян.
Першими спаленими селами з численними жертвами серед українського населення стали села Пасіка, Стрільці, Моложів та Тугані, які постраждали весною 1943 р. У кожному з них загинуло по кільканадцять українських мирних жителів. Проте, суспільний хаос, спричинений німецькою переселенською акцією, відволік подальший розвиток польських атак аж до весни наступного року.
Також не витримує критики твердження про Грубешівський погром як акцію у відплату за волинські злочини. Протоколи однозначно засвідчують, що серед польських нападників, які в абсолютній більшості були селянами, мотив відплати за Волинь повністю був відсутній.
Що ж тоді стало причиною масштабної польської атаки у березні 1944 року?
На найбільш правдоподібну причину вказує Стефан Квасневський, командир відділів АК, що атакували українські села. Він, як ініціатор та автор плану бойових дій, пише, що, стоячи перед перспективою нескінченних акцій та акцій у відплату, командири відділів погодилися з думкою, що потрібен одноразовий могутній удар, який дефінітивно і на постійно схилить перевагу на польський бік.
Суттєвим показником справжніх інтенцій атакуючих були оклики, які супроводжували акти ґвалту і які потрапили в протокольні свідчення. Кличі польських нападників, записані в протоколах свідчень, можна поділити на кілька категорій. Найбільше таких вигуків належить до категорії ненависницько-мотиваційних, наприклад: "Вбивати всіх до ноги, навіть дітей, щоб не було ні одного українця на нашій землі", "Курва ваша мать, усім вам, гайдамакам, буде смерть", "Палити і бити! Дотепер усе повинно бути спалене!", "Добре шукати по льохах і схронах!", "Ми йдемо тут до вас кілька сотень кілометрів, щоб вас усіх до ноги ви мордували", "Палити, бити, мордувати українців до останнього", "Бити всіх, не пропускати нікого українця, навіть дитини", "Ми вам дамо Україну, до двох тижнів ані сліду вашого тут не стане", "Хай живе Польща, бити і різати українців", "Бити, палити до колиски, до ноги бити", "Палити, бити до колиски, ні одного українця на польській землі не має бути", "Нехай згине цей хамський народ!".
Озвучені тут оклики свідчать, що нападники просунулися значно далі в цілі атаки, ніж тільки пацифікація терором. Вони можуть натякати на геноцидний характер події, коли метою нападів на українські села стала поголовна чистка цієї території від українства шляхом фізичного знищення кожного українця. Можна припустити, що це була друга — більш радикальна й кривава — фаза знищення ознак українства на цій території після проведених у 1920-х і 1930-х роках заходів, що в першу чергу полягали у обмеженні прав православного населення Холмщини, а також у фізичному знищенні видимих ознак української присутності, зокрема, українських храмів. Цього разу знищували вже самих носіїв української ідентичності.
Польська атака на українські села у березні 1944 року мала винятково жорстокий характер, застосований з повною навмисністю. Населення вбивали вогнепальною зброєю, різали ножами, рубали сокирами, душили в криївках димом. В еміграційних спогадах польського учасника погрому привертає увагу ще один аспект, який – через свою дражливість – рідко з'являється при обговоренні цієї теми, а саме – ґвалтування жінок та дівчат учасниками акцій. У світлі викладеного важко не погодитися з думкою українського знавця теми Івана Патриляка, що "Бійці польських формувань, знищуючи українське населення, нерідко проявляли середньовічну жорстокість і неабиякий цинізм".
Погром 10–11 березня 1944 року був безпрецедентно кривавим не тільки в масштабах Грубешівського повіту, але й всієї Генеральної Губернії. Він викликав у українців спершу шок і параліч, які проте дуже швидко перетворилися на жадобу відплати й помсти. Після погрому в Сагрині, "українці сказилися", як образно схарактеризував ситуацію польський мешканець цього села. Задумане польським підпіллям з метою знизити опір українців через страшну брутальність повністю себе дискредитувало. Замість цього ця акція започаткувала неймовірну спіраль взаємних атак із зростанням кількості зруйнованих сіл і населення кожного разу. Кількість польських жертв оцінюється на 500–700 убитих.
