Спецпроект

Ще кілька слів про львівський погром. ФОТО

Наявні фотографії із львівського погрому відбивають події тільки фрагментарно, а з понад 300 міліціонерів збереглося тільки 10 їхніх посвідчень із фотокартками. Як тоді сталося, що аж на двох таких міліцейських посвідченнях бачимо погромників?

Відповідь Сергія Рябенка на мою статтю про львівський погром є майже удвічі довшою від мого оригіналу - і боюся, якби я попробував відповісти на всі його аргументи, то вийшов б текст іще довший.

І моя стаття в журналі "Canadian Slavonic Papers" - не останнє моє слово ані про львівський погром, ані про інші погроми, в яких значну участь приймали Українська Народна Міліція і діячі ОУН.

Крім того, інші дослідники нині теж займаються львівським та іншими західноукраїнськими погромами - тож почуємо, що скажуть і вони.

Зараз хочу написати тільки про одне характерне місце у статті п. Рябенка - бо воно унаочнює методологічну різницю між нами, а також дозволяє мені дещо уточнити. Йдеться про фотографії двох українських міліціонерів, які брали участь у погромі.

Подаю нижче фотографії міліційських посвідчень і сцен із погрому, де видно тих самих осіб, одягнених як міське шумовиння.

Посвідчення збережені в Державному архіві Львівської області, ф. Р12, оп. 1, спр. 130, л. 4 (Печарський) і л. 6 (Ковалишин). Сцени з погрому - з архіву Бібліотеки Вінера.

Посвідчення Михайла Печарського. Фото і підписи до них: Джон-Пол Химка

Пан Рябенко правильно пише, що посвідки були підписані німецьким офіцером СС через три тижні після погрому. І робить висновок: "З огляду на це, незрозуміло, яким чином посвідки, видані через 2-3 тижні після того, як відбувся погром, мають доводити, що зафіксовані на фотографіях особи були станом на 1 липня членами української міліції? На це питання у своїй роботі дослідник жодної відповіді не дає".

Це один підхід до проблеми, і цей підхід уживає п. Рябенко вживає скрізь у своїй полеміці – показує, що мої джерела не конче доводять мою розповідь про хід і учасників погрому.

Сцена з погрому за участю Михайла Печарського

Kоли я вперше опублікував фотографії міліціонера Івана Ковалишина - на його міліцейському посвідченні і на сценах із погрому - в 2008 році в журналі "Голокост і сучасність", я міг посилатися тільки на неопубліковане дослідження професора Джеффрі Бурдса.

Тому тоді я написав: "...американському дослідникові Джеффрі Бурдсу вдалося встановити, що принаймні вісім виконавців на фотографіях із Бібліотеки Вінера належали до щойно оформленої української міліції."

У межичассі мені самому вдалося незалежним шляхом отримати копії всіх наразі збережених міліційських посвідок з Львова. І бачу, що моя інформація п’ять років тому була неточна. Тепер можу уточнити.

Посвідчення Івана Ковалишина

Посвідчень із фотокартками особи, якій було видане посвідчення, збереглося лишень десять (є значно більше без фотокарток). З цих десяти посвідчень принаймні два належали особам, яких по фотографіях погрому можна пізнати як погромників.

Пан Рябенко не сприймає ці фото як докази причетності до погрому Української Народної Міліції. Але тоді йому треба відповісти на одне запитання.

Сцена з погрому за участю Івана Ковалишина (в кашкеті, другий праворуч)

Фотографії із львівського погрому тільки фрагментарно відбивають події під час погрому, а з понад 300 міліціонерів збереглося тільки 10 їхніх посвідчень із фотокартками.

Як тоді сталося, що аж два такі посвідчення показують погромників? Збіг обставин? Навряд. Натомість це легко пояснити, якщо припускаєш, що міліція була рушійною силою погрому.

Сцена з погрому за участю Івана Ковалишина

Не важко знаходити дрібні помилки - і особливо помилки щодо дат - у спогадах і свідченнях. Не важко виявляти упередження у свідків - особливо у свідків-жертв. Кожен вид джерела має свою специфіку, і треба вивчати, як користуватися спогадами і подібною документацією.

Та й недостатньо відкинути одне таке джерело, і друге, і третє. Треба також пояснити, чому саме десятки спогадів, навіть проблематичних, погоджуються в тому, що українські міліціонери арештовували євреїв під час погрому.

Ми знаємо, на приклад, як постали спогади про "участь" "Нахтіґалю" у львівському погромі – але звідки взялися спогади про участь міліції?

Різниця в методологічному підході між мною і п. Рябенком - суттєва. Він вважає, що його "ретельний" аналіз джерел дійде до істини, але я вважаю, що ні, до джерел треба підходити інакше.

Треба спитати радше себе – які історичні події, яка історична ситуація могли лишити саме такі сліди на збережених джерелах? Джерела не завжди щось "доводять", але вони завжди відбивають обставини, що привели до їхнього створення.

Дивіться також:

Дж. Химка. "Львівський погром 1941-го: Німці, українські націоналісти і карнавальна юрба"

Юрій Шимко. Відкритий лист до керівника інституції, де працює професор Химка

Дж. Химка. Відповідь Юрію Шимку

Сергій Рябенко. Слідами "Львівського погрому" Джона-Пола Химки

Ігор Пошивайло: Музей Майдану: омріюючи майбутнє. Яка стратегія на 5 років

Маємо констатувати, що в Україні сьогодні пам’ять про Майдани притлумлюється, розвіюється під тиском розчарувань, «вигорання», нових викликів, політичних маніпуляцій. Соціологічні дослідження свідчать, що українці схильні забувати свою «гарячу історію». Особливу роль у збереженні та презентації травматичного минулого, реалізації державної політики пам’яті, а також формуванні відповідальної культури пам’яті відіграють музеї та меморіальні комплекси.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: полярне вбрання

Недоліки нашого одягу – річ суто технічна, і обговорюємо ми її надто часто, щоб зараз детально розписувати; але за результатами цього нового дослідження наших арктичних попередників можу з задоволенням зазначити, що стає дедалі очевиднішим, що наше вбрання – найкраще з усіх, що будь-коли створювали для такої мети. Єдиний виняток – можливо, для весняних мандрів краще годилися б шкури, але ця альтернатива нам не доступна. Попри це, ми постійно вносимо дрібні вдосконалення

Олександр Алфьоров: З Днем народження, гривне!

25 років тому – 2 вересня 1996 р. до обігу, на зміну гіперінфльованим купонам, прийшла гривня. Але історія наших грошей почалась задовго до того! Слово «гривня» - похідне від слова «гривна», яке походить від слово "грива"/"шия" і позначало срібний обруч, який носили на шиї і який мав свою вагу.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: «Жулік» знайшовся

Повертаючись, вони побачили собаку, який ішов по крижині з півночі. Тварина помчала до них, вистрибуючи на радощах. Тоді вони збагнули, що це наш давно загублений Жулік. На гриві в нього запеклась кров, а від нього самого сильно відгонило тюленячим жиром: шлунок набитий, але, судячи з гострого хребта, цей стан для нього радше незвичний; у денному світлі він видається здоровим та сильним і він явно дуже радий повернутися додому.