Найпопулярніша в Україні назва для вулиць, на яких знаходяться місцеві органи влади - вулиця Леніна. Усього їх майже 4,5 тисячі. Назва Незалежності зустрічається в адресах тільки 219 разів.

1658 року у Харків прибуває новий воєвода Іван Офросімов. Перше, що він робить – то намагається привести харківців до цілування хреста на вірність московському царю. Харківці знову "учинились самовольні": жоден з них московського хреста цілувати не став.

"...Але у цей час усі мешканці того села накинулись на мене із вигуками: "курва його мать, він так зробить як в інших селах" і почали кидати камінням – внаслідок цього я був змушений утікати від поховання, а вони почали бігти за мною..."

У таких алогічних речах навіть досвідчений фахівець почувається не вельми зручно. Що ж тоді казати про 17-річних випускників. Річ у тім, що вони спочатку навчалися за 12-річною програмою, але парламент їм рік "скоротив". Тож 1920-1930-ті роки учні проходили похапцем...

Якщо відступити від нинішнього вигляду Гостиного двору, вся багаторічна діяльність із перетворення Подолу в історичному дусі піде прахом. Фасади споруди можуть бути тільки такими, якими їх задумали на початку XIX сторіччя.

Маршрут - від в'язниці, де тримали ворогів польської, радянської та нацистської влади, до німецького концтабору, де тепер відкрито... фешенебельний отель. Націоналісти, італійські військовополонені, євреї - перелік жертв не вичерпний.

Полтавець Іван Паскевич зробив карколомну кар'єру. Він успішно воював проти Наполеона і турок, відібрав у персів Вірменію і Азербайджан. Пушкін оспівував його у віршах. А українець придушив польське повстання - куди там Хмельницькому - і очолив Польщу.

Після перемоги "зелених" у 1998-му в багатьох виникла спокуса повторити цей легкий шлях, який дозволяв відмовитися від розбудови партійних структур та роботи між виборами. А натомість зосередитися на красивих телевізійних роликах.

"...Може начальство вийти, міліція. А я їм виймаю з кишені слова Володимира Ілліча: "Искусство принадлежит народу". Комусь іншому з кишені виймаю слова Гітлера, з "Майн кампф": для того, щоб знищити народ, треба знищити його минуле. І все".

Українці-червоноармійці були мобілізованими солдатами чужоземної держави, столиця якої знаходилась далеко за межами України, а, отже, для них ця війна за визначенням не може бути вітчизняною. Вони просто чесно виконували свій солдатський обов‘язок.

Зростаюча ворожiсть до нiмцiв не означала автоматичної прихильностi до радянської влади. Бандерiвський звiт з Марiуполя вказував на популярну фразу, яка пiдсумовувала погляди місцевих робітників: "От, якби цi на х*й пiшли, а тi бл*дi не прийшли".

Джинси не можна було навіть "дістати" в магазинах. Їх треба було купувати у фарцовщиків, за валютні чеки або в комісійних. На думку ідеологів, штани асоціювалися з Америкою та її класово ворожими цінностями. Розбещували радянську молодь. (рос)