Спецпроект

Спадок хана Батия

770 років тому в Києві сталася небуденна подія. Військо хана Батия взяло штурмом теперішню столицю України , а тоді - володіння галицько-волинського князя Данила. Взагалі, Київ бачив багато завойовників, але Батий цілком міг би отримати гран-прі за величність заходу та спричинені руйнівні наслідки.

Цікаво, що татаро-монголи (чи як їх назвати політкоректно?) увірвалися до міста з теперішнього майдану Незалежності, де колись було Козяче болото і Лядські ворота. Адепти теперішньої влади навіть намагалися розвинути з цього якусь аналогію, але вона не прижилася.

Згадок про Батия залишилося мало. Є в межах міста Батиєва гора, але мовознавці твердять, що назвали її на честь якогось ранньослов'янського Баті, а не видатного монгольського військово-політичного діяча. Більш вірогідно, що Батий спостерігав за штурмом міста з Печерських пагорбів, де тепер засідає українська влада (від аналогій утримаємося).

Між тим, саме Батий заклав багато трендів української політики. Зокрема, він стимулював у наших предках жагу до євроінтеграції. Намагаючись щось протиставити завойовникам, князь Данило Галицький став шукати порозуміння з європейськими володарями і в підсумку отримав від Папи Римського корону короля Русі. Папа обіцяв ще й хрестовий похід проти монголів організувати, але збройної допомоги князь-король так і не отримав.

Також Батий заклав традицію багатовекторності. Бо крім корони від Папи, Данило Галицький отримав і ярлик від хана. Про корону дуже люблять згадувати адепти євроінтеграції, про ярлик - не любить згадувати ніхто.

Також українські історики люблять наголошувати, що наші предки стояли на значно вищому культурно-освітньому рівні. Ми досі любимо пояснювати перемоги завойовників їхньої чисельною перевагою. Насправді, сучасні дослідники переконливо доводять, що війська монгольських ханів не була аж такими незчисленними. Інакше вони би просто не змогли себе прогодувати. Просто воєнне мистецтво і запозичені в китайців технології в них були на вищому рівні: одні лише муроломні машини чого варті.

І вже напевно не були надто численними лісовики-литовці, які згодом посунули звідси степовиків. Вони лагідно підкорили нас завдяки обіцянці: "Нових порядків вводити не будемо, а старих - не чіпатимемо"...

Так і повелося, що українська влада досі балансує між "лісовиками із Заходу" і "степовиками зі Сходу", шукаючи підтвердження власної легітимності.

Джерело: Радіо "Свобода"

Тетяна Терен: Утойя - острів збереження пам'яті

22 липня 2011 року норвезький правий екстреміст Андерс Брейвік убив 77 людей. Восьмеро загинуло під час вибуху бомби біля будівель парламенту в Осло, ще шістдесят дев'ять Брейвік убив того ж дня у молодіжному таборі на острові Утойя неподалік від Осло, перевдягнувшись у поліцейського. Це найбільші втрати в історії Норвегії після Другої світової війни. Нині острів позиціонує себе насамперед "як місце для збереження пам'яті і продовження життя".

Артем Чех: Безликий далекий траур

Велика сіра трагедія, глевка маса болю і страждань, список дрібним шрифтом нікому не відомих, нікому не потрібних, приречених на забуття. І добре, що забудуть не всіх. Але й не всіх пам'ятатимуть. Так є. І це ок. Хоч і хотілося б знати і пам'ятати усіх.

Юрій Гудименко: Україні потрібен власний Арлінгтон

Назви ваших сіл можуть увійти в історію гордо, як увійшов Арлінгтон, або з ганьбою, якщо частина мешканців буде силою перешкоджати будівництву військового кладовища. Це навіть дико звучить.

Олена Буруль: Як Голодомор з'явився і зник у любовному романі 1933 року

В листопаді 1933-го в газеті Welt Blatt, що видавалась у Відні, з'явився фрагмент роману Клотільде фон Штегманн "Завдяки тобі я знайшов батьківщину". Герой втікає з Радянського союзу до Німеччини у бочці, перепливаючи Дністер, там влаштовується на роботу, рятує дочку консула від падіння з коня. Всі ознаки третьосортного чтива для домогосподарок. Якби не початок роману, де йдеться про жорстоку більшовицьку політику і детально описуються події Великого голоду в Україні.