Українська правда
Історична правда

«Друже Рубан!» Використання фальсифікатів в дискусіях про Волинь

22.10.2016 _ Сергій Рябенко
Версія для друку

За допомогою різного роду комбінацій із цитат із "документів" окремі автори намагаються обґрунтувати тезу про те, що "таємна директива" вищого керівництва ОУН та УПА про повну ліквідацію поляків на Волині не лише існувала, але й активно втілювалася у життя. Однак детальний аналіз джерел ставить під сумнів їх автентичність.

В історіографії українсько-польського конфлікту часів Другої світової війни одним з найбільш дискусійних є питання про існування наказу про цілковите винищення польського населення на Волині.

Тезу про наявність подібного наказу вищого керівництва ОУН та УПА обстоює низка істориків, переважно польських. Часте повторювання у дослідженнях та публіцистиці сприяло її популяризації та, часом, навіть безкритичному підхопленню науковцями з інших країн. 

Періодично в історичній літературі та ЗМІ наводяться навіть цитати з подібного "наказу" чи "таємної директиви" 1943 року, які приписують командувачу УПА Дмитру Клячківському. Дуже часто такі цитати супроводжуються посиланням на "спеціальний лист" одного з командирів УПА на Волині Юрія Стельмащука до "Рубана".

У ньому Стельмащук начебто пише про отриманий від Клячківського наказ про поголівне знищення поляків та призначення відповідальних за його виконання командирів, зокрема, Івана Климчака. У прив’язці до цього "спеціального листа" також наводиться цитата зі "звіту" Климчака про знищення на півночі Волині двох польських колоній разом з населенням.

 Юрій Стельмащук ("Рудий") - командир загону "Озеро", що діяв у північних районах Волинської обл. в 1943 році

За допомогою різного роду комбінацій з цитат із вищезазначених "документів" окремі автори намагаються обґрунтувати тезу про те, що "таємна директива" вищого керівництва ОУН та УПА про повну ліквідацію поляків на Волині не лише існувала, але й активно втілювалася у життя.

Однак детальний аналіз тексту цитат та використаних для їх створення документальних джерел ставить під сумнів автентичність останніх.

Як вдалося встановити автору цих рядків, уперше "цитата" з "таємної директиви Клима Савура" з’явилася у статті Владислава Наконечного "Мертві закликають живих", яка вийшла у серпні 1994 року у луцькій газеті "Волинь". У ній йшлося про те, що:

"Ми повинні здійснити велику акцію по ліквідації польського елемента. При уході німецьких військ з сіл використати цю можливість для ліквідації всього чоловічого населення від 16 до 60 років… Цю боротьбу ми не можемо програти і за будь-яку ціну повинні зменшити польські сили. Лісові і розташовані біля лісових масивів села повинні зникнути з обличчя землі…".

Надалі "цитати" з цієї "таємної директиви" зустрічаємо у книзі Наконечного "Волинь – криваве поле війни", у роботах польських дослідників Владислава Філяра, Леона Попека, Едварда Пруса, а також низці газетних публікацій, присвячених окремим епізодам польсько-українського конфлікту.

Надзвичайно показовим є той факт, що у всіх названих вище публікаціях наводяться лише окремі фрагменти "таємної директиви". Її повного тексту досі не оприлюднив жоден дослідник. Лише один Філяр вказує "архівну легенду" до цієї "директиви".

Типовий зразок творчості ветерана винищувального батальйону НКВД в Західній Україні Едварда Пруса - книжка "Степан Бандера - символ злочину і жорстокості". Назви інших опусів говорять самі за себе: "Голокост по-бандерівськи", "Тарас Чупринка - гетьман УПА" тощо. Джерело: multibook.pl

У статті Наконечного та у Пруса "цитата" подається без будь-яких згадок про джерело. А надалі вже ця стаття виступає "джерелом" походження "цитати" у Попека та у пізнішій книзі Наконечного "Волинь – криваве поле війни".

Самі "цитати", які начебто мають походити з одного документу, у всіх авторів різняться у деталях. Так у Наконечного та більшості робіт Філяра йде мова про "ліквідацію усього чоловічого населення", у ще двох дослідженнях Філяра – про "ліквідацію усього населення", у Попека – про "ліквідацію усіх чоловіків", а у Пруса – про "ліквідацію усього польського населення". Майже у всіх авторів зазначається, що начебто мали бути знищені "лісові і розташовані біля лісових масивів села", однак Прус пише лише про "села і селища" (wsie i wioski).

Цікавою деталлю також є наявність купюр у "цитованому" тексті. Так у Філяра купюра присутня на початку "цитати" та відсутня наприкінці. У Наконечного все з точністю до навпаки. А у Попека будь-які купюри у тексті відсутні взагалі. Натомість Прус все ту ж цитату наводить з купюрою всередині тексту та наприкінці.

