"...Пам'ять про Голодомор стала частиною державного протоколу - делегації ідуть у створений Ющенком музей. Інша частина протоколу - відвідини могили Невідомого солдата. Ми показуємо світу, що боролися і страждали від обох тоталітарних режимів". (рос)

Цим спогадам не переріжеш горло. Ми вирушали в минуле: до спілкування з істориками обох країн та близькими жертв (теж обопільних), назустріч примарам минулого.

Журналіст правого тижневика "Do Rzeczy" дозволяє собі таке: "Нечувані злочини під час бунту Хмельницького, Коліївщини, Уманської різанини, й нарешті акції ОУН-УПА спричинили те, що багато поляків приписує українцям схильність до особливої жорстокості, звірячості..."

Він народився на Волині, мешкав на Черкащині і зробив непогану чиновницьку кар'єру у Гетьманській державі. У 1659 році уже був ніжинським полковником. А оскільки Ніжинський полк простягався аж до московського кордону, саме Гуляницький зустрів російську армію.

Як рухаються люди у музеї? Навіть якби всі ходили голими, можна було б відрізнити директора, куратора, реставратора та туриста. Адже те, як вони ходять - сильно відрізняється. Маршрути, за якими рухаються відвідувачі, визначаються розташуванням експонатів, інтересом, але також і втомою.

Лукаш Каміньскі - дослідник антикомуністичного руху опору. Два роки тому призначений на посаду президента Інституту національної пам’яті. Ексклюзивне інтерв'ю - про Волинь 1943-го, слідство, яке назбирало сотні томів, можливу відповідальність конкретних вояків УПА тощо.

"Канонічна" версія зводиться до того, що Бандера та група його прихильників провели в окупованому нацистами Кракові "ІІ Великий збір ОУН", який нібито заснував нову Організацію з додатком до її повної назві лише однієї літери, взятої в дужки. Про цю подію написано чимало. Але. Усе в тій події є загадкою.

Поширеною практикою стало застосування подвійних стандартів, коли відповідальність і "зобов’язання до каяття" покладаються винятково на українську сторону. Підходи польської сторони не зазнають істотних коригувань зі зміною персонального складу вищої влади України.

Більшість його родини загинула під час Голокосту на "кривавих землях" на Сході Європи. Його цілеспрямованість та розум допомогли прийняти Конвенцію ООН про запобігання геноциду у 1948 р.

Відчайдушний чин революційної фракції ОУН викликає дискусії вже понад 70 років. Чи мало сенс проголошення незалежності в окупованому нацистами Львові? Чи не були жертви національного руху зайвими? Ще одна точка зору на цю тему - історика та публіциста.

Націократія в 1930-х розглядалась ідеологами ОУН як антитеза до комунізму, фашизму і лібералізму. Диктатура - не тоталітаризм. Голова держави - Вождь Нації. Про це мріяв член Проводу українських націоналістів Микола Сціборський.

Для того, аби змусити всіх дітей ненавидіти "німців/бандерівців/москалів/ляхів", треба будувати тоталітаризм. Це - єдиний лад, здатний страшилки про війну трансформувати у життя в щоденному страху тут і зараз.