Українські жертви
Про масштаб березневого погрому та його фактичний хід свідчать втрати серед українців. Зібрані дані — і ми говоримо тут лише про жертви, чиї імена достовірно встановлено — показують, що лише в період з 9 по 10 березня 1944 року від польських нападів загинула щонайменше 1 261 особа, а ще 8 отримали поранення. Встановлена кількість поранених, безумовно, неповна, проте вона є незаперечним свідченням того, що польська операція була спрямована не на досягнення військових або політичних цілей, а на максимально можливе фізичне винищення українського населення, тому коефіцієнт поранених до вбитих є настільки низьким і драматичним. Більшість убитих становили селяни, а серед жертв є аж 499 жінок і 287 убитих дітей. Села з найбільшою кількістю вбитих — це Ласків (333 жертви), М'яке (117), Сиховичі (138), Бересть (365). Варто усвідомити, що протягом цих двох березневих днів, за чотири місяці перед завершенням німецької окупації, від рук польського підпілля загинуло майже удвічі більше українців, ніж від рук усіх німецьких збройних і поліційних формувань за весь період п'яти років німецького панування у Люблинському дистрикті — 485 розстріляних і 159 загиблих у концтаборах.
Символом подій із березня та квітня 1944 року в українській пам'яті є село Сагринь. До тепер ми з'ясували, що 10 березня 1944 року в Сагрині та кількох його сусідніх колоніях було вбито за встановленими нами поіменними списками щонайменше 619 осіб. Серед загиблих у цьому селі було 237 жінок та 153 дитини, що загалом складає 390, тобто понад половину всіх жертв. Значну частину загиблих становили переселенці зі Замостянського повіту, виселені з рідних сіл у 1943 році. Окрім того, у Сагрині загинула точно не встановлена кількість мешканців сусідніх сіл, які сподівалися на більшу безпеку в цьому осередку волосної влади та станиці української допоміжної поліції.
У наступні дні польська операція тривала в інших селах Грубешівського повіту. Зокрема, 11 березня скоєно напад на Андріївку (не менше 32 убитих, серед них 7 жінок і 9 дітей), 13 і 16 березня – на Крилів (29 убитих, серед них не менше 3 жінок і 3 дітей), 18 березня – на Жабче (23 убитих, серед них 11 жінок і 2 дитини), 13 і 19 березня – на Модринь (не менше 41 убитого, серед них 16 жінок і 2 дитини), 21 березня – на Бересть (237 вбитих і 3 поранені; серед убитих 104 жінки та 50 дітей) і Верешин (37 убитих, серед них 18 жінок і 3 дитини), 22 березня – на Ліски (62 вбитих, серед них принаймні 16 жінок і 9 дітей). Останньою великою операцією польського підпілля в цьому повіті, яка призвела до загибелі значної кількості цивільних українців, слід вважати напад на Новосілки 2 квітня 1944 року. Відділи АК замордували тоді щонайменше 133 особи (у тому числі 60 жінок і 16 дітей).
Загалом, напровесні 1944 року — з 8 березня по 2 квітня — протягом менш ніж місяця на території лише Грубешівського повіту загинуло щонайменше 2 455 осіб української національності, серед яких не менше ніж 872 жінки та 423 дитини. У той же час польське підпілля знищило у Грубешівському повіті (повністю або частково) не менше 45 населених пунктів.
Польські атаки на українські села в березні 1944 р. та величезна кількість жертв за такий короткий час ставлять ці події в ряд найбільших злочинів Другої світової війни, скоєних партизанськими відділами.
Лише частина жертв була похована, і ще менше з них отримали християнський похорон. Тлінні останки більшості залишаються в ямах, на полях, закидані землею у сховищах та бункерах, у яких вони були спалені, задушені або загинули від вибуху гранат. Так як польські жертви на Волині, також їх потрібно ексгумувати та гідно, відповідно до християнських традицій і європейських моральних норм, поховати.
