"Якщо серед учасників діалогу будуть переважати так звані зручні історики, то я сумніваюся, що ефект від їхньої праці буде добрим. Бо чесна розповідь про своє історичне минуле більше допомагає примиренню, аніж солодкувата версія історії..."

Саме лише включення одного з лідерів ОУН Миколи Лебедя в компанію всесвітньовідомих нацистів та антисемітів мало б служити переконанню читача, що мова йде про беззаперечного колабораціоніста та нацистського злочинця.

Перша стаття стосується віросповідання. Дуже чітко зауважено, що на теренах України має бути віра православна і саме Константинопольського підпорядкування, а не Московського.

Лицарська історія тих часів, коли Правобережна Україна недовго була турецькою: Петро Дорошенко мріяв об'єднати два береги України, Ян Собеський прагнув врятувати Річ Посполиту, а Іван Сірко хотів і далі битися з невірними.

Називати його "музеєм радянської окупації" не дуже вірно. Експозиція поділяється на три частини - перший рік радянської окупації (1940-1941), німецька окупація (1941-1944) і післявоєнна радянська окупація (1944-1991).

Полковнику довелося бути активним учасником найдраматичніших періодів нашої історії. Впродовж п'ятдесяти років революційних подій Першої і Другої світових воєн, він завжди був там, де треба.

Дещо офіціозний звіт про могили відомих українців за кордоном. Судячи з сухої забюрократизованої лексики, підготовлений одним державним органом (МЗС) для іншого (Верховної Ради). Зате перераховано усіх - від Сержа Лифаря, Антона Головатого, Петра Дорошенка, Івана Мазепи до Степана Бандери.

На основі свідчень, які надали врятовані митрополитом Шептицьким люди, ми приходимо до висновку, що він справді був одним із Праведників народів світу. Більше 240 українських священиків ризикували своїм життям, переховуючи та надаючи допомогу євреям.

"У травні 1940-го року у внутрішню тюрму НКВД почали прибувати великі групи польських військовослужбовців. У тюрмі вони знаходилися небагато часу: день-два, а інколи і декілька годин, після чого їх відправляли у підвал НКВД і розстрілювали".

У XVIII сторіччі жодної окупації України не відбулось, просто еліта козацької держави перейшла на службу імперії, створивши кістяк нової бюрократичної машини. На наступні десятиліття влада була сконцентрована в руках кількох десятків родин, що створило грунт для тотальної корупції.

Детектив. Справжній детектив - з убивством наприкінці. Так виглядає фінал історії про номінування українського поета і політв'язня Василя Стуса на Нобелівську премію з літератури 1985 року... Назавжди актуальна тема.

Колишнє спільне майно громади раптом стало заборонене для користування. Не можна було ні ловити рибу, ні збирати грибів, ні зерна, бо це все було державне майно. У людей забирали спільний громадський ресурс, створюючи колективний (а насправді державний).