Історія УПА за 10 хвилин. Для поляків і не тільки

Даний матеріал покликаний у доступному форматі коротко розповісти про історію боротьби українців за власну державу під час та після Другої світової війни. Зокрема боротьбу Української Повстанської Армії та Організації Український націоналістів.

Нещодавнє загострення польсько-українських стосунків породило потребу у такому нотатнику, котрий би давав відповіді на найбільш важливі і часті запитання (FAQ (Frequently Asked Questions).

Водночас крайнім часом зв'являється багато недобросовісної аналітики та відвертої брехні, котру в основному створюють польські державні інституції. А також активно підтримують російські пропагандистські ЗМІ та блогери.

Ті думки та тези, котрі поширювалися і активно почали розповсюджуватися крайнім часом мають у собі одну велику засадничу проблему. Що 90 років тому, що зараз Польща не враховує, або робить вигляд, що не помічає того факту, що Держава Україна постала у січні 1918 року. Майже на цілий рік раніше, ніж сама Польща.

Ганебний Ризький договір 1921 року між Польщею та совєтською росією – це ніщо інше, як зрада своїх союзників (УНР). Також сучасна Польща та її державні мужі мають усвідомлювати свою співвідповідальність за життя і загибель близько семи мільйонів українців у міжвоєнний період. Адже якби не було договору Пілсудського-Леніна, то усе мало б скластися по-іншому.

У цьому матеріалі розглянемо найсвіжіший приклад такого нерозуміння і недалекоглядності. Усі ці речі створюються на основі того, що нібито Польща існувала із 1918 року, а Україна появилася нізвідки у 1991 році. Але це докорінно не так. Мова йде про допис Лукаша Адамського, польського історика та директора Центру діалогу імені Юліуша Мєрошевського. У ньому він порівнював польську підпільну Армію Крайову та Українську Повстанську Армію і допустився не лише огріхів, а я відвертої неправди та маніпуляцій. Як зазначив сам історик, він створював текст та інфографіку із допомогою штучного інтелекту.

Нижче мої відповіді та пояснення.

Пункт 1. Статус і політичне підпорядкування

Думка Адамського. "Збройне формування, підпорядковане керівництву Організації українських націоналістів (фракції Степана Бандери) — ОУН(б)."

Що було насправді? Якщо говорити саме про УПА, то слід чітко визначити часові межі її діяльності як військової структури — приблизно 1942–1949 роки. Після 1949 року боротьба українського визвольного руху тривала, однак дедалі більше набувала форми збройного підпілля ОУН. При цьому посада Головного командира УПА зберігалася (Роман Шухевич, згодом Василь Кук), а окремі бойові сутички українського підпілля з совєтськими каральними структурами відбувалися ще у 1960–1967 роках.

Твердження, що УПА протягом усього свого існування була підпорядкована виключно ОУН(б), є спрощенням.

Після створення в липні 1944 року Української головної визвольної ради (УГВР) саме вона стала надпартійним політичним керівним центром українського визвольного руху. І УПА підпорядковувалась саме їй.

Президентом УГВР став Кирило Осьмак — колишній діяч Української Центральної Ради, який не був членом ОУН. Першим віцепрезидентом було обрано Василя Мудрого — багаторічного віцемаршалка Сейму Польщі та одного з провідних діячів УНДО, який також не був членом ОУН. Іншими віцепрезидентами були – Іван Вовчук та отець Іван Гриньох. Роман Шухевич очолив Генеральний секретаріат УГВР.

Тому визначення УПА після 1944 року виключно як "збройного формування, підпорядкованого ОУН(б)" не відображає повною мірою еволюції політичної структури українського визвольного руху.

Пункт 2. Політична база

Думка Адамського. "Політично була пов'язана насамперед з ОУН(б), яка відігравала провідну роль у керівництві визвольним рухом."

Що було насправді? Знову ж таки дивися пункт 1. Керівником українського визвольного руху була УГВР (із липня 1944 року), котрій підпорядковувалась УПА. Я не заперечую вагомого впливу ОУН на УПА, але питання набагато складніше і цікавіше. Більш детально проаналізую у наступних пунктах.

Пункт 3. Стратегічна мета

Без особливих зауважень, єдине, що я б сформулював дещо по-іншому. Боротьба за Українську Самостійну Соборну Державу. Якою мала бути ця держава розглянемо нижче.