Проте найголовнішим доказом проти "автентичності" зазначеної "таємної директиви" є те, що за наведеним Філяром архівним посиланням цей документ відсутній. Український історик Володимир В’ятрович провів звірку посилання та виявив за ним у архіві Управління Служби безпеки у Волинській області кримінальну справу проти поліцейських, який звинувачували у акціях проти комуністичного підпілля. Автору цих рядків без особливих труднощів вдалося зробити те саме.

Справа, про яку йде мова, була порушена у грудні 1944 року. Обвинуваченими по ній проходили Олександр Дремлюк та ще четверо осіб, які під час німецької окупації служили у поліції села Руда колишнього Мацеївського району Волинської області та брали участь у акціях проти радянських посадовців та активістів.

Будь-який зв’язок з ОУН або УПА всі обвинувачені на слідстві відкидали. Жодні "таємні директиви", прізвище або псевдо Клячківського у справі не згадуються жодного разу. На аркуші, на який посилається Філяр, міститься фрагмент протоколу допиту Дремлюка про організацію облави на колишніх радянських активістів у селі Руда.

До того ж архівна легенда у Філяра містить суттєву помилку: у ній вказується "частина 2" справи, у той час, як сама справа складається лише з одного тому, який ні на які частини не ділиться. Свою нумерацію справа отримала ще в радянські часи під час передачі на зберігання до архіву, і відтоді вона не змінювалася.

Обкладинка архівної кримінальної справи на Олександра Дремлюка та інших поліцаїв. Архів Управління СБУ Волинської обл.

Авторові цих рядків також вдалося виявити в одному з центральних архівів цікавий документ. Це виконана машинописним способом інструкція або вказівка. Вона датована 30 травня 1944 року, не містить ні адресата (у тексті залишене пусте місце), ні підпису чи псевда її автора, ні навіть назву структури, яка її видала.

Проте за змістом вона стосувалася діяльності українського підпілля на території західних областей. Серед іншого у документі йде мова про антипольські акції.

Так у пункті 3 говориться про неможливість вигнання усіх поляків з українських земель під час таких акцій, тому що їх охороняє "німецьке військо, а також більшовики. Ми мусимо провести сильну акцію по ліквідації [в] основному найактивнішого провідного елементу та боєздатного (жінок, дітей, стариків не чіпати). По уступленню нім[ецького] війська з даного села, використати цю нагоду до негайної ліквідації всього мужеського елементу від 16–60 років життя. Звичайно провідний польський елемент масових акціях не подає, тому за ними треба слідкувати і ліквідувати. Ми зараз ведемо боротьбу за ЗУЗ як основну базу нашої сили в боротьбі за УССД. Цієї боротьби ми не сміємо програти, і за всяку ціну мусимо зменшити до мінімум[у] польські сили. Лісні і підлісні села мусять зникнути з лиця землі".

Як можна бачити, цей пункт документу за окремими винятками майже дослівно повторює вищезгадані "цитати" з "таємної директиви". Однак саме у цих винятках і криється найцікавіше. Перше, на що падає око, це дата документу: 30 травня 1944 року. А приписувану Клячківському "таємну директиву" Наконечний, Філяр та інші дослідники відносять до першої половини (не пізніше червня) 1943 року.

У документі йде мова про Західноукраїнські землі (ЗУЗ). В усіх без винятку "цитатах" з "таємної директиви" цей фрагмент не згадується. Відповідь на питання, чому, проста. В документах ОУН та УПА під абревіатурою "ЗУЗ" проходила не Волинь, а Галичина та Прикарпаття. Волинь же позначалася іншою абревіатурою – "ПЗУЗ", Північно-західні українські землі.

У "цитатах" з "таємної директиви" говориться про ліквідацію всього чоловічого населення (у деяких варіантах навіть про ліквідацію всього населення) віком від 16 до 60 років. Натомість у документі чітко наголошується на неприпустимості ліквідації жінок, дітей та старих людей; цей фрагмент у всіх "цитатах" не подається взагалі.

Але й ліквідація "всього мужеського елементу від 16-60 років" у документі супроводжується цілою низкою умов. З одного боку зроблено наголос на тому, що під час "сильної акції" ліквідації підлягає, в основному, найактивніший провідний та боєздатний елемент.

З іншого – нижче у пункті 4 прямо забороняється ліквідовувати українців римо-католиків та вказується "кожному комендантові боївки з’ясувати ціль боротьби з поляками, як теж про методи, промінювані [застосовувані – С. Р.] в цій боротьбі. Не ліквідувати таких, що кожночасно готові навіть своєю активною боротьбою засвідчити вірність УССД та її владі [підкреслення моє – С. Р.]".

Таким чином, попри оголошену вказівку про ліквідацію польського населення чоловічої статі, документ водночас вимагає орієнтуватися у цьому не стільки на національність та віросповідання, скільки на діяльність конкретних поляків та їх ставлення до Української держави та її влади.

