Спецпроект

Відповідь Юрію Шимку

...Також неправдою є те, що я намагався відмінити лекції Забілого. На жаль, останнім часом у моєму житті доволі часто буває, що проОУНівські елементи тиснуть на організаторів моїх лекцій. Такого я не бажаю нікому іншому. Лист п. Шимка й інші нещодавні напади на мене з боку бандерівців є повні подібного невігластва і брехні.

Мені шкода витрачати час на захист своєї особи, натомість варто унаочнити читаючій публіці рівень щирості й розуму деяких полемістів.

Останнім часом з'явилися аж чотири відомі мені публічні напади на мене й на мою наукову роботу, написані провідними бандерівськими діячами в Північній Америці, між ними "Відкритий лист" Юрія Шимка, де питається: "Як професор Химка смів представити зовсім непрадиві факти?"

Визнаю, що один факт, що його цитує автор "Відкритого листа", є неправдивий: коли я написав, що п. Шимко виголосив 20 липня 1985 р. промову у провінційному парламенті. Неправдивий, бо промова, хоч виголошена п. Шимком 20 липня в Оттаві, виголошена була на мітингу канадських українців перед федеральним парляментом.

Той мітинг протестував проти застосування у процесах над людьми, звинувачуваними у військових злочинах, доказів, які були отримані від совітів.

Я маю фотокопію його промови - навіть із його підписом - де можна знайти такі слова: "Сьогодні ми єднаємося з єврейською громадою Канади у відзначенні пам’яті шести мільйонів жертв Голокосту, скоєного нацистським режимом. Ми також у рівній мірі єднаємося з українською громадою у відзначенні пам’яті семи мільйонів жертв совєтського геноциду, скоєного великим штучним голодом в Україні".

Як я міг написати той неправдивий факт, що п. Шимко промовляв такі слова не на мітинґу перед федеральним парламентом, але у провінційному парламенті? Бо помилився.

Документ мав дату і місце виголошення (Ottawa, Parliament Hill). Я неправильно це тлумачив. Тому дякую Орестові Мартиновичу, який з’ясував правдивий контекст і вказав на статтю в "Ukrainian Weekly", де згадано цю промову п. Шимка.

Люди помиляються. Навіть п. Шимко у "Відкритому листі". Він, приміром, пише: "Всупереч світом признаних доказів про те, що масове вбивство польських воєнно-полонених у Катині було скоєне руками радянської влади, Химка твердить, що за доказами свого студента Пера Рудлінґа, причетниками тих жорстоких вбивств були також члени Буковинського Куріня ОУН-М."

Але ж я виразно писав про Хатинь у Білорусі - а отже, про зовсім інший злочин, справді скоєний нацистами й шуцманами.

Також п. Шимко згадує Пера Рудлінґа і трохи далі в листі Ґжеґожа Россолінського-Лібе як моїх студентів-аспірантів. Аж ніяк не хочу відхрещуватися від колег, але треба уточнити, що д-р Рудлінґ зробив свій докторат під керівництвом професора Девіда Марпльза і що, хоча д-р Россолінський-Лібе провів один рік у Канаді під моїм керівництвом, він почав і завершив свій докторат у Німеччині.

Натомість, д-р Богдан Клід, про якого п. Шимко має кращу опінію, почав свій докторат під керівництвом блаженної пам'яті Івана Лисяка-Рудницького, але завершив під керівництвом горезвісного Химки.

Але я не відповідальний ані за те, що пише Клід, ані за те, що пише Рудлінґ – я відповідальний за те, що я сам пишу.

Також п. Шимко стверджує наступне: "з 1976 року Джон Химка за офіційним дозволом Кремля у Львівському університеті досліджував радянську документацію для своєї докторської дисертації на тему С. Бандери та "фашистської" ОУН".

Залишу ту єрунду про Кремль, але п.Шимко легко міг би перевірити й пересвідчитися, що темою моєї докторської дисертації була польська соціал-демократія і український радикалізм у Галичині в 1860-их – 1890 рр.

Також неправда, ніби "Химка не соромився підписати петицію, щоб унеможливити та замовчувати виступи та лекції в Канаді і США українського історика Руслана Забілого". Текст петиції не вимагає відмінити лекції п. Забілого. Інакше я б не підписав.

Хоч я й був приголомшений тим, що п. Забілого запросили виступати в рамках семінарів Канадського інституту українських студій (КІУС), у своєму листі до директора КІУСу від 2 жовтня 2012 року я написав:

"Я не пропоную відкликати запрошення Забілого. На жаль, останнім часом у моєму житті доволі часто буває, що мене запрошують доповідати в академічному середовищі, після чого проОУНівські елементи в українській та українознавчій громаді тиснуть на організаторів, щоб відкликати запрошення. Такого я не бажаю нікому іншому".

"Відкритий лист" п. Шимка й інші нещодавні напади на мене з боку бандерівців повні подібного невігластва і безсовісної брехні.

Не можна і не варто відповідати на всі наклепи і перекручення, але маю надію, що наведених прикладів вистачить, щоб люди підходили до таких пасквілів із належною обережністю.

P.S. "Історичної Правди": переклад англомовної статті Джона-Пола Химки про погром 1941 року у Львові, з розміщення якої на ІП почалося незадоволення істориком серед окремих наших читачів, дивіться у розділі "Студії"

Юрій Митрофаненко: Готуй нових борців, Холодний Яре!

Саме такими були останні слова Василя Чучупака – головного отамана Холодного Яру. Ці терени, чимось подібні до Карпат, були «непохитним та невблаганним ворогом» для більшовиків, одним з найбільш центрів опору російським окупантам.
Василь Чучупак загинув у бою з більшовиками на хуторі Кресельці, неподалік від Мотронинського монастиря. Донедавна історики не знали точної дати цього бою.

Максим Мирович: Вся правда про радянські весілля

Багато хто до сих пір згадує ці весілля як "добрі і славні радянські традиції", а я бачу в них все ж ту радянську бюрократію з її бездушністю і байдужим ставленням до особистості. Радянські весілля були як дві краплі води схожі один на одного, а наречені та їх родичі терпіли під час організації такого процесу безліч дрібних принижень.

Андрій Руккас: «Сірожупанникам» – 102 роки!

12 лютого не лунала могутня "Слава Сірожупанникам!". Ніхто в Збройних Силах України не перейняв старих бойових традицій. Немає у нас новітніх "Сірих" чи "Сірожупанників". З якої причини – не знаю. Може колір не подобається, може жупани посмішку викликають, а може іще щось… Проте, вони заслужили на нашу пошану.
Тож "Слава Сірожупанникам!"

Іван Матковський: Як митрополит Шептицький не вітав вождя німецького народу у 1941-му

В контексті дискусій які ведуться нині в Україні навколо постаті Митрополита Андрея Шептицького, публікую рукопис звернення до українців, підписане ним на початку липня 1941 року після зайняття Львова німецькою армією.