Пункт 4. Характер держави, за яку велася боротьба 

Думка Адамського. "Створення незалежної Української держави відповідно до політичної програми ОУН(б), сформованої під впливом інтегрального націоналізму. Після ІІІ Надзвичайного З'їзду ОУН у 1943 р. програма частково еволюціонувала, але керівна роль ОУН(б) зберігалася."

Що було насправді? Кілька важливих технічних моментів. Офіційною датою створення УПА є 14 жовтня 1942 року. Однак, розгортання повстанських відділів розпочалося взимку 1942-1943 рр. Перший бій УПА із нацистами відбувся у ніч на 8 лютого 1943 року.

Також важливе. В ОУН не було ніякий з'їздів, це не ЦК КПРС. Тепер дивимося, що вирішували упродовж 1943 року, та чи це відповідає написаному вище?

ІІІ Конференція ОУН

Дата: 17–23 лютого 1943 року (за окремими даними — 17–21 лютого).

Основні рішення:

Боротьба на два фронти. Було визначено, що Україна опинилася "між молотом і ковадлом двох імперіалізмів" — нацистського та більшовицького. Відповідно ОУН проголосила курс на збройну боротьбу проти обох окупаційних режимів.

Перехід до збройної боротьби. Конференція ухвалила рішення про формування власних збройних сил і перехід до широкої партизанської боротьби. Саме ці рішення стали політичним підґрунтям для створення та розгортання Української повстанської армії (УПА).

Зміна соціально-політичних орієнтирів. Відбувся перегляд низки ідеологічних засад організації та авторитарних елементів попередньої програми. Було проголошено гасло "Воля народам! Воля людині!", яке стало основою подальших програмних змін, остаточно закріплених на ІІІ Надзвичайному Великому Зборі ОУН.

ІІІ Надзвичайний Великий Збір ОУН

Дата: 21–25 серпня 1943 року.

Основні рішення:

Оновлення програмних засад. ОУН переглянула значну частину попередньої ідеологічної доктрини, відмовившись від низки положень інтегрального націоналізму. У новій програмі було проголошено свободу слова, друку, совісті й віросповідання, рівність громадян перед законом та інші демократичні права і свободи.

Колегіальне керівництво. Головою Бюро Проводу ОУН було обрано Романа Шухевича. Разом із двома іншими членами Бюро він здійснював керівництво організацією на засадах колегіального прийняття рішень, що означало відхід від принципу одноосібного проводу ("вождизму").

Антитоталітарна позиція. Програмові документи Збору засудили як нацистський, так і більшовицький тоталітаризм та проголосили право кожного народу на створення власної незалежної держави.

Соборницький підхід. Організація остаточно закріпила курс на залучення до визвольної боротьби представників усіх українських земель. Особливий акцент було зроблено на розгортанні діяльності на території Центральної та Східної України (Наддніпрянщини), що мало надати визвольному рухові загальноукраїнського характеру.

Див. детальніше: Перший бій УПА проти "німецьких варварів" і подальша боротьба з нацистами, Постанови ІІІ Надзвичайного Великого Збору ОУН

Пункт 5. Територія діяльності

Думка Адамського. "Діяла переважно на Волині, у Східній Галичині, на Поліссі, а після 1944 року також на території південно-східної Польщі, яку ОУН вважала українською етнічною територією."

Що було насправді? Головний військовий штаб УПА (ГВШ УПА) був створений у листопаді 1943 року як найвищий орган військового управління Української повстанської армії та основна складова Головної команди УПА.

Головному військовому штабу підпорядковувалися штаби трьох генеральних військових округ:

• УПА–Північ — Волинь і Полісся;
• УПА–Захід — Галичина;
• УПА–Південь — Поділля (Хмельниччина, Вінниччина) та східні терени діяльності УПА.

Таким чином, твердження Адамського є надто загальним і не відображає реальної організаційної структури Української повстанської армії.

Достатньо розглянути лише одну з генеральних військових округ — УПА–Захід.

Вона була створена у січні 1944 року і діяла на території Східної Галичини (Львівщина, Тернопільщина, Станіславщина, Дрогобиччина), Закерзоння (Лемківщина, Надсяння, Любачівщина, Перемищина, Холмщина), а також охоплювала окремі райони Буковини й Закарпаття. Де планувалося створення військових округ "Сучава" та "Срібна".