То ж за своїм змістом документ не має ніякого відношення до Клячківського та подій 1943 року на Волині. Крім того, якщо судити по назві справи, у якій він зберігається, ця інструкція стосувалася діяльності не підрозділів УПА, а Служби безпеки ОУН.

Дмитро Клячківський ("Клим Савур") - командувач УПА в травні - грудні 1943 року. Дереворит підпільного митця Ніла Хасевича

Так само вона не була єдиною, або навіть першою, позаяк у першій половині 1944 року подібні інструкції та накази неодноразово видавалися на території Галичини структурами як українського, так і польського підпілля.

Що чітко можна побачити зі змісту цієї інструкції, так це те, що саме вона послужила "джерелом" для створення "цитат" з "таємної директиви", активно поширюваних Наконечним та іншими авторами.

Не менш цікавими для аналізу є "цитати" з другого зі згадуваних вище "документів" - спеціального листа Стельмащука до "Рубана" від 24 червня 1943 року. Як і у випадку з "таємною директивою" ці "цитати" уперше з’являються у тій же самій статті Наконечного "Мертві закликають живих". Йдеться у них про таке:

"Друже Рубан! Ставлю вас до відома, що в червні представник центрального проводу ОУН, командуючий УПА "Північ" Клим Савур передав мені усну й таємну директиву про поголовне повсемісне фізичне знищення всього польського населення, що проживає на території області… Для виконання цієї директиви, прошу ретельно підготуватись до цих акцій проти поляків і призначаю відповідальних: в прибузьких районах – курінного УПА "Лисого", по Турійському, Оваднівському, Озютичівському районах – "Сосенка", по Ковельському окрузі – "Голубенка". Слава Україні! 24 червня 1943 року, "ставка". Командир групи УПА "Турів" Рудий".

Надалі поширення та використання цих "цитат" здійснюється все тим же колом авторів: Філяром, Попеком, Прусом та самим Наконечним, до яких згодом долучаються Гжегож Мотика, Міхал Клімецький та український історик Ігор Ільюшин.

У цьому випадку маємо подібну ситуацію: відсутність повного тексту "спеціального листа", наявність "архівної легенди" лише у двох авторів – Філяра та Наконечного, причому у обох різну. У Філяра це вже згадувана раніше справа по обвинуваченню поліцаїв з села Руда з тією ж самою неіснуючою "частиною 2", а у Наконечного – інша справа з того самого архіву. Решта дослідників посилаються або на статтю Наконечного, як Попек, або на Філяра, як Мотика, а Прус знову не подає жодних посилань на джерела.

Окремо слід звернути увагу на використання тексту "спеціального листа" у книзі Ільюшина. Цей дослідник наводить непряму "цитату" з посиланням на анонімну публікацію "Трагедія Волині: Геноцид проти польського населення. Свідчать документи" у рівненській газеті "Діалог" за грудень 1993 року. Проте у цій публікації ніякий "спеціальний лист" або навіть фрагменти з нього узагалі не згадуються.

Олексій Громадюк ("Голобенко"/"Голубенко", "Острізький") - командир куреня, що в 1943 році діяв у Ковельському р-ні Волинської обл. Дереворит Ніла Хасевича

Як і у випадку з "таємною директивою" "цитати" зі "спеціального листа" так само різняться у деталях. Наприклад, у Наконечного "Рудий" звертається до "Рубана" на "ви", характеризує розпорядження "Клима Савура" як "усну і таємну директиву про поголовне та повсюдне фізичне знищення всього польського населення, що проживає на території області", а "Савура" називає "представник центрального проводу ОУН" та просить "ретельно підготуватися до цих акцій".

Натомість у Попека, який ту ж саму "цитату" наводить з посиланням на Наконечного, "Клим Савур" вже іменується "представник Крайової Ради ОУН", а "Рудий" просить "ретельно підготуватися до тих акцій проти поляків". Причому, якщо у книзі "Волинський заповіт" "цитата" подається як і у Наконечного з купюрою всередині (між словами "на території області" та "для виконання"), то в іншій роботі Попека купюра всередині тексту відсутня взагалі.

Справжнім "рекордсменом" по кількості варіантів "цитати" є Філяр. У книзі "Винищення польського населення на Волині у Другій світовій війні" він, як і Наконечний, називає "Клима Савура" "представником центрального Проводу ОУН", розпорядження характеризує як "таємну директиву у справі цілковитої фізичної ліквідації польського населення" без згадки про область, а "Рудий", як у Попека, просить "ретельно підготуватися до тих акцій проти поляків".

"Цитата" наводиться без купюри всередині. Проте вже у наступній роботі абсолютно ідентичний текст вже містить всередині купюру. У ще одній роботі Філяра мова взагалі йде не про "директиву", а про "таємну постанову", "Рудий" звертається до "Рубана" на "ти", а "цитата" всередині містить купюру.

