Забути війну. Друга світова не належить до ключових явищ в історії України

Якщо ми забудемо Другу світову (чи Велику вітчизняну) війну, будемо надавати їй менше уваги у засобах масової інформації, популярній літературі, щоденній життєвій практиці, ліній розколу в українському суспільстві стане менше.

У сучасного українця левову частку його національної пам'яті займає Велика вітчизняна/Друга світова війна.

Міф про "Велику вітчизняну війну" був важливим для СРСР. Завдяки образу спільного ворога - нацистської Німеччини, уявленням про спільну боротьбу усіх підрадянських народів досягалася єдність багатоетнічної, різнородної країни, що займала одну шосту земної поверхні.

Роман Сербин відзначав, що: "міф "Великої Вітчизняної війни" спричинився до духовної консолідації радянського суспільства, допоміг створити свідомість радянської людини та почуття спільноти радянських громадян".

Тепер українці мають зруйнувати цю - "радянську" - свідомість, і поширити національну ідентичність. Держава має право і обов'язок - якщо хоче бути власне державою - навчати своїх громадян такій версії історичних подій, яка сприятиме збереженню цієї держави.

На можливий закид, що історію треба вивчати так, як вона відбулася насправді, наведу приклад 21 вересня 1941 року, коли Києвом у ході радянсько-німецької війни оволоділи німці. Для одних це було початком окупації, для інших - звільнення. Підозрюю, що багато хто сприйняв цей факт індеферентно.

Яка з цих позицій є найбільш правдивою? Звісно, можна знайти усереднене формулювання, визначення. Проте воно не буде живим, справжнім, а штучним і надуманим, і навряд чи задовільнить хоч когось у повній мірі.

Правд є багато, а істина одна, але не завжди вона посередині.

Тому необхідно обрати (або створити) таку інтерпретацію, яка відповідає інтересам сучасної української держави.

Дніпро зі щита монументу Батьківщини-матері. Ці та наступні фото: ЖЖ dedmaxorka

Можна теоретично сформулювати такі гранично спрощені зразки пам'яті про Другу світову війну серед українців:

  • класовий: "свої" - це Радянський союз, "ворог" - Німеччина, ОУН-УПА - "зрадники";

  • націоналістичний: "вороги" - Німеччина і СРСР, "свої" - УПА, всі решта - "зрадники";

  • теперішній "начебто-компроміс": "ворог" - Німеччина, "свої" - СРСР та УПА у різних співвідношеннях;

  • расистський: "свої" - нацистська Німеччина, "вороги" - все решта.

Останній варіант є абсурдним та підлягає однозначному засудженню. Як, зрештою і перший.

Другий і третій теж не надаються до нормального функціонування, бо факти співпраці ОУН з нацистами нікуди не подінеш, а називати кілька мільйонів українців, що воювали у лавах Червоної армії "ворогами" морально неправильно.

Визнанням на державному рівні націоналістичної версії Другої світової війни ми викинемо з українського суспільства значну його частину - носіїв радянської версії пам'яті про війну.

Таким чином, жодна з цих версій історії України періоду Другої світової війни не є ефективною для державо та націєбудівництва. Українське суспільство поки що не може виробити прийнятну для себе оцінку, яка б об'єднувала, а не роз'єднувала його.

Варіантом виходу із ситуації може бути "забуття" війни.

Майже завжди ми боїмося сказати, в першу чергу, самі собі, що певна подія видається нам не такою вже й важливою чи трагічною, як це прийнято вважати. І так само боїмося сказати, що ту чи іншу подію не варто вивчати у школі.

"Забування" війни має відбуватися візуально - через ліквідацію назв вулиць та пам'ятників мілітарного характеру, та церемоніально - припинення практики масових офіціозів та військових парадів на 9 травня.

 

Але основним полем "забування" війни мають бути навчальні курси у школах та університетах, а також масова популярна література.

При висвітленні історії України ХХ століття зараз робляться акценти на таких подіях:

- Українська революція 1917 - 1921 років,

- міжвоєнний період (під час вивчення якого може виникнути переконання, що УРСР - "своя" держава попри Голодомор та репресії, а українські території у складі Польщі, Чехословаччини, Румунії - "чужі", або, як мінімум, "інші"),

- Друга світова війна 1939 - 1945 років (без радянсько-японської та радянсько-фінської війн, де українці теж брали участь),

- хрущовська "відлига", брєжнєвський "застій", горбачовська "перебудова" та нарешті незалежність.

Така періодизація, де ледь не основним критерієм виступає зміна Генерального секретаря КПРС, є спадщиною тоталітарного радянського минулого. І в основних рисах, її можна застосувати до історії майже всіх пострадянських держав.