До складу УПА–Захід входили шість військових округ: ВО-1 "Башта", ВО-2 "Буг", ВО-3 "Лисоня", ВО-4 "Говерля", ВО-5 "Маківка", ВО-6 "Сян".

Кожна військова округа мала власне командування, штаб, тактичні відтинки, курені, сотні та розгалужену мережу підпілля ОУН.

І це лише структура у 1943-1944 роках.

Див. детальніше: "УПА – відповідь нескореного народу"

Пункт 6. Орієнтовна чисельність

Думка Адамського. "Найчастіше оцінюється у 25–40 тис. бійців; окремі українські історики називають цифри до 80–100 тис., якщо враховувати резерви, самооборону та допоміжні структури".

Що було насправді? Незрозуміло, на яких дослідженнях ґрунтується твердження про те, що чисельність УПА "найчастіше оцінюється" саме у 25–40 тис. бійців. Такі цифри зазвичай стосуються одночасної чисельності бойового складу УПА на піку її розвитку наприкінці 1943 — на початку 1944 року, а не всієї історії існування армії.

Натомість оцінки 80–100 тис. осіб, які наводять українські дослідники, стосуються загальної кількості людей, що пройшли через лави УПА протягом усього періоду її існування, а не одночасної чисельності бойових підрозділів.

Крім того, відділи УПА були лише частиною українського визвольного руху. Якщо враховувати мережу Організації українських націоналістів (ОУН), Український Червоний Хрест (УЧХ), Службу безпеки ОУН (СБ), систему самооборонних кущових відділів (СКВ), господарські, розвідувальні, зв'язкові та інші допоміжні структури, то загальна кількість осіб, залучених до діяльності українського підпілля, обчислюється вже сотнями тисяч.

Таким чином, наведені Адамським цифри стосуються різних категорій учасників визвольного руху і не можуть використовуватися як взаємозамінні без відповідного пояснення.

Див. детальніше: "УПА – відповідь нескореного народу"

Пункт 7. Основні противники

Думка Адамського.  "Німеччина, СРСР, польське підпілля, загони самооборони та інші сили, які вважалися перешкодою для реалізації політичних цілей".

Що було насправді? Формулювання Адамського є надто спрощеним і не відображає реальної картини бойової діяльності УПА.

Насамперед коректніше говорити не про "Німеччину", а про Третій Райх та його союзників. Противниками УПА були не лише німецькі окупаційні війська, а й угорські, румунські та інші підрозділи, що діяли у складі або на боці держав Осі. Окрім того, бойові дії велися проти колабораціоністських формувань, які перебували на службі Третього Райху, незалежно від їхнього національного складу (зокрема допоміжної поліції та інших охоронних формувань скажімо як от польські шуцмани).

Другим головним напрямом боротьби був антибільшовицький фронт. Основними противниками УПА виступали совєтські партизанські з'єднання, підрозділи НКВД, внутрішні війська НКВД, а в післявоєнний період — органи МГБ і їхні військові формування та КГБ. Водночас боїв із регулярними частинами Червоної армії українські повстанці, як правило, намагалися уникати, що відповідало загальним принципам ведення партизанської війни.

Антипольський фронт ніколи не був пріоритетним напрямом діяльності УПА, про що керівництво українського визвольного руху неодноразово заявляло у своїх програмних документах і доводило до відома польського підпілля під час переговорів.

Див. детальніше: "УПА – відповідь нескореного народу" 

Пункт 8. Характер боротьби

Думка Адамського."Партизанська боротьба та боротьба за контроль над спірними етнічними територіями".

Що було насправді? І тут Адамський знову застосовує подвійний стандарт. Армія Крайова характеризується як сила, що боролася проти окупантів, тоді як діяльність Української повстанської армії зводиться до "боротьби за контроль над спірними етнічними територіями".

Таке формулювання ігнорує історичний і міжнародно-правовий контекст. Після польсько-української війни 1918–1919 років Східна Галичина і Волинь перебувала під польською окупацією. Рішення Вищої ради Антанти від 25 червня 1919 року надавало Польщі лише право тимчасової військової окупації краю до остаточного вирішення його міжнародно-правового статусу.