Також усі три варіанти "цитат" містять купюру перед зверненням "Друже Рубан", що вказує на те, що воно на думку Філяра не було початком "спеціального листа". Однак у Наконечного та Попека ця купюра відсутня, і тексти їхніх "цитат" одразу починаються словами "Друже Рубан".

Клімецький з посиланням одночасно на Попека та Філяра подає все з тієї ж "цитати" лише невеликий фрагмент. Однак на відміну від Філяра він іменує "Клима Савура" представником "Крайової ради ОУН".

Нарешті у "цитаті" Пруса Клячківський іменується просто "командир Савур", "директива" стає "таємною інструкцією у справі фізичного винищення польського населення", а звернення до "Рубана" - безособовим ("Друже Рубан, повідомляю, що…"). Цей варіант "цитати" також містить купюру всередині.

Майже всі автори ототожнюють одержувача "спеціального листа" з членом Проводу ОУН Миколою Лебедем ("Максимом Рубаном"). Лише Наконечний чомусь ідентифікує його як Романа Шухевича. На чому заснований такий висновок, незрозуміло, адже Шухевич подібне псевдо ніколи не використовував.

Микола Лебедь ("Максим Рубан"), у 1943 році - "урядуючий провідник" ОУН, згодом член Проводу ОУН і керівник Референтури зовнішніх зв'язків. Фото: Галузевий державний архів СБУ.

Але рівненський історик Ігор Марчук, проаналізувавши зміст "цитати", прийшов до цікавих висновків. Він зазначає, що Лебідь не був підлеглим Стельмащука, а тому не виконував жодних розпоряджень останнього, у тому числі щодо "ретельної підготовки" до будь-яких акцій. Термін "центральний Провід" ніколи не вживався в листуванні членів бандерівського підпілля. Натомість його активно використовували радянські спецслужби.

Назву "УПА-Північ" українські націоналісти почали застосовувати за наказом Романа Шухевича тільки з грудня, а "група УПА "Турів" фіксується у документах лише з липня-серпня 1943 року.

Нарешті Стельмащук був призначений на посаду командира групи "Турів" у вересні, а якщо вірити протоколу судового засідання з його кримінальної справи, сам він дізнався про це лише у жовтні 1943 року. Тому на думку Марчука "спеціальний лист" насправді є фальсифікатом, створеним радянськими спецслужбами.

Слід також звернути увагу, що у "спеціальному листі" Стельмащук начебто призначив відповідальним за антипольську акцію у Турійському, Оваднівському та Озютичівському районах "Сосенка" (Порфирія Антонюка). Однак у червні 1943 року Стельмащук очолював лише загін "Озеро", який діяв на півночі Волині.

Порфирій Антонюк ("Сосенко") - у 1943 році командир загону "Січ" неподалік Володимира-Волинського. Фото 1931 року. Архів Центру досліджень визвольного руху.

"Сосенко" ж керував базою УПА "Січ" у районі Володимира-Волинського, і підпорядковувався командуванню групи "Турів".

Жодними відомими джерелами "відкомандирування" "Сосенка" улітку 1943 р. у підпорядкування "Рудого" для виконання будь-яких вказівок останнього також не підтверджується.

Микола Лебідь на посаді урядуючого провідника ОУН використовував псевдо "Максим Рубан", а не "Рубан".

Будь-яких інших підпільників з подібним псевдо серед підлеглих Стельмащука виявити не вдалося.

Випадки листування командирів УПА середньої ланки безпосередньо з членами Проводу ОУН про отримані накази зверхників за період весни-літа 1943 року так само не відомі. Навпаки, для з’ясування реального стану справ на Волині Провід змушений був відправляти туди з інспекційною поїздкою заступника військового референта Олександра Луцького.

Утім, як і випадку з "таємною директивою", головним доказом проти "спеціального листа" є його відсутність за наведеними архівними посиланнями.

У справі, на яку посилається Філяр, на відповідному аркуші міститься заява арештованого поліцейського Крощука на ім’я співробітника НКГБ, у якій йдеться про існування під час німецької окупації у селі Руда так званої "варти", членами якої були троє інших обвинувачених. Ані тут, ані у інших документах справи про жоден "спеціальний лист" до "Рубана" не згадується. 

Перевірка іншого посилання з книги Наконечного виявила кримінальну справу по обвинуваченню Адама Мітчика. У 1944 році він був призваний до Червоної армії та проходив службу на Житомирщині. Орієнтовно у грудні того ж року дезертирував та на території Камінь-Каширського району Волині був залучений до одного з загонів УПА командиром на псевдо "Тополя".

Разом з іншими повстанцями Мітчик певний час займався збором харчів по селах, а на початку січня 1945 року був затриманий червоноармійцями та відданий під слідство. За посиланням Наконечного міститься довідка, складена у 1998 році на Мітчика під час перегляду його справи на предмет реабілітації вже у незалежній Україні.