Щоб Україна отримала власне обличчя, щоб не виникало сумнівів у наявності історії України як такої, ми мусимо розставити власні наголоси.

Варіантів можна запропонувати багато. Один із них передбачає подання історії ХХ століття як боротьби за незалежність України.

Спочатку - Українська революція 1917 - 1921 років. По її завершенню - селянський повстанський рух в Радянській Україні та політична, економічна та культурна діяльність українців у Польщі, Чехо-Словаччині та Румунії. Як реакція на цей спротив, влада організувала Голодомор 1932 - 1933 років в УРСР та пацифікацію в Польщі.

Друга світова війна для українців була лише фоном, тлом їхньої боротьби за вільну Україну (звісно, ця "вільна Україна" уявлялася абсолютно по-різному, що й привело носіїв цієї ідеї до ворожих армій).

Українці у складі німецької армії, радянської/червоної армії, діяльність УПА - це ті моменти, що мають бути включені до історичної свідомості українців.

Вивчення економічного та політичного становища українських земель під спочатку радянською, потім німецькою та румунською, і знову - під радянською владами має бути зведене до мінімуму.

 

Повоєнний період може постати як сукупність дій (свідомих чи несвідомих) по здобуттю незалежності: вивішування прапорів, спів "Ще не вмерла Україна", написання та поширення листівок, всілякі інші форми антирадянського руху.

Також обов'язково мусить бути обговорена тема колаборації. Сам цей термін має набрати дещо іншого змісту. Співробітництво з владою - це не обов'язково зрада. Іноді - це єдиний спосіб вижити, а частіше - просто шлях забезпечення дещо кращих умов свого існування.

Ми маємо забути війну, оскільки: існуюча пам'ять про неї більше розз'єднує, ніж об'єднує; вона має тоталітарне походження; вона розмиває межі між українцями та їх сусідами; війна принесла багато нещастя нашій нації; часто ставиться у порівняння із Голодомором 1932 - 1933 років і перетворюється на змагання з ним у кількості жертв.

Якщо ми забудемо війну, будемо надавати їй менше уваги у засобах масової інформації, популярній літературі, щоденній життєвій практиці, ліній розколу в українському суспільстві стане менше.

Друга світова війна не належить до ключових і визначальних явищ в історії України.

Масштабність та трагічність війни 1939 - 1945 років може бути порівнювана із іншими подіями, зокрема із Першою світовою війною, Українською революцією, Голодомором, репресіями, повоєнним переплавлюванням української нації в радянський народ разом із іншим населенням СРСР.

І за рядом критеріїв названі події є більш важливими для сучасної України, ніж Друга світова війна.

Тому ми повинні забути війну.

Віталій СКАЛЬСЬКИЙ - історик (Київ). Закінчив історичний факультет Волинського національного університету ім. Л.Українки.

Юрій Гудименко: Україні потрібен власний Арлінгтон

Назви ваших сіл можуть увійти в історію гордо, як увійшов Арлінгтон, або з ганьбою, якщо частина мешканців буде силою перешкоджати будівництву військового кладовища. Це навіть дико звучить.

Олена Буруль: Як Голодомор з'явився і зник у любовному романі 1933 року

В листопаді 1933-го в газеті Welt Blatt, що видавалась у Відні, з'явився фрагмент роману Клотільде фон Штегманн "Завдяки тобі я знайшов батьківщину". Герой втікає з Радянського союзу до Німеччини у бочці, перепливаючи Дністер, там влаштовується на роботу, рятує дочку консула від падіння з коня. Всі ознаки третьосортного чтива для домогосподарок. Якби не початок роману, де йдеться про жорстоку більшовицьку політику і детально описуються події Великого голоду в Україні.

Леся Воронюк: У канадському парламенті заборонили виступ засновниці Всесвітнього дня вишиванки через сорочку Бандери

За інформацією, яку я отримала від керівництва Конгресу Українців Канади, депутат-ліберал українського походження Іван Бейкер заблокував мій виступ в канадському парламенті через... сорочку Степана Бандери, яку ми спільно із проєктом Вишивка в одязі видатних українців відтворили у 2022 році.

Андрій Ковальов: "Хто ми пред Богом? Кракаділи!", або чому важливо молитися українською мовою!

У селах на Київщини рідко служать Всенічне бдіння. Після сімдесяти років безбожництва (за часів совка) люди просто були не привчені і не приходили у суботу ввечері до храму. Дорогий читачу, не лякайся, воно так називається - Всенічне, але не триває цілу ніч. Просто напередодні суботи служать одразу поєднані разом вечірнє богослужіння і ранню літургію. Від цього поєднання і називається - Всенічне бдіння. На практиці воно триває десь дві години.