Спецпроект

Відповідь Юрію Шимку

...Також неправдою є те, що я намагався відмінити лекції Забілого. На жаль, останнім часом у моєму житті доволі часто буває, що проОУНівські елементи тиснуть на організаторів моїх лекцій. Такого я не бажаю нікому іншому. Лист п. Шимка й інші нещодавні напади на мене з боку бандерівців є повні подібного невігластва і брехні.

Мені шкода витрачати час на захист своєї особи, натомість варто унаочнити читаючій публіці рівень щирості й розуму деяких полемістів.

Останнім часом з'явилися аж чотири відомі мені публічні напади на мене й на мою наукову роботу, написані провідними бандерівськими діячами в Північній Америці, між ними "Відкритий лист" Юрія Шимка, де питається: "Як професор Химка смів представити зовсім непрадиві факти?"

Визнаю, що один факт, що його цитує автор "Відкритого листа", є неправдивий: коли я написав, що п. Шимко виголосив 20 липня 1985 р. промову у провінційному парламенті. Неправдивий, бо промова, хоч виголошена п. Шимком 20 липня в Оттаві, виголошена була на мітингу канадських українців перед федеральним парляментом.

Той мітинг протестував проти застосування у процесах над людьми, звинувачуваними у військових злочинах, доказів, які були отримані від совітів.

Я маю фотокопію його промови - навіть із його підписом - де можна знайти такі слова: "Сьогодні ми єднаємося з єврейською громадою Канади у відзначенні пам’яті шести мільйонів жертв Голокосту, скоєного нацистським режимом. Ми також у рівній мірі єднаємося з українською громадою у відзначенні пам’яті семи мільйонів жертв совєтського геноциду, скоєного великим штучним голодом в Україні".

Як я міг написати той неправдивий факт, що п. Шимко промовляв такі слова не на мітинґу перед федеральним парламентом, але у провінційному парламенті? Бо помилився.

Документ мав дату і місце виголошення (Ottawa, Parliament Hill). Я неправильно це тлумачив. Тому дякую Орестові Мартиновичу, який з’ясував правдивий контекст і вказав на статтю в "Ukrainian Weekly", де згадано цю промову п. Шимка.

Люди помиляються. Навіть п. Шимко у "Відкритому листі". Він, приміром, пише: "Всупереч світом признаних доказів про те, що масове вбивство польських воєнно-полонених у Катині було скоєне руками радянської влади, Химка твердить, що за доказами свого студента Пера Рудлінґа, причетниками тих жорстоких вбивств були також члени Буковинського Куріня ОУН-М."

Але ж я виразно писав про Хатинь у Білорусі - а отже, про зовсім інший злочин, справді скоєний нацистами й шуцманами.

Також п. Шимко згадує Пера Рудлінґа і трохи далі в листі Ґжеґожа Россолінського-Лібе як моїх студентів-аспірантів. Аж ніяк не хочу відхрещуватися від колег, але треба уточнити, що д-р Рудлінґ зробив свій докторат під керівництвом професора Девіда Марпльза і що, хоча д-р Россолінський-Лібе провів один рік у Канаді під моїм керівництвом, він почав і завершив свій докторат у Німеччині.

Натомість, д-р Богдан Клід, про якого п. Шимко має кращу опінію, почав свій докторат під керівництвом блаженної пам'яті Івана Лисяка-Рудницького, але завершив під керівництвом горезвісного Химки.

Але я не відповідальний ані за те, що пише Клід, ані за те, що пише Рудлінґ – я відповідальний за те, що я сам пишу.

Також п. Шимко стверджує наступне: "з 1976 року Джон Химка за офіційним дозволом Кремля у Львівському університеті досліджував радянську документацію для своєї докторської дисертації на тему С. Бандери та "фашистської" ОУН".

Залишу ту єрунду про Кремль, але п.Шимко легко міг би перевірити й пересвідчитися, що темою моєї докторської дисертації була польська соціал-демократія і український радикалізм у Галичині в 1860-их – 1890 рр.

Також неправда, ніби "Химка не соромився підписати петицію, щоб унеможливити та замовчувати виступи та лекції в Канаді і США українського історика Руслана Забілого". Текст петиції не вимагає відмінити лекції п. Забілого. Інакше я б не підписав.

Хоч я й був приголомшений тим, що п. Забілого запросили виступати в рамках семінарів Канадського інституту українських студій (КІУС), у своєму листі до директора КІУСу від 2 жовтня 2012 року я написав:

"Я не пропоную відкликати запрошення Забілого. На жаль, останнім часом у моєму житті доволі часто буває, що мене запрошують доповідати в академічному середовищі, після чого проОУНівські елементи в українській та українознавчій громаді тиснуть на організаторів, щоб відкликати запрошення. Такого я не бажаю нікому іншому".

"Відкритий лист" п. Шимка й інші нещодавні напади на мене з боку бандерівців повні подібного невігластва і безсовісної брехні.

Не можна і не варто відповідати на всі наклепи і перекручення, але маю надію, що наведених прикладів вистачить, щоб люди підходили до таких пасквілів із належною обережністю.

P.S. "Історичної Правди": переклад англомовної статті Джона-Пола Химки про погром 1941 року у Львові, з розміщення якої на ІП почалося незадоволення істориком серед окремих наших читачів, дивіться у розділі "Студії"

Тетяна Терен: Утойя - острів збереження пам'яті

22 липня 2011 року норвезький правий екстреміст Андерс Брейвік убив 77 людей. Восьмеро загинуло під час вибуху бомби біля будівель парламенту в Осло, ще шістдесят дев'ять Брейвік убив того ж дня у молодіжному таборі на острові Утойя неподалік від Осло, перевдягнувшись у поліцейського. Це найбільші втрати в історії Норвегії після Другої світової війни. Нині острів позиціонує себе насамперед "як місце для збереження пам'яті і продовження життя".

Артем Чех: Безликий далекий траур

Велика сіра трагедія, глевка маса болю і страждань, список дрібним шрифтом нікому не відомих, нікому не потрібних, приречених на забуття. І добре, що забудуть не всіх. Але й не всіх пам'ятатимуть. Так є. І це ок. Хоч і хотілося б знати і пам'ятати усіх.

Юрій Гудименко: Україні потрібен власний Арлінгтон

Назви ваших сіл можуть увійти в історію гордо, як увійшов Арлінгтон, або з ганьбою, якщо частина мешканців буде силою перешкоджати будівництву військового кладовища. Це навіть дико звучить.

Олена Буруль: Як Голодомор з'явився і зник у любовному романі 1933 року

В листопаді 1933-го в газеті Welt Blatt, що видавалась у Відні, з'явився фрагмент роману Клотільде фон Штегманн "Завдяки тобі я знайшов батьківщину". Герой втікає з Радянського союзу до Німеччини у бочці, перепливаючи Дністер, там влаштовується на роботу, рятує дочку консула від падіння з коня. Всі ознаки третьосортного чтива для домогосподарок. Якби не початок роману, де йдеться про жорстоку більшовицьку політику і детально описуються події Великого голоду в Україні.