Саме тому для українців та українського визвольного руху міжвоєнного періоду польська влада була окупаційною, а боротьба ОУН і УПА розглядалася як боротьба за звільнення українських земель і відновлення Української Держави. Якщо застосовувати однакові критерії до обох сторін конфлікту, то якраз саме Армія Крайова вела боротьбу за збереження під польською владою українських територій, де переважало українське населення. (такі собі доморощені імперці "від моря до моря"). Тому визначення боротьби УПА виключно як боротьби за "контроль над спірними етнічними територіями" є однобічним і не відображає ані програмних цілей українського підпілля, ані історичного контексту.

Див. детальніше: До питання правового статусу Східної Галичини у 1918-1939 роках 

Пункт 9. Ставлення до цивільного населення

Думка Адамського.  "У 1943–1944 роках керівництво ОУН–УПА реалізовувало політику усунення польського населення з частини територій, які вважало українськими."

Що було насправді? Адамський маніпулює і використовує однобокий підхід до характеристики польського та українського підпілля.

Програмові постанови ІІІ Надзвичайного Великого Збору ОУН (1943) проголошували рівність громадян незалежно від їхньої національності, право кожного народу на власну державу.

У документах також наголошувалося на боротьбі проти будь-яких форм національного та соціального поневолення.

Чітке підтвердження цієї позиції міститься у листівці Проводу Горохівської округи ОУН, де зазначалося:

"Ми не воюємо проти польського народу. Ми воюємо лише проти тих поляків, які зі зброєю виступають проти українського народу або служать окупантам..."

Отже, у своїх програмних документах і пропагандистських матеріалах українське підпілля декларувало, що його боротьба спрямована не проти польського народу як такого, а проти польських військових і підпільних формувань, які брали участь у боротьбі за українські етнічні території, а також осіб, що співпрацювали з нацистським або совєтським окупаційними режимами.

Див. детальніше: Повстанська війна: армія і народ

Пункт 10. Накази щодо цивільного населення

Думка Адамського."Збереглися документи та накази керівництва УПА, зокрема Романа Шухевича з початку 1944 року, що стосувалися проведення або продовження антипольської акції у Східній Галичині. Щодо Волині не зберігся однозначний наказ про початок акції, однак більшість дослідників вважає, що рішення керівництва ОУН–УПА про її проведення не викликає сумнівів".

Що було насправді? Розберемо всю цю нісенітницю по крупицях.

Відповідь 1. Так званий "Наказ №1"

Твердження про існування письмового наказу Дмитра Клячківського – "Клима Савура" про фізичне знищення польського цивільного населення не підтверджується автентичними архівними документами. Документ, який протягом десятиліть подається як доказ такого наказу, не має встановленого походження, а його оригінал досі не виявлений.

Джерелознавчий аналіз показує, що так звана "таємна директива" складається з окремих фрагментів різних документів, вирваних із контексту. Більше того, різні автори цитують цей "наказ" у різних редакціях, які суттєво відрізняються між собою, що ставить під сумнів його автентичність. Частина документів, на які посилаються прихильники цієї версії, взагалі відсутня в архівних справах, зазначених у посиланнях.

Таким чином, станом на сьогодні не існує документально підтвердженого письмового наказу Дмитра Клячківського про знищення польського цивільного населення. Тому використовувати так званий "Наказ №1" як встановлений історичний факт є некоректно.

Окремо хочу зазначити, що такої структури як ОУН-УПА ніколи не існувало. І пишучи так, Адамський тим самим показує рівень свої знань.

Відповідь 2. Накази Романа Шухевича

Не підтверджується також твердження про існування письмового наказу Романа Шухевича щодо фізичного знищення польського цивільного населення. Документи, які інколи наводяться як доказ такої тези, стосуються боротьби з польським підпіллям, організаційних питань або військових заходів і не містять жодного наказу про винищення цивільних.

Особливо показовим є документ від травня 1944 року, окремі фрази якого нерідко цитуються без урахування повного змісту. Аналіз повного тексту свідчить, що він регламентує дії щодо польського підпілля і військової ситуації в Галичині, тоді як твердження про наказ на знищення польського цивільного населення є наслідком вибіркового цитування окремих уривків.