Ані у ній, ані у будь-якому іншому місці у справі жодний "спеціальний лист" Стельмащука не згадується. Показовим однак є те, що "архівна легенда" Наконечного містить таку саму помилку, що і у Філяра, - посилання на неіснуючу "частину 2" справи.

Неважко також помітити, що у обох авторів "архівні легенди" співпадають майже повністю, за винятком номера справи. Але у аркушах ознайомлення у обох справах прізвища або підписи Наконечного чи Філяра відсутні. Це може свідчити про те, що обидва вони не бачили самих справ, а "архівну легенду" отримали з якогось спільного джерела.

У результаті подальших пошуків в архівах авторові цих рядків вдалося встановити ще одну цікаву деталь. У протоколі судового засідання з архівно-кримінальної справи на Стельмащука підсудний повідомив, що у "серпні місяці 1943 р. Савур і "Олег" [командир групи "Турів" Микола Якимчук – С. Р.] знов мене викликали до себе і вимагали знищення поляків; я знову не погоджувався, тому що поляки допомагали нам. Оскільки відмовлятися більше було неможливо, то я погодився. Я Ковельську групу розділив на три частини. На територію Прибужанських і Любомльського р-на я призначив – "Лисого", Турійського р-ну - "Сосенка" ("Сосенко" був присланий з Волинської групи, але людей я йому дав своїх), Голобського р-на - "Голубенка". У Ковелі знищенням поляків мала зайнятися СБ (служба безпеки). Знищення поляків потрібно було провести з 25 по 30 серпня 1943 року".

Як бачимо, кількість "відповідальних" командирів та райони їхньої діяльності загалом збігаються з "цитатами" зі "спеціального листа". Ще одна ниточка веде до так званого "протоколу допиту" Стельмащука від 28 лютого 1945 року.

Обкладинка архівної кримінальної справи на Адама Мітчика. Архів Управління СБУ у Волинській обл.

У ньому зазначено, що "у червні місяці 1943 року представник центрального проводу ОУН "Клим Савур" передав мені усно секретну директиву центрального "проводу" ОУН про поголівне та повсюдне фізичне знищення всього польського населення, що проживає на території західних областей України". Так само неможливо не помітити, що зміст цього фрагменту майже дослівно відтворює іншу частину "цитат" зі "спеціального листа".

Водночас слід звернути увагу, що у "цитатах" йдеться, начебто Стельмащук отримав "таємну директиву" у червні 1943 року, і тоді ж призначив "відповідальних" за її виконання. Натомість з матеріалів слідства дізнаємося, що "таємну директиву" Стельмащук начебто отримав у червні, але призначив "відповідальних" лише наприкінці серпня 1943 року.

Утім, поза сумнівом фрагменти "протоколу допиту" Стельмащука та протоколу судового засідання з його кримінальної справи послужили джерелом для створення "цитат" зі "спеціального листа", а неспівпадіння у датах очевидно пояснюється бажанням ув’язати цей "спеціальний лист" із "виконанням" "таємної директиви" Клячківського.

Наостанок зупинимось на останньому зі згадуваних раніше "документів" - "звіті" Климчака за вересень 1943 року про знищення двох польських колоній. Вже звично "цитата" з нього уперше з’являється у тій самій статті Наконечного:

"29 серпня 1943 року провів акцію в селах Воля Островецька, Островки Головнянського району. Знищив усіх поляків від малого до старого. Всі будівлі спалив, а майно і худобу забрав для потреб куреня".

Так само очікувано "звіт" Климчака "цитують" у своїх роботах ті ж самі автори. Згадки про нього можна зустріти також у деяких газетних публікаціях. Так само повний текст цього "звіту" шукати марно.

Посилання на архівні легенди подають ті самі автори: Філяр – на ту ж саму "поліцейську" справу з тією ж самою неіснуючою "частиною 2", і Наконечний – на слідчу справу М. Гаврилюка з архіву волинського СБУ, причому без зазначення аркуша. Прус, не порушуючи "традицію", подає "цитату" без посилань, а у Попека роль "першоджерела" виконує все та ж стаття Наконечного.

Іван Климчак ("Лисий", "Павлюк") - у 1943 році командир куреня "Буг", що діяв у північно-західній частині Волинської обл. Фото: Архів Центру досліджень визвольного руху.

Текст "цитат" зі "звіту" Климчака у всіх авторів майже не відрізняється. Хіба тільки у Наконечного у статті йдеться про знищення поляків "від малого до старого", а у книжці – про знищення "від малого до великого". Варіант Філяра містить купюру на початку, у Пруса купюра всередині замість слів "Головнянського району", а у решти випадків текст подається без купюр.

Важливо, однак, що у "цитатах" мова йде про акцію у польських колоніях Островки та Воля Островецька 29 серпня 1943 р., за результатами якої всі будівлі у колоніях було спалено. Проте Попек у своїй книзі наводить спогади уцілілих мешканців обох колоній про те, що напад відбувся 30 серпня, а споруди було спалено вже на початку вересня.

Хоча ідентифікація очевидцями нападників на колонії досить суперечлива і неконкретна, жоден з них не згадує про участь у нападі Климчака. У відомих на сьогодні документах ОУН та УПА будь-які згадки про це так само відсутні.

Перевірка посилання Філяра вже очікувано виявила відсутність у архівній справі "звіту" Климчака. На відповідному аркуші міститься постанова слідчого від 13 грудня 1944 року про пред’явлення обвинувачення колишньому поліцейському Дремлюку. Ні про Климчака, ні про обидві польські колонії та їх знищення у справі не згадується.

За посиланням, яке навів у книзі Наконечний, автор цих рядків виявив кримінальну справу по обвинуваченню Миколи Гаврилюка та ще трьох осіб, яка наразі зберігається у архіві СБУ в Києві.

Через те, що Наконечний "забув" у своєму посиланні вказати конкретний аркуш, довелося переглядати всю справу. Однак за наслідками цього жодного "звіту" Климчака у ній виявлено не було та й, зрештою, не могло бути. Ані Климчак, ані будь-які акції у Островках та Волі Островецькій у справі так само ніде не згадуються.

З огляду на це, можна однозначно стверджувати, що і "таємна директива" Клячківського, і "спеціальний лист" Стельмащука, і "звіт" Климчака є фальшивками. Їх призначення – бути обґрунтуванням для популярної тези про існування та активну реалізацію "таємного наказу" вищого керівництва ОУН та УПА про винищення польського населення на Волині.

Постанова слідчого від 13 грудня 1944 року про пред’явлення обвинувачення колишньому поліцейському Дремлюку. Ні про Климчака, ні про обидві польські колонії та їх знищення у справі не згадується.

Наразі немає достовірних даних, хто саме був автором цих фальшивок. Однак беззаперечним лишається факт, що усі їх було вперше використано Наконечним на початку 1990-х.

Сам Наконечний багато років працював директором партійного архіву Волинського обкому КПУ, а у 1990-х очолив редакцію газети "Радянська Волинь" - офіціозу заново створеного місцевого обкому КПУ. На цій посаді він виявляв особливу активність в історичних дискусіях. Волинська преса неодноразово друкувала його статті, які переважно мали публіцистичний характер та не містили жодних посилань на джерела.

Наконечний відстоював суто радянський погляд на події Другої світової війни, роль і місце у них ОУН та УПА. У пізніших роботах він почав активно розміщувати посилання на джерела, що, вочевидь, мало надати його тезам та припущенням більш науковоподібного вигляду. Однак ці посилання часто виявлялися недостовірними або ж вели на попередні статті самого Наконечного.

У подальшому згадана вище серія фальшивок набула поширення через багаторазове повторювання та "цитування" у пресі та пропагандистами типу Пруса, а також у роботах серйозних дослідників, таких як, Філяр, Мотика або Ільюшин.

Приміром, саме Філяр доклав найбільше зусиль для поширення "цитат" з неіснуючих "документів" у польській історіографії, сумлінно наводячи їх у своїх численних працях.

Цьому досліднику також належить сумнівна "честь" бути активним поширювачем як мінімум ще однієї фальшивки. Йдеться про "звіт" Климчака про начебто ліквідацію польської колонії Зємліци повстанським загоном Миколи Каліщука. За наведеною Філяром вже звичною архівною легендою цього документа виявлено не було. Натомість там міститься один з протоколів допиту арештованого Дремлюка.

Нагромадження усіх цих "документів" у одній справі, в якій їх у принципі не могло бути, наводить на думку про те, що поширення цих фальшивок не було наслідком помилки окремих дослідників, а мало цілеспрямований характер. Можливо ці "цитати" з неіснуючих документів були створені за участю радянських спецслужб для компрометації ОУН та УПА.

На жаль, подібне ставлення до джерел сумнівного походження та навіть відвертих фальшивок усе ще притаманно окремим дослідникам українського визвольного руху. Так порівняно нещодавно згадка про "спеціальний лист" Стельмащука трапилася автору цих рядків у доповіді Івана Качановського "Етнічні чистки, геноцид чи українсько-польський конфлікт? Масове вбивство поляків ОУН та УПА на Волині".

У ній автор "процитував" "лист Стельмащука до Миколи Лебедя, на той момент члена центрального проводу  ОУН (б)" з посиланням на роботи Наконечного та Філяра як "іншу версію цього наказу" Клячківського про повне знищення польського населення.

Проте Качановський ніяк не прокоментував розбіжності у численних версіях цих "цитат", а невідповідність назв посад та псевд керівників бандерівського підпілля спробував пояснити тим, що документ, мовляв, "не містить оригінального листа, але є його пізнішим перекладом російською мовою, у якому змінено назви командних посад".