Отже, станом на сьогодні не виявлено жодного автентичного письмового наказу Романа Шухевича, який би містив розпорядження про фізичне знищення польського цивільного населення. Тому такі твердження потребують чіткого документального підтвердження, а не посилань на окремі інтерпретації чи вирвані з контексту фрагменти документів.

Див. детальніше: "Друже Рубан!" Використання фальсифікатів в дискусіях про Волинь, Чи існував наказ УПА про винищення поляків на Волині? В'ятрович Володимир. Друга польсько-українська війна 1942-1947

Пункт 11. Масові злочини проти цивільного населення

Думка Адамського. "У 1943–1945 роках УПА здійснила скоординовану антипольську акцію, жертвами якої стали десятки тисяч польських цивільних. У Польщі ці події кваліфікуються як геноцид; такої ж оцінки дотримуються багато істориків".

Що було насправді?

Твердження про те, що УПА здійснювала "скоординовану антипольську акцію", яка однозначно кваліфікується як геноцид, є значним спрощенням надзвичайно складного польсько-українського конфлікту. Для юридичної кваліфікації геноциду необхідно довести існування спеціального наміру знищити польське населення як окрему національну групу. А цього немає. Бо, для прикладу на Житомирщині також діяла УПА і польське населення на тих теренах допомагала повстанцям і там не зафіксовано ніяких акцій. В ОУН були члени й з числа поляків, що також заперечує геноцидні наміри по відношенню до цього етносу.

Водночас у наявній джерельній базі не виявлено програмних документів або автентичних наказів керівництва ОУН, УПА, УГВР, які б ставили таку мету. Натомість документи українського підпілля свідчать, що головним противником розглядалися польські військові та підпільні структури, які брали участь у боротьбі за контроль над територією.

Безперечно, польсько-українське протистояння супроводжувалося масовими жертвами серед цивільного населення. Однак цивільні гинули з обох сторін конфлікту, а саме протистояння мало характер боротьби між двома національними підпіллями. Саме тому значна частина дослідників наголошує на необхідності аналізувати ці події як польсько-український збройний конфлікт із численними злочинами проти цивільного населення.

Див. детальніше: "Друже Рубан!" Використання фальсифікатів в дискусіях про Волинь, Чи існував наказ УПА про винищення поляків на Волині? В'ятрович Володимир. Друга польсько-українська війна 1942-1947, Волинь: "геноцид" без ознак геноциду 

Пункт 12. Ставлення до національних меншин

Думка Адамського. "Програма ОУН(б) виходила з пріоритету української нації; щодо польського населення на частині спірних територій реалізовувалася політика його усунення".

Що було насправді? Твердження про те, що програма ОУН(б) передбачала "усунення польського населення", не відповідає змісту її програмних документів. Уже напередодні німецько-радянської війни Провід ОУН прагнув виробити цілісну концепцію міжнаціональних відносин. В інструкції "Боротьба і діяльність ОУН" (1941) ставлення до представників інших національностей визначалося не їхнім етнічним походженням, а їхньою позицією щодо української визвольної боротьби. Саме цей принцип став визначальним у подальшій еволюції програмних документів Організації.

У середовищі ОУН існували різні погляди на національне питання. Якщо наприкінці 1930-х років окремі діячі висловлювали радикальні позиції, то вже на початку 1943 року в офіційному журналі "Ідея і Чин" ці підходи були піддані критиці як політично хибні. Натомість Організація дедалі більше переходила до концепції залучення поневолених народів до спільної боротьби проти імперій, що згодом було закріплено рішеннями ІІІ Надзвичайного Великого Збору ОУН.

Завершенням цієї еволюції стали документи УГВР та УПА, у яких проголошувалася рівність громадян незалежно від національності, гарантії прав національним меншинам та право кожного народу на власний політичний розвиток. Концепція ОУН у 1940-х роках істотно еволюціонувала порівняно з міжвоєнним періодом і вже під час війни ґрунтувалася на поєднанні українського державницького принципу з демократичними гарантіями для інших народів.

Див. детальніше: Питання національних меншин в етнонаціональній концепції ОУН

Пункт 13. Ідеологія

Думка Адамського.  "УПА перебувала під сильним впливом ідеології ОУН (б), яка походила від інтегрального націоналізму та наголошувала на пріоритеті нації й побудові етнічно однорідної держави."

Що було насправді? Тут іде повторення того, що вже говорилося вище, тому просто нагадаємо ключові рішення 1943 року.

Оновлення програмних засад. ОУН переглянула значну частину попередньої ідеологічної доктрини, відмовившись від низки положень інтегрального націоналізму. У новій програмі було проголошено свободу слова, друку, совісті й віросповідання, рівність громадян перед законом та інші демократичні права і свободи.

Колегіальне керівництво. Головою Бюро Проводу ОУН було обрано Романа Шухевича. Разом із двома іншими членами Бюро він здійснював керівництво організацією на засадах колегіального прийняття рішень, що означало відхід від принципу одноосібного проводу ("вождизму").

Антитоталітарна позиція. Програмові документи Збору засудили як нацистський, так і більшовицький тоталітаризм та проголосили право кожного народу на створення власної незалежної держави.

Соборницький підхід. Організація остаточно закріпила курс на залучення до визвольної боротьби представників усіх українських земель. Особливий акцент було зроблено на розгортанні діяльності на території Центральної та Східної України (Наддніпрянщини), що мало надати визвольному рухові загальноукраїнського характеру.

Пункт 14. Історична оцінка

Думка Адамського."В Україні переважно вшановується як визвольна формація, тоді як у Польщі пам'ять про неї насамперед пов'язана з відповідальністю за масові злочини проти польського цивільного населення."

Що було і є насправді? Тривале протистояння двом потужним тоталітарним режимам, спираючись виключно на ресурси свого народу, дає підстави називати УПА унікальним явищем в історії.

Водночас, діяльність українських повстанців вписується в рамки загальносвітового явища — боротьби народів за свободу та державність.

Ця боротьба стала найпомітнішим історичним фактором другої половини ХХ століття, завдяки їй світ протягом кількох десятиліть змінився більше, ніж за попередні століття. Саме в світовому контексті бачили свою діяльність лідери українського визвольного руху, про що свідчить головне гасло УПА: "Свобода народам! Свобода людині!".

Для представників інших визвольних рухів діяльність українських повстанців була натхненним прикладом багатолітньої протидії могутньому ворогові, прецедентом, який доводив: обстоювати національні інтереси можна навіть у вкрай несприятливих умовах. Корисним був і практичний досвід ведення партизанської війни проти окупаційних військ.

З погляду української історії, УПА стала переломним етапом розвитку українського визвольного руху ХХ століття, логічним продовженням попередніх його періодів: національного відродження початку сторіччя, національної революції 1917—1921-х рр., підпільної збройної боротьби УВО та ОУН 1920—1930-х. Минаючи ці етапи, рух розвинувся із невеликої групи інтелектуалів та бойовиків, що налічувала десятки осіб, у масовий загальнонаціональний спротив сотень тисяч людей. В свою чергу, боротьба УПА стала основою для розвитку наступних етапів визвольного руху — дисидентського 1960-1980-х, масового національно-демократичного руху кінця 1980-х — початку 1990-х і зрештою завершальної події в цьому процесі — здобуття незалежності України 24 серпня 1991 р. УПА є прикладом боротьби і в сучасній російсько-українській війні.

Для сучасних українських військових Українська Повстанська Армія (УПА) є фундаментальним символом незламності, державності та успішного спротиву. Вона служить історичним орієнтиром, що демонструє, як можна ефективно боротися проти переважаючих сил імперського ворога, спираючись на патріотизм та підтримку населення.

Значення УПА для українського війська розкривається через такі ключові аспекти:

Спадкоємність поколінь: Сучасні Збройні сили України є прямими спадкоємцями традицій українського національного війська. Гасло "Слава Україні! — Героям слава!" та марш "Зродились ми великої години" стали офіційними символами та візитною карткою української армії. Існує нагорода Головнокомандувача ЗСУ – "Золотий хрест" та "Срібний хрест". Власне як і найвища нагорода УПА – Золотий Хрест Бойової Заслуги.

Практичний досвід: Багато тактичних навиків, які використовують сучасні підрозділи в умовах переваги ворога в техніці та живій силі (наприклад, організація логістики в тилу, тактика боротьби малими групами, мережева структура підпілля, диверсійна та партизанська діяльність), базуються на безцінному досвіді повстанців.