Невідомо, однак, на чому ґрунтується цей висновок, адже Качановський "оригіналу" цього "листа" або ж його "пізнішого перекладу" ніколи не бачив. Перевіркою архівних посилань Наконечного та Філяра він так само не займався, обмежившись голослівною та нічим не підкріпленою заявою, що це було б "важливим для розв’язання проблеми, але, як вже зазначалося, цей та інші документи з цієї архівної колекції або більше не доступні для наукових дослідників або були знищені".

Подібний підхід, за якого видається допустимим використання у дослідженнях відвертих фальшивок є помилковим та веде тільки до створення нових історичних міфів. А це вкотре доводить необхідність проведення ретельного аналізу джерел замість некритичної підгонки фактів та сумнівного походження доказів під власні популярні концепції.

Перелік використаних джерел:

  1. Архівна кримінальна справа на О. Дремлюка, О. Дубія, П. Крощука, Ф. Крощука, І. Ковальчука // Архів УСБУ у Волинській області. – Фонд кримінальних справ основний. – Справа 11315;
  2. Архівна кримінальна справа на А. Мітчика // Архів УСБУ у Волинській області. – Фонд кримінальних справ основний. – Справа 11235;
  3. Архівна кримінальна справа на Ю. Стельмащука // ГДА СБУ. – Фонд 5. – Справа 67424;
  4. Архівна кримінальна справа на М. Гаврилюка, В. Крука, М. Сафоника, О. Фалюша // ГДА СБУ. – Фонд 5. – Справа 67434;
  5. ГДА СБУ. – Фонд 13. – Справа 372. – Том 89. – Аркуш 33;
  6. ГДА СБУ. – Фонд 13. – Справа 376. – Том 41. – Аркуші 5, 9;
  7. ЦДАВО. – Фонд 3833. – Опис 1. – Справа 233. – Аркуш 22;
  8. Беркгоф К. Жнива розпачу. Життя і смерть в Україні під нацистською владою. – К: Критика, 2011. – С. 295, 415–416;
  9. В'ятрович В. Друга польсько-українська війна. 1942–1947. – К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2011. – С. 90;
  10. В'ятрович В. Друга польсько-українська війна. 1942–1947. – Вид. 2-е, доп. – К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2012. – С. 114, 209-211, 222-229;
  11. В’ятрович В. Історія з грифом "Секретно". Архіви КҐБ розповідають / Центр досліджень визвольного руху. – Львів: Часопис, 2012. – С. 113;
  12. Ільюшин І. Українська повстанська армія і Армія Крайова. Протистояння в Західній Україні (1939–1945 рр.). – К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2009. – С. 244, 313;
  13. Клімецький М. Генезис і організація польської самооборони на Волині та у Східній Малопольщі під час Другої світової війни // Україна – Польща: важкі питання, (Луцьк, 20–22 травня 1998 р.). – Варшава: Тирса, 1998. – Т. 3. – С. 64, 77 (Матеріали ІІІ міжнародного наукового семінару "Українсько-польські стосунки в роки Другої світової війни");
  14. Ковальчук В. Документи ОУН (Б) і запілля УПА про українсько-польське протистояння на Волині і Поліссі у 1943–1944 роках: спроба групування за походженням // Студії з архівної справи та документознавства. – 2004. – Том 12. – С. 89, 92;
  15. Марчук І. Командир УПА-Північ Дмитро Клячківський – "Клим Савур". – Рівне: Видавець О. Зень, 2009. – С. 70–71;
  16. Мотика Ґ. Від Волинської різанини до Операції "Вісла". Польсько-український конфлікт 1943–1947 рр. / Авторизований пер. з пол. А. Павлишина, післямова д.і.н. І. Ільюшина. – К: Дух і Літера, 2013. – С. 81–82, 299;
  17. Наконечний В. Волинь – криваве поле війни. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2006. – С. 116-117, 120, 126;
  18. Наконечний В. Мертві закликають живих. Проти фальсифікацій волинського професора І. Кічия, які він допустив на науковій конференції у Варшаві  // Волинь (Луцьк). – 1994. – 4 серпня. ‑ № 89. – С. 2–3;
  19. Содоль П. Українська повстанча армія, 1943–1949. Довідник. – Нью-Йорк: Пролог, 1994. – С. 93; Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920-1939 роки. – Київ: Українська видавнича спілка, 2007. – С. 728;
  20. Філяр В. Ліквідатори з УПА // Волинь: дві пам’яті / Пер. з пол. / Упор. М. Войцеховський. – К.; Варшава: Дух і Літера, Об’єднання українців у Польщі, 2009. – С. 82-83;
  21. Філяр В. Розвиток українського самостійницького руху на Волині у 1939–1944 рр. Виникнення УПА // Україна – Польща: важкі питання, (Варшава, 22–24 травня 1997 р.). – Варшава: Тирса, 1998. – Т. 1–2. – С. 110-111 (Матеріали ІІ міжнародного семінару істориків "Українсько-польські відносини в 1918–1947 роках");
  22. Польсько-українські стосунки в 1942–1947 роках у документах ОУН та УПА: у 2 т. / Відп. ред. та упоряд. В. В’ятрович. – Т. 1. Війна під час війни. 1942–1945. – Л: Центр досліджень визвольного руху, 2011. – С. 506, 527, 538–542, 553–554;
  23. Польща та Україна у тридцятих-сорокових роках ХХ ст. Невідомі документи з архівів спецслужб / Упорядн.: Б. Гронек, С. Кокін, П. Кулаковський та ін. – Варшава; Київ, 2005. – Т. 4: Поляки і українці між двома тоталітарними системами. 1942–1945. – Ч. 1. – С. 54;
  24. Трагедія Волині: Геноцид проти польського населення. Свідчать документи // Діалог (Рівне). – 1993. – грудень. ‑ № 49. – С. 4–5;
  25. Наконечный В. Холокост на Волыни: жертвы и память. – Луцк: [б.м.], 2003;
  26. 75 років від народження В. А. Наконечного – українського архівіста, історика, краєзнавця [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
  27.  http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&view=article&id=2318:75-----------&catid=30:2012-09-11-08-11-50 (12.10.2016).
  28. Filar W. Eksterminacja ludności polskiej na Wołyniu w Drugiej Wojnie Światowej. – Warszawa, 1999. – S. 36-37, 55;
  29. Filar W. Działania UPA przeciwko Polakom na Wołyniu i w Galicji Wschodniej w latach 1943–1944. Podobieństwa i różnice // Antypolska akcja OUN–UPA 1943–1944. Fakty I interpretacje / Red. naukowa G. Motyka i D. Libionka. – Warszawa: Instytut Pamiґci Narodowej; Komisja Ścigania Zbrodni przeciwko Narodowi Polskiemu, 2002. – S. 48;
  30. Filar W. Działalność OUN-UPA na Wołyniu w latach 1939–1945 // Dzieje podkarpacia. – T. III. – Krosno, 1999. – S. 232;
  31. Filar W. Wołyn w latach 1939–1944 // Przed akcją „Wisła" był Wołyń. Materialy do studiów konfliktu polsko-ukraińskiego w drugiej wojne światowej ze szczegółnym uwzględnieniem wydarzeń wołyńskich i działalności OUN-UPA na obszarze południowo-wschodniej Polski pojaltańsjiej / Red. W. Filar. – Warszawa: Światowy Związek Żołnierzy AK Okręg Wołyński, 2000. – S. 38-39;
  32. Katchanovski I. Ethnic Cleansing, Genocide or Ukrainian-Polish Conflict? The Mass Murder of Poles by the OUN and the UPA in Volhynia. Paper prepared for presentation at the 19th Annual World Convention of the Association for the Study of Nationalities, Columbia University. – New York. – 2014. – 24–26 April [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.academia.edu/7629265/Ethnic_Cleansing_Genocide_or_Ukrainian-Polish_Conflict_The_Mass_Murder_of_Poles_by_the_OUN_and_the_UPA_in_Volhynia (13.10.2016). – P. 10-11.    
  33. Popek L. Zbrodnie OUN–UPA w powiecie lubomelskim w 1943r. // Pamięć i Nadzieja / Oprac. S. Koszewski. – Chełm: Pamięć i Nadzieja, 2010. – S. 52-53;
  34. Prus E. Ukraino pokochaj prawdę. – Warszawa: Goldpol, 2003. – S. 20;
  35. Wołyński testament / Oprac. L. Popek, T. Trusiuk, P. Wira, Z. Wira. – Lublin: Towarzystwo Przyjaciół Krzemieńca i Zieme Wołyńsko-Podolskiej, 1997. – S. 29-48, 79-83, 95-97, 104-105, 136-138, 141-144, 153-155, 165–167;  
  36. Dokumenty archiwalne // Kurier Galicyjski. – 2011. – 13–26 września. – Nr. 17 (141). – S. 7.

---------------

Дивіться також: 

Волинська проща. У пошуках примирення

Чи був геноцид? Документ із Волині 1943-го

Геноцидні ігри. Текст Володимира В'ятровича

Історик Богдан Гудь: "Суперечки про геноцид на Волині вигідні Росії"

Історик Норман Дейвіс: "Іде вибірковість: поляки - жертви геноциду, а інші - ні"

Депутат Сейму Мирон Сич: "Зараз не 1943-ій, ми заслужили примирення"

Історія у політиці. Навіщо польським депутатам "геноцид" на Волині

Волинська трагедія: пошук між польською та українською правдами

"Терору не цуралися й поляки" - екс-президент Польщі

УПА і АК: не треба їх ані звеличувати, ані паплюжити

Примирення по-польськи: УПА - злочинці, АК - герої

Інші матеріали на тему "Волинська трагедія"

 



Сергій Рябенко
Співробітник Українського інституту національної пам'яті

Теми: УПА, польсько-український конфлікт, Волинська трагедія, документи, фальшивка

АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter